Постанова Вінницький апеляційний суд № 136/1500/22

Справа № 136/1500/22 Провадження № 22-ц/801/1417/2023 Категорія: 101 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 05 вересня 2023 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В., з участю секретаря судового засідання Собцевої А.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу керівника Немирівської окружної прокуратури на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Кривенка Д.Д, в справі № 136/1500/22 за заявою ОСОБА_1 (заявник), за участі Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (заінтересована особа) про встановлення факту укладення договору та набуття права власності, - встановив: Короткий зміст вимог заяви ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту укладення договору та набуття права власності. В обґрунтування заяви посилався на те, що 01.03.2000 між ним та Спілкою громадян-співвласників «Липовецька» було укладено договір купівлі-продажу гідротехнічної споруди, розміщеної в урочищі «Берест» на території Липовецької міської ради. Того ж дня ним було сплачено обумовлену суму коштів та майно було передано йому в натурі. Починаючи з березня 2000 року він користується даною гідротехнічною спорудою, оскільки орендує відповідно і ставок, проте не може зареєструвати договір купівлі-продажу нерухомості через відмову державного реєстратора в зв`язку з тим, що відповідний договір не є нотаріально посвідченим, а посвідчити договір не має можливості, так як спілка громадян-співвласників « ІНФОРМАЦІЯ_1 » припинила своє існування. Рішення суду першої інстанції Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт укладення договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди, розміщеної в урочищі «Берест» на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, укладеного між ОСОБА_1 та Спілкою громадян-співвласників «Липовецька» та набуття права власності на гідротехнічну споруду, розміщену в урочищі «Берест» на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 12 червня 2023 року керівником Немирівської окружної прокуратури подано апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури судових збір за подання апеляційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, він не може бути визнаний судом дійсним на підставі частини 2 статті 2020 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції не з`ясував, чи був продавець за договором, а саме Спілка громадян-співвласників «Липовецька» власником спірного об`єкта нерухомості, і, відповідно, чи мала вона відповідний обсяг прав на його відчуження. Посилається також, що суд першої інстанції не встановив дійсні обставини справи й не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а саме статтю 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» й підзаконні нормативно-правові акти, прийняті на її виконання, неправильно застосував статті 186, 187 ЦК України, статті 4, 52 Водного кодексу України, статті 58, 59, 79, 84, 120, 122 Земельного кодекс України щодо фактичного розпорядження земельною ділянкою водного фонду. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2023 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 17 серпня 2023 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду. В судовому засіданні прокурор Войцишена Г.В. вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити. Інші учасники справи повідомлені про дату, час і місце судового засідання до суду не з`явилися, заяви про його відкладення з поважних причин не подала, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом першої інстанції було встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2000 між заявником та Спілкою громадян-співвласників «Липовецька» продавцем передано покупцю гідротехнічну споруду в м. Липовець, на річці Скакунка, права притока, річки Соб, басейну річки Південний Буг, а право власності на таку споруду переходить до покупця з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі, ціна споруди складає 12 650,00 грн. Такий договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Заявник бажає зареєструвати право власності на споруду, придбану відповідно до вказаного договору купівлі-продажу, проте реєстратори відмовляють в цьому, оскільки договір не є нотаріально посвідченим. Разом з тим, через те, що Спілка громадян-співвласників «Липовецька» припинила своє існування, нотаріально посвідчити укладений з нею договір купівлі-продажу гідротехнічної споруди неможливо. Позиція апеляційного суду Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив із того, що заявник позбавлений можливості володіти та розпоряджатися у повному обсязі майном, право на яке було набуто відповідно до умов договору купівлі-продажу, що підтверджується доказами. Сторонами або третіми особами договір не оскаржувався, а спір про право відсутній. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановлення факту укладення заявником та Спілкою громадян-співвласників "Липовецька" договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди, розміщеної в урочищі «Берест» на території Липовецької міської ради та набуття його права власності на гідротехнічну споруду сприятиме можливості реалізації заявником своїх майнових прав, а іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством не передбачено, й встановлення даного факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Проте апеляційний суд вважає такі висновки суду помилковими, зробленими з грубим порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку окремого провадження, не з`ясував дійсний правовий режим майна, факт укладення договору купівлі-продажу і набуття права власності на яке просив встановити заявник, й фактично розпорядився земельною ділянкою водного фонду, що є неприпустимим. Згідно з статтею 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Види фактів, що можуть бути встановлені в порядку окремого провадження, передбачені в частині 1 статті 315 ЦПК України, проте цей перелік не є вичерпним, так як в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено встановлення факту укладення договору та набуття права власності в зв`язку з цим. Натомість відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одні із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Проте поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов`язків для сторін. Договір купівлі-продажу нерухомого майна (або його частини) підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Згідно з частиною 8 статті 31 Закону України від 14 лютого 1992 № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарського підприємство» об`єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий порядок було затверджено Постановою КК України від 13.08.2003 № 1253 й встановлено, що рішення про передачу внутрішньогосподарських меліоративних систем внутрішньогосподарської меліоративної мережі з об`єктами інженерної інфраструктури, що не підлягає паюванню в процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств, приймається відповідною сільською, селищною, міською радою, а внутрішньогосподарської меліоративної системи, які передаються у спільну власність територіальних громад, - районною, якщо об`єкт знаходиться в межах території району, або обласною радою, якщо об`єкт знаходиться в межах території двох і більше районів. Крім того, наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 № 62 затверджено порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, відповідно до п. 14 якого майно, що не підлягає паюванню, зокрема, яке неможливо виділити у натурі в рахунок майнових паїв та поділити його без ушкодження, а саме: дороги, капітальні вкладення на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші мережі), гідротехнічні споруди, ставки, багаторічні насадження, лісосмуги, а також об`єкти, які знаходяться в загальному користуванні, передаються на баланс підприємствам-правонаступникам. В свою чергу підприємства-правонаступники (користувачі майна) ліквідованих або реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств несуть відповідальність за збереження об`єктів інженерної інфраструктури меліоративної мережі колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, їх технологічну цілісність і використання у межах своїх землекористувань (землеволодінь) до передачі цих об`єктів у комунальну власність. Відтак судом першої інстанції навіть не перевірено, чи була Спілка громадян-співвласників «Липовецька» власником гідротехнічної споруди, якою вона нібито розпорядилася шляхом укладення договору купівлі-продажу від 01.03.2000. Технічний паспорт на гідроспоруду виготовлено як на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами виготовлено лише в 2021 році за замовленням ОСОБА_1 . Матеріали справи також не містять жодних доказів на підтвердження правового статусу Спілки (державна реєстрація, статутні документи тощо), так само як доказів її припинення, на що посилався заявник як на підставу неможливості встановити відповідний факт чи захистити своє право іншим порядком. Більше того, відповідно до статті 4 Водного кодексу України землі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них належить до земель водного фонду. Частинами 3-4 статті 51 ВК України встановлено, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Ці норми кореспондуються зі статтею 79 ЗК України, відповідно до якої земельна ділянка як об`єкт права власності визначається як частина земної поверхні, з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. За змістом наведених норм водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт. Гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, призначеною для керування водним режимом, використання водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод, а тому є приналежністю водного об`єкта і згідно з статтею 186 ЦК України слідує за головною річчю. Кім того, згідно з статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності (а не звернутися із заявою про встановлення факту набуття права власності), якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Отже не лише оспорення, а й не визнання права власності іншою особою свідчить про наявність спору про право й відповідне право підлягає захисту в порядку позовного, а не окремого провадження. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. Верховний Суд зазначає, що наявність спору про право повинна встановлюватись за ознакою можливого заперечення суб`єктивного права особи, щодо якого виникає спір. Оскаржуване рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року не відповідає нормам цивільного процесуального закону, оскільки за умови наявності спору про право і виходячи з предмету вимог заявника, вони не підлягають розглядові у порядку окремого провадження. Крім того, суд першої інстанції по суті розпорядився об`єктом, який відповідно до вимог закону підлягає передачі у власність територіальної громади, що відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою представництва прокурором інтересів держави в суді. Згідно з частиною 6 статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Таким чином, судове рішення першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду і роз`ясненням заявнику його права подати позов на загальних підставах. Натомість апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, хоча як встановлено вище, справу було розглянуто в порядку окремого провадження. Враховуючи наведене, керуючись статтями 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,- постановив: Апеляційну скаргу керівника Немирівської окружної прокуратури Петраша Ростислава Івановича задовольнити частково. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 листопада 2022 року скасувати, а заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області, про встановлення факту укладення договору та набуття права власності, - залишити без розгляду. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 488,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 06.09.2023 Головуючий І.М. Стадник Судді Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин