Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/15737/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "06" вересня 2023 р. Справа№ 910/15737/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 (про повернення заяви ОСОБА_2 про забезпечення доказів) у справі №910/15737/20 (суддя Ващенко Т.М.) за позовом ОСОБА_1 до

1. Міністерства фінансів України

2. Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»

3. Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк»

4. Кабінету Міністрів України

5. Національного банку України

6. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

7. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» Шевченка Андрія Миколайовича

8. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» Славкіної Марини Анатоліївни

9. Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Дніпро»

10. Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

11. Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

12. Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни

13. Державного реєстратора Комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради» Лукашової Ірини Семенівни

14. Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Іванюхи Олега Володимировича

15. Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгеніївни

16. Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко Ірини Миколаївни

17. Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Орел Лариси Вікторівни

18. Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій в частині, визнання недійсними рішень, договору, свідоцтв, пунктів наказів, пунктів статуту, визнання акту недійсним, визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, визнання дійсним та відновлення дії свідоцтва, визначення розміру статутного капіталу, визначення розміру частки, витребування з володіння та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/15737/20 за позовом ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до

1. Міністерства фінансів України (далі по тексту - відповідач 1), Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі по тексту - відповідач 2), Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» (далі по тексту - відповідач 3), Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 4), Національного банку України (далі по тексту - відповідач 5), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі по тексту - відповідач 6), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» Шевченка Андрія Миколайовича (далі по тексту - відповідач 7), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» Славкіної Марини Анатоліївни (далі по тексту - відповідач 8), Товариства з обмеженою відповідальністю «Солід Дніпро» (далі по тексту - відповідач 9), Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі по тексту - відповідач 10), Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту - відповідач 11), Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни (далі по тексту - відповідач 12), Державного реєстратора Комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради» Лукашової Ірини Семенівни (далі по тексту - відповідач 13), Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Іванюхи Олега Володимировича (далі по тексту - відповідач 14), Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгеніївни (далі по тексту - відповідач 15), Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко Ірини Миколаївни (далі по тексту - відповідач 16), Держаного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Орел Лариси Вікторівни (далі по тексту - відповідач 17), Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» (далі по тексту - відповідач 18) про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій в частині, визнання недійсними рішень, договору, свідоцтв, пунктів наказів, пунктів статуту, визнання акту недійсним, визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, визнання дійсним та відновлення дії свідоцтва, визначення розміру статутного капіталу, визначення розміру частки, витребування з володіння та зобов`язання вчинити дії. 12.07.2023 позивачем подано до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення доказів в порядку ст.ст 110, 111 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), за якою позивач просив суд першої інстанції здійснити забезпечення доказів шляхом їх витребування у АТ КБ «Приватбанк» та зобов`язання надати належним чином завірені копії всіх документів, відповідно до яких здійснювалось збільшення статутного капіталу АТ КБ «Приватбанк», що складені, підписані, видані або отримані у період з дати укладення Договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ «Приватбанк» №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 по дату розгляду судом даної заяви. Заява мотивована необхідністю витребування вказаних доказів з метою з`ясування та встановлення всіх обставин справи щодо порушення прав та інтересів позивача, як акціонера Банку, які відбулись внаслідок протиправного примусового позбавлення позивача права власності на акції Банку. Вказаний спосіб забезпечення доказів, зумовлений відсутністю доказів у позивача та неможливістю їх отримання в інший спосіб, оскільки витребувані позивачем докази містять банківську таємницю. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 визнано зловживанням процесуальними правами дії ОСОБА_1 по поданню заяви про забезпечення доказів від 12.07.2023 з тих же підстав, що і його заяви від 02.06.2022 та від 04.07.2023 про забезпечення доказів. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів від 12.07.2023 повернуто заявнику без розгляду. Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заяву про забезпечення доказів подано з порушенням ст. 170 ГПК України, оскільки заява про забезпечення доказів підписана невідомою особою, прізвище, ім`я та по-батькові якої не вказано, що є підставою для її повернення заявнику без розгляду. Також суд першої інстанції вжив до позивача заходи для запобігання зловживанню процесуальними правами відповідно до ст. 43 ГПК України, оскільки останнім вже подавались заяви про забезпечення доказів з тих же підстав, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив ухвалами від 13.06.2022 та від 10.07.2023. Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20, якою повернуто без розгляду заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів та визнано дії ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів у справі №910/15737/20 направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду. В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення ч. 2 ст. 170 ГПК України, оскільки заява про забезпечення доказів підписана представником позивача, повноваження якого підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції допустив порушення ст. 43 ГПК України, оскільки подання ним до суду заяв про забезпечення доказів є способом реалізації процесуальних прав. У заявах про забезпечення доказів позивачем витребовувались різні документи, з метою необхідності з`ясування всіх обставин справи та підтвердження позовних вимог, що не може свідчити про зловживання процесуальними правами. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 19.07.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15737/20. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20. Матеріали справи №910/15737/20 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 31.07.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, поданою представником ОСОБА_1 адвокатом Нижником О.М., на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20. Зобов`язано ОСОБА_1 невідкладно, протягом трьох днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 надати суду апеляційної інстанції оригінал заяви з додатками, яка подавалась до суду першої інстанції та була повернута ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20. Призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 без повідомлення учасників справи. Позивач вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 не виконав, оригінал заяви з додатками, яка подавалась до суду першої інстанції та була повернута ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 не надав. Проте зазначене не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20. Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права. У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). В силу положень ГПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ апелянт, який ініціював дане апеляційне провадження, зобов`язаний належним чином користуватися процесуальними правами та обов`язками, визначеними ст.ст. 42, 46 ГПК України. 23.08.2023 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача 11 надійшов відзив на апеляційну скаргу, за яким останній просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення доказів залишити без змін. Відповідач 11 у запереченнях на апеляційну скаргу посилається на те, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав поведінку позивача зловживанням процесуальними правами, оскільки останній подав заяву з ідентичних підстав, що і дві попередні заяви про забезпечення доказів, при цьому позивач не зазначив підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Відповідач 11 зазначає, що суд першої інстанції правомірно повернув без розгляду заяву позивача про забезпечення доказів, оскільки у заяві були відсутні відомості про особу підписанта, без подання документів на підтвердження його повноважень. Визнання судом першої інстанції зловживання позивачем процесуальними правами є мотивованим, оскільки подання заяв про забезпечення доказів з ідентичних підстав спрямоване не для захисту доказів, які можуть бути втрачені чи подання/збирання яких згодом стане неможливим/утрудненим, а для створення штучних перешкод для розгляду справи та затягування такого розгляду, та/або створення для позивача необґрунтованих процесуальних переваг, які перешкоджатимуть суду розглянути справу у межах розумного строку. Відповідачі 1-10, 12-18 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, відповідні відзиви суду апеляційної інстанції не надали, що згідно із ч. 3 ст. 263 ГПК України не є перешкодою для апеляційного перегляду судового рішення, яким в силу ст. 232 ГПК України є ухвала. Згідно із ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Статтею 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 вказаної норми). За таких обставин, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 про повернення заяви про забезпечення доказів у справі №910/15737/20 здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідачів про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій в частині, визнання недійсними рішень, договору, свідоцтв, пунктів наказів, пунктів статуту, визнання акту недійсним, визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, визнання дійсним та відновлення дії свідоцтва, визначення розміру статутного капіталу, визначення розміру частки, витребування з володіння та зобов`язання вчинити дії. 12.07.2023 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява від 10.07.2023 про забезпечення доказів шляхом їх витребування у АТ КБ «Приватбанк» та зобов`язання надати належним чином завірені копії всіх документів, відповідно до яких здійснювалось збільшення статутного капіталу АТ КБ «Приватбанк», що складені, підписані, видані або отримані у період з дати укладення Договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ «Приватбанк» №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 по дату розгляду судом даної справи. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 110 ГПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу. Статтею 111 ГПК України встановлено вимоги до заяви про забезпечення доказів. У заяві про забезпечення доказів зазначаються: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомо відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 4) докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; 5) обґрунтування необхідності забезпечення доказів; 6) спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази; 7) перелік документів, що додаються до заяви. Заява підписується заявником або його представником. До заяви, яка подана представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження. За подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. З матеріалів справи вбачається, що заяву позивача про забезпечення доказів від 10.07.2023 підписано невстановленою особою, зазначено лише посаду - адвокат ОСОБА_1, без зазначення ініціалів та прізвища такої особи. Стаття 170 ГПК України, яка визначає вимоги до будь-якої письмової заяви, клопотання, заперечення містить положення про обов`язкове підписання заяв, клопотань, заперечень заявником чи його представником. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (абз. 2 ч. 8 ст. 42 ГПК України). Згідно із ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Отже, будь-яка заява, яка подається до господарського суду має містити підпис учасника справи або уповноваженої на це особи. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що зазначені положення засвідчують обов`язковість та безумовність вимоги господарського процесуального закону стосовно підписання заяв власноручним підписом позивача (його представника) або особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, як підтвердження справжньої волі позивача на настання відповідних правових наслідків на всіх стадіях судового розгляду, отже дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства. Тоді як заява ОСОБА_1 від 10.07.2023 про забезпечення доказів підписана не встановленою особою, із зазначенням «адвокат ОСОБА_1», без зазначення ініціалів та прізвища, що не може свідчити про здійснення саме представником позивача відповідної процесуальної дії. Відповідно до Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. ДСТУ 4163-2020», прийнятого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 №144 (далі - ДСТУ 4163-2020) Документи, що їх створюють юридичні особи, обов`язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи (04), назва виду документа (09) (не зазначають на листах), дата документа (10), реєстраційний індекс документа (11), заголовок до тексту документа (19), текст документа (20), підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису) (22). Підпис має містити найменування посади особи, яка підписує документ (у повній формі, якщо документ надрукований не на бланку, у скороченій - на документі, надрукованому на бланку), особистий підпис (окрім електронних документів), власне ім`я і прізвище (п. 5.22 ДСТУ 4163-2020). Таким чином, особу, яка подала від імені позивача заяву про забезпечення доказів не можливо ідентифікувати, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недотримання заявником вимоги процесуального Закону щодо підписання заяви про забезпечення доказів. Враховуючи недотримання заявником вимог процесуального Закону, зокрема, ст.ст. 42, 111, 170 ГПК України, суд першої інстанції підставно повернув заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів від 10.07.2023 без розгляду. Крім того, як зазначає позивач у заяві про забезпечення доказів від 10.07.2023, 20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк», яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначено повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору. 20.12.2016 між ПАТ КБ «Приватбанк» (емітент), від імені якого діє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (фонд) в особі уповноваженої особи фонду на тимчасову адміністрацію у банку Славкіної Марини Анатоліївни, яка діє на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2887, та ОСОБА_1 (набувач), від імені якого діє Шевченко Андрій Миколайович, уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію банку, якій делеговано повноваження на підписання цього договору відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2887, керуючись ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», укладено відповідні договір про придбання акцій та акт приймання-передавання за таким договором. 20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №2893 «Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT «КБ «Приватбанк», яким було погоджено умови продажу неплатоспроможного AT «КБ «Приватбанк» та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі- продажу цінних паперів, внаслідок чого було укладено Договір про придбання акцій від 20.12.2016. Після чого, Уповноважена особа Фонду Шевченко А.М. від імені всіх власників акцій AT КБ «Приватбанк» (у тому числі від імені ОСОБА_1 ) уклала з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, за яким Держава Україна, в особі Міністерства фінансів України придбала 100% акцій AT КБ «ПРИВАТБАНК». Вважаючи порушеними свої права, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із даним позовом, серед інших, до AT КБ «Приватбанк», Міністерства фінансів України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однією з позовних вимог ОСОБА_1 є, зокрема, вимога щодо визнання недійсним Договору №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 в частині, що стосуються прав та інтересів останнього, а також повернення акцій ОСОБА_1 в AT КБ «ПРИВАТБАНК» у власність. При цьому, підставою поданої позовної заяви у справі №910/15737/20 слугувало те, що укладення Договору №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 здійснено поза волею та без згоди позивача, в примусовому порядку та з порушенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», внаслідок чого акції ОСОБА_1 в AT КБ «Приватбанк», на думку позивача, протиправно вибули з його власності. На думку позивача, з метою з`ясування та встановлення усіх обставин справи щодо порушення його прав та інтересів, як акціонера Банку, які відбулися внаслідок протиправного примусового позбавлення його права власності на акції Банку, є необхідність витребувати у АТ КБ «Приватбанк» та зобов`язати надати належним чином завірені копії всіх документів, відповідно до яких здійснювалось збільшення статутного капіталу АТ КБ «Приватбанк», що складені, підписані, видані або отримані у період з дати укладення Договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ «Приватбанк» №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 по дату розгляду судом даної заяви. Як вірно встановлено судом першої інстанції, такі самі доводи і обґрунтування були також покладені в основу заяви позивача про забезпечення доказів від 04.07.2023, у якій з наведених підстав позивач просив забезпечити докази шляхом їх витребування у Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, а саме: виписку про стан рахунку в цінних паперах, які перебували у власності Держави України станом на 21.12.2016, що буде містити інформацію щодо акцій, емітованих ПАТ КБ «Приватбанк» (із зазначенням типу, форми випуску, номінальної вартості, кількості тощо) та інші документи, які додаються до такої виписки. Дана заява була розглянута судом у підготовчому засіданні 10.07.2023, за результатом її розгляду суд відмовив у задоволенні означеної заяви у зв`язку з невідповідністю її мотивування підставам для забезпечення доказів, встановленим ст. 110 ГПК України, про що судом першої інстанції було постановлено відповідну ухвалу. Більше того, подібні висновки судом висловлювалися і в ухвалі Господарського суду міста Києва від 13.06.2022 в даній справі, постановленій за результатом розгляду заяви позивача про забезпечення доказів шляхом витребування у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та АТ КБ «Приватбанк» зазначених заявником документів. Дослідивши зміст заяви позивача про забезпечення доказів від 10.07.2023, суд першої інстанції вірно встановив, що вона подана позивачем з тих же підстав, що і дві попередні заяви, у задоволенні яких судом першої інстанції вже було відмовлено ухвалами від 13.06.2022 та від 10.07.2023. У зв`язку з цим, а також врахувавши інші обставини цієї справи та хід її розгляду, суд першої інстанції визнав подання позивачем заяви про забезпечення доказів від 10.07.2023 зловживанням процесуальними правами, що спрямоване на створення штучних перешкод для розгляду справи та затягування такого розгляду. Згідно із п. ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Отже, залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»; рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010; рішення Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011). Отже, суд зобов`язаний виявляти зловживання сторонами своїми процесуальними правами, а також протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, оскільки зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників процесу та вимоги Конвенції. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновки про те, що заява позивача від 10.07.2023 про забезпечення доказів підлягає поверненню заявнику без розгляду також на підставі ч. 4 ст. 43 ГПК України. Доводи апелянта про те, що поданням ним заяв про забезпечення доказів шляхом витребування різних доказів є способом реалізації процесуальних прав, судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки дана справа вже тривалий час знаходиться на розгляді суду, відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Подання позивачем заяв про забезпечення доказів шляхом їх витребування у різних відповідачів, з посиланням на одні й ті ж підстави, без дотримання приписів ст. 110 ГПК України щодо зазначення підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами, про що вірного висновку дійшов суд першої інстанції. За таких обставин, суд першої інстанції підставно визнав зловживанням процесуальними правами дії ОСОБА_1 по поданню заяви про забезпечення доказів від 10.07.2023 з тих же підстав, що і його заяви від 02.06.2022 та від 04.07.2023 про забезпечення доказів, заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів від 10.07.2023 повернув заявнику без розгляду. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. При ухвалені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при розгляді питання про забезпечення доказів. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Згідно із ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача). Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/15737/20 повернути до Господарського суду міста Києва для подальшого провадження.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак