Постанова 4807 № 333/5051/23

Дата документу 30.08.2023 Справа № 333/5051/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/5051/23 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/1662/23 Наумова І.Й. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Кочеткової І.В. Маловічко С.В. За участю секретаря: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2023 року у справі за скаргою адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Комунарського відділу виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рибалко О.С. від 08.06.2023 року про накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення, подану в межах виконавчого провадження № 70162175, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року адвокат Дерев`янко І.О. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 70162175, посилаючись на те, що на виконанні Комунарського ВДВС у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) наявний виконавчий лист № 333/7631/21 Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2022 року про встановлення бабусі та дідусю графіку спілкування з онуком: один раз на місяць третя субота з 10:00 до 18:00 годин неділі з ночівлею онука за місцем проживання баби та діда; щосереди з 16-00 до 20-00 год. з можливістю забирати онука з дитячого садочка; протягом п`яти днів літнього відпочинку з можливістю за бажанням дитини відвідувати місця проживання бабусі та дідуся. 17.06.2023 року ОСОБА_1 стало відомо, а саме отримано рекомендованим листом постанову державного виконавця про накладення штрафу від 08.06.2023 року № 70162175. Згідно постанови про накладення штрафу від 08.06.2023 року № 70162175, відповідно акту державного виконавця від 07.06.2023 року боржником ОСОБА_1 не виконується рішення суду, у зв`язку з чим на боржника накладається штраф у подвійному розмірі згідно cт. 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження». Накладено на боржника: ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 3400 грн. Зазначає, що з об`єктивних причин ОСОБА_1 з`явитися 07.06.2023 року разом з сином до Комунарського ВДВС у місті Запоріжжя для надання побачень не мала можливості, оскільки за станом здоровя ОСОБА_2 було рекомендовано пройти оздоровлення у зв`язку з цим з 19 травня 2023 року дитина перебувала за межами міста Запоріжжя. Вказує, що державний виконавець була завчасно повідомлена про обставини поважні причини не прибуття 07.06.2023 року з дитиною на побачення у зв`язку з перебуванням на оздоровленні. Акт від 07.07.2023 року скаржник не отримувала. Вважає постанову державного виконавця незаконною. Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати дії державного виконавця Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рибалко О.С. у виконавчому провадженні № 70162175 неправомірними; скасувати постанову про накладення штрафу постановлену ДВ Рибалко О.С. Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у Виконавчому провадженні № 70162175. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2023 року відмовлено у відкритті провадження по справі за скаргою адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Комунарського відділу виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рибалко О.С. від 08.06.2023 року про накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення, подану в межах виконавчого провадження № 70162175. Роз`яснено скаржниці її право звернення з позовом з даними вимогами в порядку адміністративного судочинства. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд безпідставно відмовив у відкритті провадження, оскільки дійшов помилкового висновку що оскарження постанов виконавців про стягнення інших штрафів, не пов`язаних з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Відмовляючи у відкриття провадження за зазначеною скаргою з підстав територіальної юрисдикції, суд повинен був передати її за підсудністю на розгляд відповідному суду, не порушуючи процесуальні строки на оскарження скаржника у виконавчому провадженні. Просить скасувати ухвалу суду та направити справу на подальший розгляд до суду першої інстанції. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. За вимогами п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким вимогам ухвала суду відповідає. Відмовляючи відкритті провадження, суд першої інстанції, керуючись ч.ч.1,2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" та ч.1 ст.19 КАС України, встановивши предмет оскарження, яким є дії державного виконавця у виконавчому провадженні, виходив з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, а тому дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки процесуальним законодавством оскарження дій державного виконавця віднесено до юрисдикції відповідного окружного адміністративного суду. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Як закріплено у ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Згідно зі ст.124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Так, розділом VІІ ЦПК України врегульовано питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України). Згідно до ч.1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Відповідно до ч.1 статті 74 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням. В той же час, визначення юрисдикційності залежить від установлення судами таких обставин: чи є вказана скарга реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб`єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно ст. 3 ЗУ "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Частиною 2 статті 74 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Судом встановлено, що на виконанні Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 70162175 за виконавчим листом № 333/7631/21 виданим Комунарським районним судом м. Запоріжжя від 16.09.2022 року про встановлення бабусі та дідусю графіку спілкування з онуком. Постановою державного виконавця Комунарського ВДВС у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рибалко О.С. від 08.06.2023 року за невиконання боржником рішення суду, на ОСОБА_1 - накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою, адвокат Дерев`янко І.О. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця у виконавчому провадження № 70162175, в якій просить визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати постанову про накладення штрафу постановлену державним виконавцем. В обґрунтування скарги вказує, що постанова про накладення штрафу від 08.06.2023 року, яка була винесена державним виконавцем, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконувала вимоги щодо виконання судового рішення, є неправомірною, оскільки не має доказів обставини, що свідчать про перешкоджання боржником побаченням стягувача з дитиною. Вважає, що безпідставно та незаконно накладено штраф за невиконання рішення суду, оскільки факту невиконання рішення суду не було, підстави у передбачені дні неможливості навідати дитину, були повідомлені держвиконавцю. Зі змісту скарги вбачається, що оскаржуються постанова державного виконавця щодо накладення штрафу, яка винесена в рамках виконавчого провадження. З наведених вище норм права вбачається, що ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій і накладення штрафу, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Відтак, примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що оскільки скаржником оскаржуються рішення та постанова державного виконавця про накладення штрафу, винесена в рамках виконавчого провадження і вказана постанова являється окремим виконавчим документом, а не виконавчим листом, виданим судом на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, вона має право звернутись до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів, а тому дана скарга не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства. Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у цивільній справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги не впливають на суть і правильність постановленої ухвали суду першої інстанції та не спростовують правильного висновку суду, а тому не приймаються до уваги апеляційним судом. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваної ухвали, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. За таких обставин ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі постановлено з додержанням вимог процесуального закону та підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2023 року по цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 04 вересня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: І.В. Кочеткова С.В. Маловічко