Постанова 4850 № 200/1552/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 року справа №200/1552/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року (повне судове рішення складено 16 травня 2023 року) у справі № 200/1552/23 (суддя в І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якій просив: - визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про припинення нарахування йому страхових виплат з 01.09.2016 по 31.03.2018 та з 01.09.2022 по даний час; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період, починаючи з 01.09.2016 по 31.03.2018 та з 01.09.2022 по даний час. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він перебував на обліку та отримував страхові виплати у Бахмутському міському відділенні УВД ФСС України в Донецькій області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) у період з 01.06.2014 по 31.10.2014. З 1 вересня 2016 року щомісячні страхові виплати було припинено у зв`язку із рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Надалі, з 01 квітня 2018 року по 31 серпня 2022 року позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Слов`янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Заборгованість за страховими виплатами за період з 01.09.2016 по 31.03.2018 не виплачена. У зв`язку з тим, що тривалий час з позивачем був відсутній будь-який зв`язок, відповідачем прийнято рішення про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01 вересня 2022 року. Позивач вважає, що такі дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) є неправомірними та такими, що порушують його права на отримання відповідної страхової виплати, що стало приводом для звернення до суду з відповідним позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13 вересня 2022 року № 14022/312562/6713/30 щодо припинення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2022 року. Визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 нарахованої суми щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2022 року по день поновлення виплат. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що, позивач ОСОБА_1 перебував як внутрішньо переміщена особа на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 01 листопада 2014 року по 31 серпня 2016 року у Бахмутському міському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. З 1 вересня 2016 року щомісячні страхові виплати було припинено у зв`язку із рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Надалі, з 01 квітня 2018 року по 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Слов`янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. В квітні 2018 року відділенням була нарахована щомісячна страхова виплата за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2018 року в розмірі 98 664,89 грн., в травні було виплачено 22 169,47 грн. Фінансування виплат було припинено у зв`язку з тим що 12 травня 2018 року набула чинності постанова КМУ від 25.04.2018 № 335 "Про внесення змін до постанови КМУ від 08.06.2016 № 365". Виплата проводилася по 31.08.2022 та була припинена з 01.09.2022 у зв`язку з відсутністю інформації про ВПО згідно постанови № 14022/312562/6713/30 від 13.09.2022. Позивач з 01.09.2016 по 31.03.2018 та з 01.09.2022 по даний час до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, а з 01.01.2023 до територіальних органів Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за продовженням страхових виплат не звертався, позов поданий через представника, його фактичне місце проживання (перебування), фізичний стан не відомий. Отже, будь-яких заходів з приводу поновлення страхових виплат позивач не приймав. Орган Фонду діяв виключно в межах, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством України, тому відсутня протиправність в діях органу Фонду та вина в неотриманні позивачем сум страхових виплат. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Калінінським РВ Горлівського МВ МВС України в Донецькій області 13 жовтня 2000 року. Відповідно до довідки від 28 березня 2018 року № 0000502544 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . Позивачу встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50% безстроково у зв`язку із професійним захворюванням з 23.11.2011, та він має право на страхові виплати, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10ААА № 042638 від 18.01.2012, виданою МСЕК №

6. Також, ОСОБА_1 у зв`язку з професійним захворюванням має 3 групу інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою про інвалідність серії 10ААА № 417925 від 18.01.2012, виданою МСЕК №

6. З матеріалів справи ОСОБА_1 , наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, вбачається, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку як тимчасово переміщена особа та отримував страхові виплати у Бахмутському міському відділені з 01.11.2014 по 31.08.2016, що підтверджується листом Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 04.04.2018 № 03-02/1160. З 01 квітня 2018 року позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Слов`янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по 31 серпня 2022 року. Постановами Слов`янського ВУВД Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13 квітня 2018 року № 0536/6713/6713/20, № 0536/6713/6713/21, № 0536/6713/6713/22, № 0536/6713/6713/22 було проведено донарахування щомісячних виплат за період з вересня 2016 року по березень 2018 року включно. Постановою Слов`янського ВУВД Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13 вересня 2022 року № 14022/312562/6713/30 ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року тимчасово призупинено страхову виплату у зв`язку з відсутністю інформації про ВПО. На запит представника позивача Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області був наданий лист № 04-06-949 від 10 квітня 2023 року, в якому зазначено, що з 01 квітня 2018 року по 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Слов`янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У зв`язку з тим, що тривалий час з позивачем був відсутній будь-який зв`язок, відділення прийняло рішення про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01 вересня 2022 року, за продовженням щомісячних страхових виплат позивач до відділення не звертався. Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходив з наступного. Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1105-XIV). Відповідно до частини першої статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Частиною першою статті 47 №1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону №1105-XIV). Частинами четвертою та сьомою статті 47 Закону №1105-XIV визначено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до частини першої статті 46 Закону №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відбувається за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до абзацу 1 пункту 1Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. Разом з цим, суд зауважує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право громадянина на призначення пенсії не може бути пов`язано з такою умовою, як постійне місце проживання або реєстрація місця проживання, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, пенсія якій призначена. З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, суд зауважує, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум страхових виплат, оскільки порядок та умови отримання таких виплат регулюються виключно Законом, а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53). За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Суд зазначає, що з наявної в матеріалах справи довідки МСЕК вбачається ступінь втрати працездатності позивача. Отже, зазначені відповідачем підстави, щодо припинення страхових виплат не є належними для припинення таких виплат в розумінні статті 46 Закону № 1105-XIV. Відповідно до встановлених у справі обставин, суд доходить висновку, що припинення та нездійснення виплати позивачу страхових виплат є безпідставними. Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність припинення виплати страхових виплат позивачу за період, починаючи з 01 вересня 2022 року та припинення виплати у травні 2018 року позивачу страхових виплат, нарахованих за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2018 року. Разом з цим суд зазначає, що з 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX. Згідно п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2620-IX припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону. Суд зазначає, що оскільки страхові виплати позивачу припинено з 01 вересня 2022 року постановою Слов`янського ВУВД Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13 вересня 2022 року № 14022/312562/6713/30, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною та скасування зазначеної постанови з урахуванням необхідності у даному випадку виходу за межі позовних вимог. Крім того, в матеріалах справи наявні докази щодо нарахування ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2018 року. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області зазначено, що у травні 2018 року позивачу було виплачено 22 169,47 грн. заборгованості за вказаний період. В матеріалах справи відсутнє рішення відповідача щодо припинення виплати позивачу заборгованості за спірний період. Отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати нарахованої суми щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2018 року та зобов`язання виплатити заборгованість за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум. Таким чином, дослідивши наявні матеріали справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача частково. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року у справі № 200/1552/23 залишити без змін. Повне судове рішення 05 вересня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук