Постанова 4801 № 127/2573/21

Справа № 127/2573/21 Провадження № 22-ц/801/1477/2023 Категорія: 11 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2023 рокуСправа № 127/2573/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., з участю секретаря судового засідання Різник Д. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні частиною підвалу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Бессараб Н. М. від 22 травня 2023 року, в с т а н о в и в: Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2023 року відмовлено у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні частиною підвалу. 11 травня 2023 адвокат Слободяник І. А. подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення з позивачів на користь відповідачки судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 20000 грн 00 к., до якої надав: детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги, акт прийому передачі послуг професійної правничої допомоги за договором № 05/21 від 26 березня 2021 року, квитанцію до угоди № 05-21 про надання правової допомоги від 26 березня 2021 року на суму 20000 грн 00 к. Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2023 року відмовлено у стягненні з позивачів на користь відповідача витрат на правничу допомогу адвоката. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в порушення вимог частини першої статті 134 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) відповідачкою ОСОБА_3 та її представником не було надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема щодо витрат на правничу допомогу адвоката, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Неможливості передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку відповідачка не довела. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на її користь 20000 грн 00 к. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на те, що суд першої інстанції обґрунтував відмову у стягненні витрат на правничу допомогу лише ненаданням попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Однак таке ненадання було зумовлено змістом позовних вимог та доводів на їх обґрунтування, з яких відповідачка зробила висновок про те, що не може відповідати за цим позовом. Відповідно вважала, що у справі має бути здійснено заміну неналежного відповідача, а тому їй не знадобиться правничої допомоги адвоката. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено відповідно до норм процесуального права та встановлених судом обставин справи. Зокрема звертала увагу, що у поданому вже після оформлення квитанції від 24 квітня 2021 року про сплату ОСОБА_3 20000 грн 00 к. авансу адвокату Слободянику І. А. самим адвокатом Слободяником І. А. 01 липня 2021 року відзиві на позовну заяву зазначалось, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат ОСОБА_3 становить 0 грн 00 к. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Судом встановлено, що інтереси відповідачки ОСОБА_3 у справі представляв адвокат Слободяник І. А., що підтверджується наданими суду угодою про надання правової допомоги від 26 березня 2021 та ордером серії ВН №165503. Розмір гонорару адвоката визначено сторонам в сумі 20 000 грн 00 к. на підтвердження сплати яких ОСОБА_3 надано квитанцією від 26 квітня 2021 року. Разом з тим у відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 , датованому 29 березня 2021 року, а також відзиві адвоката Слободяника І. А., який датований 01 липням 2021 року (тобто після дати сплати гонорару, зазначеної у квитанції адвоката) зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат ОСОБА_3 становить 0 грн 00 к. Конституцією України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59). Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Водночас, аналіз частини 2 статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині 2 статті 134 ЦПК України містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19. За змістом пункту 4 частини першої, частини другої статті 376 ЦПК України підставою для скасування рішення суду є, зокрема, порушення норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки процесуальним законом (частиною другою статті 134 ЦПК України) право відмовити у відшкодуванні судових витрат (окрім сплаченої суми судового збору) у разі неподання стороною їх попереднього розрахунку віднесено до дискреційних повноважень суду, то, установивши, що відповідачкою та її представником адвокатом Слободяником І. А. у перших заявах по суту відзивах на позовну заяву не було подано попереднього розрахунку судових витрат, зокрема на правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідачів на користь позивачки цих витрат відповідно до своїх дискреційних повноважень, визначених законом, а тому підстав для скасування додаткового рішення немає. Апеляційний суд відхиляє посилання відповідачки ОСОБА_3 на зазначені вище постанови Верховного Суду, як на приклад неправильного застосування судом першої інстанції положень частини другої статті 134 ЦПК України, тому що висновки у цих справах зроблені за протилежних до цієї справи обставин коли за відсутності попереднього розрахунку суд стягнув судові витрати, а тому Верховний Суд констатував, що відсутність такого розрахунку не є безумовною підставою для відмови у стягненні судових витрат, тобто якщо з урахуванням наданих стороною доказів на понесення відповідних витрат, за умови дотримання принципу змагальності цивільного судочинства суд прийшов до висновку про можливість стягнення судових витрат, саме лише неподання попереднього (орієнтовного) їх розрахунку не є безумовною підставою для скасування судового рішення в частині вирішення питання про судові витрати. Крім того апеляційний суд звертає увагу на таке. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Принцип добросовісності і, відповідно, заборони суперечливої поведінки, притаманний і цивільному процесуальному праву. Зокрема такий принцип випливає з приписів частини першої, другої статті 2 ЦПК України, за яким завданням цивільного судочинства, яким повинні керуватись суд та учасники судового процесу і яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Безпосередньо обов`язок учасників процесу добросовісно користуватися процесуальними правами установлений частиною першою статті 44 ЦПК України. Очевидно, що позивачі у цій справі після тверджень відповідачки та її представника про те, що очікувані витрати відповідачки становитимуть 0 грн 00 к., зазначених у їх відзивах на позовну заяву, могли розумно покладатися на них при обранні моделі своєї процесуальної поведінки, натомість вимога про стягнення таких витрат за наслідками розгляду справи суперечить попереднім заявам відповідачки та її представника адвоката Слободяника І. А. (особливо ураховуючи те, що про відсутність судових витрат, які відповідачка понесла чи очікує понести у зв`язку із розглядом справи, адвокат заявив уже після сплати йому ОСОБА_3 гонорару). За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для зміни чи скасування додаткового рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 367, 369, 374, 381 383 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 07 вересня 2023 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий О. В. Ковальчук