Ухвала КАС ВС № 240/22600/22

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 04 вересня 2023 року м. Київ справа №240/22600/22 провадження № К/990/28948/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі №240/22600/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, у с т а н о в и в: У 2022 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), у якому просив: -визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивачеві максимальним розміром; -зобов`язати відповідача виплачувати позивачеві перераховану на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №240/9019/21 з урахуванням усіх складових та розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 30.03.2021 за особовою справою №ХЗ70917 (0601012138) пенсію з врахуванням індексації пенсії позивача (коефіцієнт збільшення основного розміру пенсії у розмірі 1,14) відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2022 №118 із застосуванням норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме без обмеження вказаної пенсії максимальним розміром, починаючи з 01.07.2022 у нарахованому розмірі 23 872, 54 грн із подальшим збільшенням пенсії відповідно до законодавства України. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 позов задоволено частково, внаслідок чого: - визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром; - зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.07.2022 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023, апеляційну скаргу позивача задоволено частково, а апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, внаслідок чого: - рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 скасовано; - прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; - визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивачеві максимальним розміром; - зобов`язано відповідача провести нарахування та виплату пенсії позивачеві з 01.07.2022 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», без обмеження її максимальним розміром з урахуванням проведених виплат; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати і прийняти рішення про відмову у задоволенні позову. Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку. Приписами пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках. Тому розв`язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд, насамперед, має з`ясувати, чи належить справа, що у ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку. Законодавець у КАС України встановив диференційований підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості їхнього касаційного оскарження. За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Водночас за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підстави для відкриття касаційного провадження, оскільки такі не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб у результатах розгляду саме справи №240/22600/22. Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку; 2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права. Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. Отже, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262-XII, зокрема у постановах від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19 та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17. Крім того, у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI. Також, колегія суддів звертає увагу, що ухвалені рішення у цій справі відповідають правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, де зазначено, що: «буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження». Так, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №240/22600/22, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. Згідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на те, що касаційна скарга відповідача подана на судове рішення, яке за законом не оскаржується у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити. Керуючись ст. 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі №240/22600/22.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач А.А. Єзеров Суддя В.М. Кравчук Суддя О.П. Стародуб