Постанова 4857 № 344/1905/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Бородовський С.О. 04 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 344/1905/23 пров. № СК-А/857/5336/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі № 344/1905/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 03.02.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івано-Франківського районного управління поліції, в якому просив суд: - визнати рішення таким, що не відповідає порядку закінчення розгляду адміністративної справи, - визнати протиправною бездіяльність не прийняття постанови в адміністративній справі №6565, - зобов`язати прийняти рішення щодо визнання дій в якості затримання особи; - визнати протиправним та безпідставним затримання, - стягнути 5000 матеріальної шкоди, 128000 гривень судових витрат, 500000 гривень моральної шкоди. 28.02.2023р. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області відмовлено у відкритті провадження в даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.02.2023р. скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.2 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Із змісту п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України видно, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів). Під рішенням суб`єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п.18 ч.1 ст.4 КАС України). Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України). Обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. В п.п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. ч.2 ст.124 Конституції України встановлено, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Водночас, право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб`єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. У свою чергу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 двічі звертався до суду із заявою про внесення відомостей до ЄРДР, і йому відомо правове регулювання щодо заборони об`єднання в одному позові вимог, розгляд яких належить здійснювати за різними видами юрисдикційної діяльності. Сторона, яка звертається до суду зобов`язана надати суду інформацію про триваючі судові спори чи про вже ухвалені судові рішення. ст.20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Тобто, процесуальним законом визначено компетенцію адміністративного суду в спорах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Однак, в позові ОСОБА_1 просить суд, визнання дії Івано-Франківського районного управління поліції з транспортування останнього та утримання у відділку поліції «…як затримання особи органом поліції». Таким чином, прохальна частина позовних вимог полягає у визнанні фактичної дії в якості юридичного факту затримання, визнання рішення таким, що не відповідає порядку закінчення розгляду адміністративної справи. Однак, за змістом КАС України не визначено можливості встановлення фактів, що мають юридичне значення, які містяться в інших процесуальних інститутах і формах. Також позивач просить суд визнати протиправним і безпідставним затримання органом поліції 12.11.2022р. в період з 14.00 до 20.00. Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що ст.371 КК України передбачено склад злочину у вигляді завідомо незаконних затриманні, приводі, домашньому арешті або триманні під вартою. Тобто, законом визначено вид і форму юридичної відповідальності та окремий процесуальний порядок встановлення відповідних фактів, надання їм юридичної оцінки, визначено самостійний порядок звернення із відповідними заявами, уповноважені органи із прийняття відповідних заяв та проведення за ними розслідування. Отже, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, про те що позивачу не гарантовано можливість подання адміністративного позову про встановлення факту та надання йому юридичної оцінки у виді затримання та визнання його незаконним, оскільки процесуальним законом визначено обов`язок подання такого виду заяв за правилами кримінального процесуального законодавства. Спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24.11.2021р. у справі 200/12580/19-а та від 23.10.2020р. у справі № 805/3450/16-а. В п.1 ч.1 ст.170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Одним з видів зловживань законом визначено подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Судом першої інстанції дотримано вимог ст.170 КАС України та роз`яснено, що позов в частині визнання дій із транспортування та перебування в приміщенні поліції в якості затримання органом поліції та визнання затримання протиправним і безпідставним не підлягає розгляду в порядку, що встановлений за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду за правилами визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України. Одночасно, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта і на те, що останній двічі звернувся до Івано-Франківського міського суду із заявою про внесення відомостей до ЄРДР та не надав суду інформацію про таке звернення. Позивачу не гарантовано право на повторне звернення із позовом за аналогічним предметом звернення та підставами звернення. Провадження в справі не відкрито з підстав не виконання позивачем його процесуальних обов`язків, а саме неусунення недоліків позовної заяви, яка залишена судом без руху. Невиконання вимог ухвали про залишення позову без руху має своїм наслідком поверненню позову з матеріалами до нього. Стосовно доводів апелянта в апеляційній скарзі про не роз`яснення ухвали суду, колегія суддів зазначає про таке. ОСОБА_1 подавав суду заяви про роз`яснення ухвали від 15 лютого 2023, в яких зазначив про залишення позову без руху і вказав на недоліки позову, які за своїм змістом є письмовим запереченням проти виконання обов`язків позивача, визначених положеннями КАС України, в яких також вказав про не зрозумілість причин постановлення відповідної ухвали. КАС України будь-якій особі не належить право на з`ясування причин вчинення процесуальних дій, оскільки в Конституції України та КАС України проголошено принцип незалежності суду. Разом з цим, в іншій заяві з приводу заперечення на ухвалу суду позивач вказав на роз`яснення строків постановлення ухвал. В іншому письмовому запереченні на зміст ухвали суду від 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 вказав про обчислення строку звернення до суду, яке відсутнє в позовній заяві, але одночасно з цим вказав, що йому не зрозуміло виконання відповідного обов`язку. Таким чином, ОСОБА_1 подав кілька заяв про роз`яснення однієї і тієї ж ухвали від 15 лютого 2023 року. Доведення підстав звернення до суду, використання способів захисту, що не визначені положеннями КАС України, покладено безпосередньо на позивача за положенням КАС України. При цьому, спосіб захисту який просить позивач в позові, передбачені іншими видами судочинства. ( ч.5 ст.21 КАС України). Подання адміністративного позову за предметом досудового розслідування належить до заяв, які завідомо заявлені безпідставно. Крім того, відповідно до ст.254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Відповідно до Постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі №360/1860/20 наявність/відсутність факту виконання рішення виключає/дає можливість його роз`яснення. Подібні висновки викладені у Постанові Верховного Суду України у рішенні від 23.05.2017р. у справі №21-1283іп16, Постанові Великої Палати ВС від 14.06.2018р. у справі №800/507/17. Таким чином, підставою для звернення із роз`ясненням рішення законом визначено не обставину бажання сторони, а виключно потребу у примусовому виконанні рішення на стадії його виконання. Отже, позивач подав заздалегідь безпідставні заяви про роз`яснення ухвали, що свідчить про зловживання своїми процесуальними правами. Крім того, КАС України не гарантовано можливість звернення позивача до суду в наказовій формі. Використання позивачем наказових форм звернення до суду належить до форм зловживання відповідним правом та порушенням обов`язку добросовісно виконувати процесуальні обов`язки. Непогодження з судовим рішенням, висловлене до суду, який ухвалив відповідне рішення належить до форм зловживання відповідним правом, оскільки процесуальним законом однозначно визначено порядок та спосіб оскарження судового рішення та юрисдикційний орган розгляду таких звернень. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про відсутність підстав для відкриття провадження у цій справі. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року у справі № 344/1905/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 04.9.2023р.