Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1125/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 року справа №200/1125/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року (повне судове рішення складено 22 травня 2023 року) у справі № 200/1125/23 (суддя в І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У березні 2023 року представник позивача Звонарьов Валентин Валентинович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відповідно до якої просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії № 057150011891 від 24.02.2023; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, з дня її звернення за призначенням пенсії, тобто з 16.02.2023. В обґрунтування позову представник зазначав, що за результатами розгляду заяви позивача від 16.02.2023 про призначення пенсії відповідачем прийнято рішення від 24.02.2023 № 057150011891, яким було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) у зв`язку з недосягненням нею на дату подання заяви необхідного пенсійного віку - 50 років. Із зазначеним рішенням відповідача позивач не погодилась та вважала, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з пунктом "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, з дня її звернення за призначенням пенсії, тобто з 16.02.2023. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії № 057150011891 від 24.02.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, з дня її звернення за призначенням пенсії, тобто з 16.02.2023. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 000 грн. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів наголошував на правомірності свого рішення, оскільки у відповідності до ст. 114 Закону № 1058-IV заявниця не набула відповідного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а саме 50-річного віку, та набуде права на пенсійні виплати з його досягненням. Також апелянт наполягає на тому, що ця справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін - судові витрати є не співмірними зі справою. У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з рішенням місцевого та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, представник висловив незгоду з доводами апелянта і в частині правничої допомоги, оскільки суд має право зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката виключно у випадку наявності про це клопотання від іншої сторони та не має права зменшувати таких витрат за власною ініціативою, натомість відповідачем жодних заперечень чи клопотань щодо зменшення судових витрат заявлено не було. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, код згідно з ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: 25009, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд. 7А, є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 16.02.2023 року позивач звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою (разом з доданими документами) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у порядку, передбаченому Законом № 1058-IV. Подана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. 24.02.2023 за результатами розгляду вищевказаної заяви Управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було прийнято рішення № 057150011891, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням на дату звернення необхідного пенсійного віку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (50 років). 07.03.2023 представником позивачки було направлено адвокатський запит за № 06 до відповідача стосовно надання копії рішення за результатами розгляду заяви позивачки від 16.02.2023 про призначення пенсії. Разом із листом від 10.03.2023 № 0500-0202-8/19919 відповідачем на адвокатський запит було надано копію оскаржуваного рішення від 24.02.2023 № 057150011891. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України). Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону № 1058-IV. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Відповідно до положень абзацу 1 пункту 2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. Згідно з абзацом 3 пункту 2 розд. ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Право на пенсію за віком на пільгових умовах визначає стаття 114 Закону № 1058-IV. Як видно з оскаржуваного рішення від 24.02.2023 № 057150011891, підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах стало недосягнення нею на дату звернення необхідного пенсійного віку, який передбачено пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (тобто 50 років). Відповідно до частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. За пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 19 років у жінок. Тим, працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Судами установлено, а відповідачем не заперечується, що на дату звернення із заявою від 16.02.2023 року про призначення пенсії позивачка мала необхідний і достатній страховий стаж (понад 30 років) та пільговий стаж за Списком № 1 (понад 11 років), які вимагаються за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV для жінок. Наведені обставини підтверджуються також змістом оскаржуваного рішення. Отже, у даному разі спірним питанням є лише наявність у позивачки на дату звернення необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах пенсійного віку. Поряд із нормами Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах регулюється також положеннями статті 13 Закону № 1788-ХІІ, однак із урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018(746/15). Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи - жінкам. Таким чином, на позивачп при визначенні її права на пенсію за віком на пільгових умовах розповсюджується дія як Закону № 1058-IV, так і Закону № 1788-ХІІ. Разом із цим, норми Закону № 1058-IV та Закону № 1788-ХІІ, як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, регулюють одне і те ж коло відносин та явно суперечать один одному, що порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. У постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, за яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Враховуючи наведене, приймаючи до уваги обставини справи, у цьому разі підлягають застосуванню положення Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року у справі № 1-5/2018(746/15), як більш сприятливі для позивачки з точки зору вимог до мінімального віку для призначення пенсії. Судами установлено, що на дату звернення за призначенням пенсії позивачка досягла 45-річного віку, наявність якого вимагається відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, і мала необхідний страховий стаж та пільговий стаж за Списком № 1, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позов. З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення пункту "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018(746/15), з дня її звернення за призначенням пенсії. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Тобто, позивач, як громадянка України, у розрізі цієї справи, за умови підтвердження трудового стажу, наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав. Правова позиція аналогічного змісту була викладена Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17 та від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а. Зважаючи на це, а також приймаючи до уваги викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 05.08.2020 у справі № 127/9289/17, від 16.09.2022 у справі № 560/1399/19 правові позиції, суд приходить до висновку про те, що рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.02.2023 № 057150011891, яким позиваці було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є протиправним і підлягає скасуванню. Вирішуючи питання стосовно зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до положень пункту "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018(746/15), приймаючи до уваги наявність у пенсійних органів дискреційних повноважень у питаннях щодо призначення або перерахунку пенсій, слід зазначити наступне. На законодавчому рівні відсутнє поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє, проте, у судовій практиці сформовано позицію щодо цього поняття, відповідно до якого під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними у разі, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, за настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що цей вибір здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу і порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Закону № 1058-IV та Закону № 1788-ХІІ. Як було вказано у цьому рішенні (із посиланням на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду), Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018(746/15), для позивачки є більш сприятливим з точки зору вимог до мінімального віку для призначення пенсії. Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. На дату звернення за призначенням пенсії позивачка досягла 45-річного віку, наявність якого вимагається за пунктом "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, і мала необхідний страховий стаж та пільговий стаж за Списком № 1, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позов. Підсумовуючи наведене, окружний суд дійшов правильного висновку про те, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ позивачем були дотримані усі необхідні умови. Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина та інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України установлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в даній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. З огляду на викладене, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, з дня її звернення за призначенням пенсії, тобто з 16.02.2023. Доводи апеляційної скарги по суті спірних правовідносин не спростовують висновків місцевого суду. Щодо висновків місцевого суду в частині розподілу витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У позовній заяві представник позивача вказував, що у зв`язку з розглядом цієї справи нею також були понесені витрати на професійну правничу допомогу. Як зазначав представник позивача, між позивачем та адвокатом Звонарьовим Валентином Вадимовичем був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги б/н від 16.02.2023, до якого було укладено додатковий договір б/н від 16.02.2023. Розмір витрат на правову допомогу (гонорару) становить 18 000,00 грн. У пункті 4 прохальної частини позову представник позивача просив суд стягнути на її користь сплачену суму гонорару адвоката за надання правничої допомоги у розмірі 18 000,00 грн. Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До пов`язаних із розглядом справи витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову і (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Судом установлено, що позивачем у цій справі був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги б/н від 16.02.2023 з адвокатом Звонарьовим В.В., до якого було укладено додатковий договір б/н від 16.02.2023. Відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 07.03.2023 у серії АН № 1072555, виданим адвокатом Звонарьовим В.В. на підставі договору б/н від 16.02.2023, правничу допомогу повинен надавати адвокат Звонарьов В.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5448 від 27.03.2019), який і є представником позивача у цій справі. За змістом пунктів 2, 3 додаткового договору б/н від 16.02.2023 гонорар адвоката за правовий супровід справи під час звернення до органу пенсійного фонду України, під час провадження в суді першої інстанції та на стадії виконання судового рішення становить 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень. 1/2 частина гонорару адвоката сплачується довірителем не пізніше десяти календарних днів з дня підписання цього договору. Інша частина гонорару може сплачуватись частинами, але повна сплата не пізніше двох календарних днів з дня ухвалення судового рішення судом першої інстанції. Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Законом України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положенням про форму та зміст розрахункових документів, яке було затверджене наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21.01.2016, та Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що було затверджене постановою Правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017, не визначаються порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки вказані акти не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Відтак, адвокат може видати клієнту, на його вимогу, документ, складений в довільній формі (квитанція, довідка, тощо), який і буде підтверджувати факт отримання коштів. На підтвердження сплати гонорару адвокату позивачкою до справи надано квитанцію № 9298-9657-3337-3895 від 09.03.2023, яка свідчить про сплату позивачкою на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 18 000,00 грн. (призначення платежу - правова допомога за договором від 16.02.2023). Водночас, слід зауважити, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, відшкодуванню підлягають не лише витрати, які були фактично понесені стороною, а й ті, що підлягають сплаті відповідною стороною. З огляду на викладене, витрати на професійну правничу (правову) допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Як було вказано вище, згідно з додатковим договором б/н від 16.02.2023 розмір гонорару за професійну правничу допомогу складає 18 000,00 грн. Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 6 та 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на ту сторону, яка заявляє клопотання з приводу зменшення витрат на оплату правничої (правової) допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З огляду на ці норми, за відсутності заперечень від відповідача щодо заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, місцевий суд дійшов висновку, що має право зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката виключно у випадку наявності про це клопотання від іншої сторони та не має права зменшувати таких витрат за власною ініціативою. Однак, колегія суддів з огляду на принципи співмірності, розумності, обставини цієї справи, з таким висновком не погоджується, виходячи з такого. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України). Так, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем не було надано заперечень щодо розміру заявлених витрат та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань, проте, беручи до уваги складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про те, що 18 000,00 грн. є завищеним розміром витрат і таким, що належить зменшенню. Суд апеляційної інстанції зауважує, що справа № 200/1125/23 є типовою, з великою кількістю судової практики з аналогічних спорів, а тому не потребує особливих адвокатських знань та вмінь, внаслідок чого заявлений та задоволений судом першої інстанції розмір правничої допомоги є завищеним, а доводи апеляційної скарги щодо співмірності заявлених та стягнутих витрат на правничу допомогу, є такими, що заслуговують на увагу. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру витрат на правову допомогу. З огляду на наведене, апеляційна скарга відповідача з цього приводу підлягає частковому. Щодо клопотання представника позивача про стягнення на користь позивача сплачену суму гонорару адвоката за надання правничої допомоги на стадії апеляційного провадженні та виконання судового рішення в розмірі 9000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. До заяви додано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер про надання правничої допомоги, договір про надання правової (правничої) допомоги б/н від 16.02.2023, додатковий договір від 17.07.2023, платіжна інструкція про сплату правової допомоги за договором від 16.02.2023 від 17.07.2023 на суму 9000,00 грн. Зі змісту п.2 додаткового договору вбачається, що під час провадження в суді апеляційної, а також на стадії виконання судового рішення гонорар становить 9000,00 грн. Надаючи оцінку доводам представника та наданим доказам, суд виходить з такого. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. При цьому суд зауважує, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Проаналізувавши подані представником позивача докази, а також обсяг наданих адвокатом послуг в суді апеляційної інстанції, які полягають лише в підготовці відзиву на апеляційну скаргу, фактично дублювання у ньому змісту позовної заяви та рішення суду першої інстанції, розгляд справи в порядку письмового провадження, тобто без участі адвоката, численну кількість судових рішеннях в аналогічних спорах, та, відповідно, незначну складність справи, суд апеляційної інстанції вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч.5 ст. 134 КАС України, до 500,00 грн. Суд також враховує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду зміні в частині розподілу витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Суб`єкт владних повноважень за діючим процесуальним законодавством не має права на відшкодування судового збору за подачу апеляційної скарги. Керуючись статями 134, 139, 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року в справі № 200/1125/23 змінити в частині витрат на правничу допомогу. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код згідно з ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: 25009, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд. 7А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (трьох тисяч) гривень 00 копійок. У іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року в справі № 200/1125/23 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код згідно з ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: 25009, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд. 7А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в справі № 200/1125/23 в суді апеляційної інстанції, у сумі 500 (п`ятсот) гривень 00 коп. У задоволені решти вимог заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Повне судове рішення 05 вересня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук