Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/23726/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23726/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О., Гарник К.Ю., Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2023 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними та скасування розпорядження, наказів та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 280-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства закордонних справ України"; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України від 11 березня 2020 року № 416-ос "Про припинення роботи ОСОБА_1 на посаді державного секретаря МЗС"; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України від 04 вересня 2020 року № 1495-ос "Про звільнення з державної служби ОСОБА_1 "; - поновити ОСОБА_1 на посаді державного секретаря Міністерства закордонних справ України з 11 березня 2020 року; - стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру його середньоденної заробітної плати з дня наступного за днем звільнення по день постановлення рішення суду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 апеляційні скарги Міністерства закордонних справ України, Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року без змін. Постановою Верховного Суду від 27.07.2022 касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року, додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року, додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року скасовано. Справу № 640/23726/20 направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірне рішення суду та задовольнити позовні вимоги. Доводи апелянта аналогічні викладеним у позовній заяві та обґрунтовані тим, що його звільнення до закінчення строку призначення, лише у зв`язку із набранням чинності статті 87-1 Закону України "Про державну службу", поставило під загрозу гарантовані йому конституційні права, а процедура звільнення за статтею 87-1 Закону України "Про державну службу" не могла бути застосована до нього як до державного службовця, якого було призначено на посаду державного секретаря до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 № 117-IX. Крім того, вказано, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством закордонних справ України було дотримано вимоги пунктів 4, 7 Порядку надання пропозицій щодо зайняття вакантної посади державної служби державним службовцям, звільненим з посади державної служби категорії "А" відповідно до статті 87-1 Закону України "Про державну службу", затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 21.02.2020 № 27-20, що не відповідає дійсності, а порушення пунктів 4 та 5 Порядку № 27-20 не було покладено в основу позиції позивача. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов. Представники відповідачів в судовому засіданні просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказавши на його обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 11.09.2020 Міністром закордонних справ України внесено до Кабінету Міністрів України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства закордонних справ України відповідно до частини 1 стаття 87-1 Закону України «Про державну службу». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 280-р ОСОБА_1 звільнено з посади державного секретаря Міністерства закордонних справ України відповідно до частини 1 стаття 87-1 Закону України «Про державну службу». Наказом Міністерства закордонних справ України від 11 березня 2020 року № 416-ос у зв`язку із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 280-р ОСОБА_1 вважається таким, що припинив роботу на посаді державного секретаря Міністерства закордонних справ України 11 березня 2020 року та ОСОБА_1 зараховано за штат Міністерства закордонних справ України з 11 березня по 11 вересня 2020 року. Наказом Міністерства закордонних справ України від 04 вересня 2020 року № 1495-ос звільнено ОСОБА_1 з державної служби 11 вересня 2020 року. Позивач, вважаючи, що його звільнено без законних підстав та всупереч встановленого порядку, звернувся до cуду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що у даній справі підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 87-1 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої, якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою. Крім того наголошено, що стаття 87-1 Закону України «Про державну службу» була застосована до позивача саме під час її дії і щодо правовідносин, які існували після її прийняття, ця норма є чіткою, не викликає сумніву в її тлумаченні, що узгоджується з принципом правової визначеності. Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке. Стаття 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VII (далі - Закон № 794-VII) визначає повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Відповідно до частин 1, 2 цієї статті Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому. Частиною сьомою статті 21 Закону №794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України призначає на посаду: 1) державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу; 2) перших заступників і заступників міністрів - за поданням Прем`єр-міністра України. Звільнення зазначених осіб здійснюється Кабінетом Міністрів України з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про державну службу». Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовка та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності визначений Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (далі - Регламент). Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовка та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності визначений Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (далі - Регламент). Згідно з підпунктом 4 пункту 1 §7 розділу 2 Регламенту на своїх засіданнях Кабінет Міністрів України розглядає питання організаційно- розпорядчого характеру, в тому числі кадрові питання, питання присудження премій та призначення стипендій Кабінету Міністрів. Відповідно до пункту 1, 2 §16 глави 1 розділу 3 Регламенту пропозиції Прем`єр-міністрові щодо порядку денного засідання Кабінету Міністрів готує Секретаріат Кабінету Міністрів на підставі матеріалів, підготовлених для розгляду в порядку, встановленому розділами 4-7 цього Регламенту. Порядок денний засідання Кабінету Міністрів складається з таких розділів: концептуальні засади реалізації державної політики; акти законодавства; кадрові питання: звіти та питання контролю; питання, що містять інформацію з обмеженим доступом. Згідно з пунктом 1 §17 глави 1 розділу 3 Регламенту схвалений Прем`єр-міністром проект порядку денного засідання Кабінету Міністрів та матеріали до нього Секретаріат Кабінету Міністрів надсилає членам Кабінету Міністрів, іншим учасникам засідання в електронній формі із використанням системи електронної взаємодії органів виконавчої влади, крім матеріалів, що містять інформацію з обмеженим доступом, не пізніше ніж за 24 години до початку засідання, а у разі проведення позачергового засідання надає їх до початку або в ході засідання. Матеріали з кадрових питань надаються учасникам засідання в день засідання перед його початком. Пунктом 1 §19 глави 2 розділу 3 Регламенту передбачено, що на засіданнях Кабінету Міністрів головує Прем`єр-міністр, а в разі відсутності Прем`єр-міністра за його дорученням - Перший віце-прем`єр-міністр або віце-прем`єр-міністр згідно з визначеним Кабінетом Міністрів розподілом повноважень. Пунктом 4 § 20 глави 2 розділу 3 Регламенту встановлено, що з кадрових питань доповідає на засіданні Міністр Кабінету Міністрів. Відповідно до пунктів 1, 2 §30 глави 1 розділу 4 Регламенту акти Кабінету Міністрів з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Розпорядження Кабінету Міністрів видаються, зокрема, з кадрових та інших питань організаційно-розпорядчого характеру. Згідно з абзацом 1 пункту 4 § 32 глави 2 розділу 4 Регламенту проекти розпоряджень Кабінету Міністрів з кадрових питань готуються в установленому Кабінетом Міністрів порядку та вносяться на розгляд Кабінету Міністрів Міністром Кабінету Міністрів. Відповідно до пункту 5 § 33 глави 2 розділу 4 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономіки (м винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств). Лист Міністра закордонних справ України з пропозицією про звільнення позивача зареєстрований Кабінетом Міністрів України 11.03.2020 о 10 годині 28 хвилин разом із проектом відповідного розпорядження. Відповідно до протоколу засідання КМУ № 3 від 11 березня 2021 року було поставлено на обговорення кадрове питання щодо прийняття розпорядження КМУ «Про звільнення ОСОБА_1 з посади державного секретаря Міністерства закордонних справ України». Відповідно до порядку денного засідання КМУ від 11 березня 2021 року засідання КМУ від 11.03.2021 проведено о 11 год 30 хв, та на порядок денний даного засідання КМУ, відповідно до пункту 11 було винесено розгляд кадрових питань, зокрема, про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Отже, оскаржуване розпорядження прийнято Кабінетом Міністрів України 11.03.2020. Відтак, суд погоджується з тим, що звільнення позивача відбулося у порядку, визначеному статтею 87-1 Закону України «Про державну службу», на підставі подання відповідного міністра, а саме, подання Міністра закордонних справ України через якого відповідно до законодавства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України діяльність Міністерства закордонних справ України. Вказані обставини спростовують доводи позивача стосовно того, що Кабінетом Міністрів України порушено норми Регламенту при прийнятті оскаржуваного розпорядження від 11 березня 2020 року № 280-р. Приписами частини першої та пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про державну службу» обумовлено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців. Встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія «А» (вищий корпус державної служби) - посади: зокрема, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України та їх заступників. За змістом статті 34 Закону України «Про державну службу» призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. Строкове призначення на посаду здійснюється у разі: призначення на посаду державної служби категорії «А» - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» визначено підставу для припинення державної служби - припинення за ініціативою суб`єкта призначення. Згідно з частиною другою статті 83 Закону України «Про державну службу» зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім випадків, передбачених статтею 87-1 цього Закону. Так, статтею 87-1 Закону України «Про державну службу» регламентовано додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення. За приписами частин першої, другої статті 87-1 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії "А" з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу. Державні службовці, зараховані за штат відповідно до частини першої цієї статті, продовжують перебувати на державній службі згідно з цим Законом, виконуючи обов`язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу. Граничний строк такого перебування становить шість місяців з дня звільнення з посади відповідно до частини першої цієї статті. Відповідно до частини третьої статті 87-1 Закону України «Про державну службу» умови оплати праці державних службовців, зазначених у частині другій цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України. В силу частин четвертої - шостої статті 87-1 Закону України «Про державну службу» протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб`єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії "Б" у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги. До категорії "А" (вищий корпус державної служби) належать посади, зокрема (але не виключно), керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників, призначення на які здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства про державну службу строком на п`ять років, якщо інше не передбачено законом. Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що звільнення з посади вищого корпусу державної служби не пов`язується лише зі спливом п`ятирічного строку, на який особа призначена, у разі якщо законом передбачені інші додаткові правові підстави для такого звільнення. 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», що набрав чинності 25.09.2019, яким було внесено численні зміни до низки законодавчих актів, зокрема й до Закону України «Про державну службу». Так, вказаним Законом внесено зміни до статті 83 Закону України «Про державну службу», яка визначає перелік підстав для припинення державної служби. Таким чином пункт 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» в частині підстави для припинення державної служби «за ініціативою суб`єкта призначення» доповнено фразою: "статті 87, 87-1 цього Закону», замість: «стаття 87 цього Закону». Тобто Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» було доповнено Закон України «Про державну службу» статтею 87-1 з назвою «Додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення» та розширено перелік підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення. Як вбачається з оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 280-р, позивача звільнено саме на підставі частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що аналіз наведеної правової норми щодо додаткових підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення свідчить, що ця стаття застосовується лише до державних службовців категорії "А" та на підставі подання Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади протягом чотирьох місяців із дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу). Відтак питання правомірності звільнення позивача як державного службовця категорії "А" у цій справі слід досліджувати у взаємозв`язку зі строком призначенням нового Уряду в Україні та на підставі відповідного подання про звільнення з посади. Верховною Радою України 04.03.2020 прийнято постанову № 515-ІХ, якою відповідно до пункту 12 частини першої статті 85 та частини другої статті 114 Конституції України, ОСОБА_2 призначено Прем`єр-міністром України, а оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 280-р прийнято на підставі відповідного подання та в межах чотирьохмісячного строку з дня призначення Прем`єр-міністра України ОСОБА_2 що, насамперед, відповідає приписам частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу». Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказана правова норма була чинною як на момент внесення подання про звільнення позивача із займаної посади, так і на час прийняття оскаржуваного Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 280-р. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. З 06.03.2021 Закон України «Про державну службу» діє в редакції, в якій виключено статтю 87-1. Конституційним Судом України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Нормативно-правові та підзаконні акти застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Стаття 87-1 Закону України «Про державну службу» застосована до позивача саме під час її дії і щодо правовідносин, які існували після її прийняття, тобто, трудові правовідносини між позивачем і роботодавцем під час проходження ним державної служби на посаді категорії "А", що відповідає вказаній конституційній нормі та принципу правової визначеності. Виходячи із зазначеного правового врегулювання та обставин справи можна дійти до висновку, що стаття 87-1 Закону України «Про державну службу» була застосована до позивача саме під час її дії і щодо правовідносин, які існували після її прийняття, ця норма є чіткою, не викликає сумніву в її тлумаченні по іншому, що узгоджується з вказаною конституційною нормою та принципом правової визначеності. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 640/8299/20, від 12.05.2022 у справі № 640/11002/20, від 16.06.2022 у справі № 640/5318/20, від 16.06.2022 № 640/20021/19. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України. Оцінюючи твердження апелянта стосовно застосування пунктів 4, 7 Порядку надання пропозицій щодо зайняття вакантної посади державної служби державним службовцям, звільненим з посади державної служби категорії "А" відповідно до статті 87-1 Закону України "Про державну службу", затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 21.02.2020 №27-20 під час звільнення позивача із займаної посади, колегія суддів вказує на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вірно вказав, що процедура організації та надання пропозицій державним службовцям, звільненим з посади державної служби категорії «А» відповідно до частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу», щодо зайняття посади державної служби не нижче категорії «Б» у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу, визначена Порядком надання пропозицій щодо зайняття вакантної посади державної служби державним службовцям, звільненим з посади державної служби категорії «А» відповідно до статті 87-1 Закону України «Про державну службу», затвердженим наказом НАДС від 21.02.2020 № 27-20, в редакцій, чинній на момент прийняття оскаржуваних розпорядження та наказу. Пунктами 4, 5 Порядку № 27-20 передбачено, що державний орган, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, зобов`язаний надавати два рази на місяць перелік вакантних посад не нижче категорії «Б» до НАДС для подальшої систематизації з іншими вакантними посадами в державних органах та надання, в порядку черговості, зарахованим за штат державним службовцям категорії «А». Водночас апелянтом не наведено доводів, які б свідчили про наявність підстав для застосування даного пункту Порядку до спірних правовідносин, та не доведено факт порушення МЗС даної норми права, оскільки такі пропозиції НАДС зобов`язано надавати позивачу не тільки з переліку вакантних посад в МЗС, а також і державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України. Відповідно до пункту 7 Порядку № 27 - 20 НАДС надсилає державному органу пропозицію (пропозиції) для надання її державному службовцю. Служба управління персоналом державного органу в триденний строк з дня отримання пропозиції (пропозицій) НАДС надає державному службовцю відповідну пропозицію (пропозиції). У разі неможливості надання пропозиції (пропозицій) державному службовцю через його відсутність на робочому місці, служба управління персоналом надсилає її (їх) поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою його місця проживання/перебування, зазначеною в особовій справі, з одночасним направленням відповідної інформації іншими засобами комунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними. Державний службовець повідомляє службу управління персоналом про згоду на зайняття чи відмову від зайняття запропонованої вакантної посади особисто, що засвідчується проставленням особистого підпису на відповідній пропозиції (пропозиціях), або шляхом надіслання листа на офіційну електронну адресу відповідного державного органу, до якого додається заповнена форма пропозиції, наданої такому державному службовцю. У разі неповідомлення державним службовцем служби управління персоналом про згоду на зайняття чи відмову від зайняття запропонованої вакантної посади або ненадходження такого повідомлення до державного органу протягом 10 робочих днів з дня надіслання пропозиції (пропозицій) відповідно до абзацу третього цього пункту, державний службовець вважається таким, що відмовився від зайняття запропонованої посади. Про згоду державного службовця на зайняття запропонованої вакантної посади служба управління персоналом у триденний термін повідомляє НАДС та державний орган, в якому йому запропоновано вакантну посаду. Про відмову державного службовця від зайняття запропонованої вакантної посади служба управління персоналом у триденний строк повідомляє НАДС. Позивач як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду вказував на недотримання МЗС пункту 7 Порядку № 27-20, який регламентує процедуру подання державним органом наданих НАДС пропозицій про переведення на будь-яку іншу посаду державної служби категорії «Б» з огляду на те, що дата наказу про звільнення позивача з державної служби (04.09.2021) передувала переданню йому таких пропозицій, та, власне, наданню таких пропозицій з запізненням на 30 хвилин після завершення останнього робочого дня позивача. При цьому, позивачем не враховано триденного строку, який надається державному органу, у відповідності до абзацу другого пункту 7 Порядку № 27-20, для передання пропозицій НАДС даній категорії державних службовців, а відтак, відсутності будь-яких порушень даної норми права з боку відповідача-2. Національне агентство з питань державної служби вперше за час перебування позивача поза штатом надало відповідачу-2 пропозиції про переведення ОСОБА_1 10.09.2021, які були передані до служби управління персоналом 11.09.2021, та, як наслідок, того ж дня, надіслані останніми до позивача, про факт отримання яких позивачем не заперечувалось. Тобто, відповідачем-2 було виконано приписи пункту 7 Порядку № 27-20 в повному обсязі, передавши пропозиції НАДС позивачеві наступного дня після отримання, не порушивши, при цьому, встановлений триденний термін, на чому вірно наголосив суд попередньої інстанції. Разом з цим, в межах спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 87-1 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої, якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою. В контексті частин четвертої, п`ятої статті 87-1 Закону України «Про державну службу» вбачається, шо законодавцем встановлено 2 гарантії державному службовцю у разі звільнення даної категорії осіб: - пропозиція будь-якої вакантної посади в державному органі не нижче категорії «Б» з призначенням на неї поза конкурсом в порядку переведення; - виплата вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою. Дані гарантії є взаємовиключними та за змістом частини п`ятої статті 87-1 Закону України «Про державну службу», застосовуються без обмеження будь-якого права позивача. Тобто, виплата вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів настає у випадку відсутності пропозицій від НАДС (станом на дату видання наказу МЗС про звільнення ОСОБА_1 їх не надходило) та, за своєю суттю, є аналогічною гарантією, визначеною законодавцем, наданню пропозицій про зайняття вакантних посад, про що і було зазначено відповідачем-2 під час розгляду справи. Суд першої інстанції вірно врахував докази застосування до позивача однієї з гарантій, визначених частинами четвертою, п`ятою статті 87-1 Закону України «Про державну службу», у вигляді виплати шести посадових окладів за останньою посадою, що підтверджується наказом Міністерства закордонних справ України від 04.09.2020 № 1495-ос, що також свідчить про дотримання процедури звільнення позивача. Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України є безпідставними та правомірно залишені без задоволення судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За наведених обставин та правового регулювання, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а отже правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги також - відсутні. Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними та скасування розпорядження, наказів та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови складено 01.09.2023.