Постанова 4856 № 240/789/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/789/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Сушко О.О. 05 вересня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , за участю: секретаря судового засідання: Бердоус Ю. М., представника позивача: Мариніної М.О. представника відповідача: Діброви Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Житомирській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф 840-17 від 10.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 38792,76 грн.. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року позов задоволено частково: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області Державної податкової служби України від 10.11.2020 № Ф 840-17 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18009,20 грн.. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В свою чергу, позивач не погоджуючись з вказаним рішенням також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Представник позивача в судовому засіданні підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі позивача та просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі відповідача та просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач у справі, була фізичною особою-підприємцем в період з липня 2010 року по грудень 2022 року та з 01.01.2012 по 30.06.2016 перебувала на спрощеній системі оподаткування, а з 01.07.2016 по 22.12.2022 - на загальній системі оподаткування. Вказані обставини визнаються Позивачем та підтверджуються дослідженими судом обліковими даними з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI протягом вказаного періоду була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Сторонами визнається право відповідача на здійснення контролю за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, та право Відповідача на винесення податкової вимоги про сплату боргу з єдиного внеску. Судом встановлено, що відповідачем позивачу була винесена оскаржувана податкова вимога № Ф 840-17 від 10.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 38792,76 грн., в тому числі: - за жовтень-грудень 2015 року в сумі 1353,38 грн. з урахуванням часткової сплати (термін сплати 19.01.2016року); - за січень-березень 2016 року в сумі 909,48 грн. (термін сплати 19.04.2016); - за квітень-червень 2016 року в сумі 941,16 грн. (термін сплати 19.07.2016); - за весь 2017рік в сумі 8448,00 грн. (термін сплати 09.02.2018); - за січень-березень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 19.04.2018); - за квітень-червень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 19.07.2018); - за липень-вересень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 19.10.2018); - за жовтень-грудень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 21.01.2019); - за січень-березень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 19.04.2019); - за квітень-червень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 19.07.2019); - за липень-вересень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 21.10.2019); - за жовтень-грудень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 20.01.2020); - за січень-лютий 2020року в сумі 2078,12 грн. (термін сплати 21.04.2020); - за червень 2020року в сумі 1039,06 грн. (термін сплати 20.07.2020); - за липень-вересень 2020 року в сумі 3178,12 грн. (термін сплати 19.10.2020); - за жовтень-листопад 2020 року в сумі 2200,00 грн. (термін сплати 19.01.2021). Суть спору між сторонами зведена виключно до наявності чи відсутності у позивача недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за спірний період. Відповідно до досліджених судом облікових даних з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) та доводів відповідача, наведених у відзиві, спірна недоїмка зумовлена несплатою позивачем єдиного соціального внеску за період з грудня 2015 року по листопад 2020 року на загальну суму 38792,76 грн. Згідно доводів відповідача, така заборгованість виникла в результаті того, що позивач кошти на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з грудня 2015 року взагалі не сплачувала хоча була зобов`язана щоквартально сплачувати такий внесок в сумі не менше за розмір мінімального страхового внеску, а тому такі нарахування позивачу проводилися автоматично. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. В силу абзацу третього пункту 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року N 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року N 511), Позивач формує та подає до органів доходів і зборів Звіт сам за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою N Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку. Фізичні особи - підприємці, які обрали загальну систему оподаткування до вказаного звіту долучають таблицю "2.Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали загальну систему оподаткування". У відповідності до вимог частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених в частині першій статті 4 цього Закону, які обрали загальну систему оподаткування, нарахування єдиного внеску здійснюється на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В розумінні ч.8 ст.9 Закону № 2464-VI позивач з 01.01.2016 була зобов`язана сплачувати такий нарахований єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Невиконання позивачем вказаних вимог призводило до автоматичного щоквартального донарахування єдиного внеску в розмір мінімального страхового внеску. Як зазначено в дослідженій судом інтегрованій картці позивача як платника єдиного внеску, така заборгованість позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з грудня 2015року (з урахування часткової сплати) по листопад 2020 року становить 38792,76 грн., виходячи із мінімального розміру такого внеску на спірні періоди. Згідно з ч.4 ст.25 Закону N 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску вимогу лише на суму недоїмки. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 N 449 (далі - Інструкція N 449), фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), окрім іншого, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. За змістом пункту 4 розділу VI Інструкції N 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Тобто, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Водночас, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач протягом спірного періоду, а саме у період з жовтня 2018 року по січень 2019 року перебувала в трудових відносинах з ТОВ "Торговий дім "Лазурний", а з березня 2019 року по січень 2020 року - з ТОВ "Спринтер Центр". Із заробітної плати позивача роботодавці систематично сплачували єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказані обставини визнаються сторонами, підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5, а тому в розумінні вимог ч.1 ст.78 КАС України не доказуються. При цьому, відповідач не врахував, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не були своєчасно врегульовані. Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавцем встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Одночасно слід враховувати приписи ч.6 ст.4 Закону N 2464-VI доповненої Законом № 592-IX від 13.05.2020, які передбачають, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Наведене свідчить, що позивач не був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з жовтня 2018 року по листопад 2020 року, за які роботодавцями було сплачено страховий внесок за позивача, що сумарно становить 18009,20 грн. Відтак, оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Житомирській області від 10.11.2020 № Ф 840-17 в частині нарахування позивачу заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18009,20 грн. винесена без врахування всіх обставин у справі, не на підставі вимог чинного законодавства, а тому є протиправною. Разом з тим, є безпідставними доводи позивача та її представника, що позивач з грудня 2014 року по грудень 2022 року не здійснювала підприємницьку діяльність, не отримувала доходу, що виключає підстави для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з огляду на таке. По-перше, позивач протягом вказаного періоду не подавала до податкового органу форму 8-ОПП (заява про припинення платника податків) або письмове повідомлення про відсутність підприємницької діяльності. По-друге, позивач та її представник не врахували що приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI в редакції Закону № 592-IX від 13.05.2020 прямо передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; Водночас є обґрунтованими доводи представника відповідача щодо правомірності нарахування спірної недоїмки з єдиного внеску за весь період без врахування строку давності. Згідно з ч.16 ст.25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовується. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Головного управління ДПС у Житомирській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 06 вересня 2023 року. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.