Ухвала КАС ВС № 580/4110/23

УХВАЛА 06 вересня 2023 року м. Київ справа № 580/4110/23 адміністративне провадження № К/990/28547/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі №580/4110/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, Державної казначейської служби України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач 1) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач 2), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невнесення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, виконавчого листа (рішення) №580/2077/22 від 21 листопада 2022 року виданого Черкаським окружним адміністративним судом та не передачу зазначеного виконавчого листа (рішення) і документів про нарахування виплат на виконання до Державної казначейської служби України; - зобов`язати відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, виконавчий лист (рішення) №580/2077/22 від 21 листопада 2022 року, виданий Черкаським окружним адміністративним судом; - зобов`язати відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) передати виконавчий лист (рішення) №580/2077/22 від 21 листопада 2022 року виданий Черкаським окружним адміністративним судом і документи про нарахування виплат на виконання до Державної казначейської служби України. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року залучено до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Державну казначейську службу України. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невнесення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, виконавчого листа №580/2077/22 від 21 листопада 2022 року, виданого Черкаським окружним адміністративним судом, та непередачі зазначеного виконавчого листа (рішення) і документів про нарахування виплат на виконання до Державної казначейської служби України. Зобов`язано відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, виконавчий лист №580/2077/22 від 21 листопада 2022 року, виданий Черкаським окружним адміністративним судом, та передати цей виконавчий лист разом з документами про нарахування виплат на виконання до Державної казначейської служби України. Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач 1 та треті особи подали апеляційні скарги. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Ця касаційна скарга подана скаржником на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції від час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 17 березня 2023 року у справі № 640/29214/20 щодо застосування частини 2 статті 9 КАС України, а також постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17. Водночас обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, за доводами скаржника суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та дійшов висновку, що державним виконавцев вчинено всіх передбачених законом дій направлених на виконання рішення суду, однак рішення не виконано з об`єктивних підстав та не з вини боржника. Разом із тим, як підкреслює скаржник, предметом та підставами позову була виключно бездіяльність відповідача щодо невнесення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, виконавчого листа (рішення) №580/2077/22 від 21 листопада 2022 року виданого Черкаським окружним адміністративним судом та не передачу зазначеного виконавчого листа (рішення) і документів про нарахування виплат на виконання до Державної казначейської служби України. Будь-яка інша бездіяльність позивачем не оскаржувалася, а отже, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції порушив приписи частини 2 статті 9 КАС України, вийшовши за межі позовних вимог. Водночас, зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що предметом оцінки суду апеляційної інстанції була саме бездіяльність відповідача щодо невнесення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, виконавчого листа (рішення) №580/2077/22 від 21 листопада 2022 року за висновком якого такої бездіяльності відповідачем не було допущено, оскільки у державного виконавця відсутні правові підстави та технічна можливість вчинення таких дій та передачі зазначеного виконавчого листа і документів про нарахування виплат на виконання до Державної казначейської служби. Натомість, наведений скаржником витяг із постанови суду апеляційної інстанції, міститься в описовій частині оскаржуваного рішення, у якій зазначено висновки та мотиви суду першої інстанції, з яких він виходив, задовольняючи позовні вимоги у цій справі. Крім того, скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 17 березня 2023 року у справі № 640/29214/20, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17 не обґрунтовує, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 та пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №802/637/17, від 22 жовтня 2019 року у справі №809/4357/15 та від 27 лютого 2020 року у справі №818/1654/17 та застосованого судом апеляційної інстанції. Зокрема, касатор стверджує про безпідставність застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у вищеозначених постановах, позаяк, на його думку, правовідносини у цій справі не подібні до правовідносин у справах №802/637/17, №809/4357/15 та №818/1654/17. У аспектів цих доводів Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18). Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Однак, заявник лише наводить низку нормативно-правових актів, без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв`язку з обґрунтуванням доводів відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №802/637/17, від 22 жовтня 2019 року у справі №809/4357/15 та від 27 лютого 2020 року у справі №818/1654/17. Отже, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судом апеляційної інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, натомість належних доводів наявності підстав для відступлення від цих висновків, викладених у наведених вище постановах скаржник не наводить. При цьому, необхідність відступлення від висновків у постанові Верховного Суду заявник касаційної скарги мотивує лише відмінністю фактичних обставин у цій справі та помилково ототожнює поняття необхідності відступлення від висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах з нерелевантністю його застосування судом до спірних правовідносин. Таким чином скаржник належним чином не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України касатор зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах щодо застосування пункту 2 Розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 05 серпня 2016 року №2432/5 (далі - Положення №2432/5), яким визначено, що Реєстр рiшень, виконання яких гарантується державою, - складова частина Системи, в якій здійснюється облік рішень, виконання яких гарантується державою, інвентаризація заборгованості за цими рішеннями та їх передача до органу Казначейства. Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Так, пункт 2 Розділу І Положення №2432/5, на відсутність висновку Верховного суду щодо застосування якого посилається касатор, визначає терміни, наведені у цьому Положенні, вживаються у відповідних значеннях. У той же час, при вирішенні спірних правовідносин суд апеляційної інстанції застосовував положення Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» якого врегульовано особливості виконання рішень суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом (тобто до 01.01.2013 року). Водночас скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції означених положень законодавства, що регулюють спірні правовідносини у контексті наданої судом оцінки обставинам цієї справи. Касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів у чому полягає необхідність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 Розділу І Положення №2432/5, який містить визначення термінів, наведених у цьому Положенні. Отже, посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі №580/4110/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, Державної казначейської служби України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько