Постанова 4857 № 380/9/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9/22 пров. № А/857/9033/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів- Гінди О. М., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання - Гриньків І. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №380/9/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Братичак У. В., час ухвалення рішення 04.04.2023 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 06.04.2023 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку з звільненням з військової служби, обчисливши її розмір за 18 років служби з урахуванням періодів проходження ним військової служби, які обраховуються в пільговому обчисленні, та із врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, індексації. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 (шість) повних календарних років служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 (шість) повних календарних років служби. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що спірні правовідносини щодо правильності не нарахування та не виплати військовою частиною ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні пов`язані з проходженням позивачем публічної служби (військової служби), а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії, застосуванню підлягають саме положення ч.5 ст.122 КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23 липня 2021 року №158 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме: 23 липня 2021 року, при цьому з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся 21 грудня 2021 року, тобто із значним пропуском місячного строку звернення до суду. Звертає увагу, що одноразова грошова допомога при звільненні не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та позов залишити без розгляду. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у періоди з 04 грудня 1997 року по 28 травня 1998 року, з 28 травня 1998 року по 23 квітня 1999 року, з 12 березня 2003 року по 20 серпня 2003 року, з 20 серпня 2003 року по 06 березня 2006 року, з 05 травня 2006 року по 27 вересня 2006 року, з 27 вересня 2006 року по 02 травня 2007 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_3 , ВЧ НОМЕР_1 , ВЧ НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_5 , ВЧ НОМЕР_6 , що підтверджується витягом з послужного списку позивача. Наказом командира Військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) №96 від 20 квітня 2007 року, рядового за контрактом ОСОБА_1 , стрільця-регулювальника комендантського взводу комендатури охорони та обслуговування, відповідно до Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами та старшинами Збройних Сил України звільнено з військової служби в запас за пунктом 85 підпункт є (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем), з 02 травня 2007 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Дрогобицько-Бориславського ОРВК Львівської області. Відповідно до ст.15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей одноразову грошову допомогу при звільненні за повний календарний рік служби вирішено не виплачувати. За систематичне вживання спиртних напоїв позбавлено одноразової грошової винагороди за пропорційно прослужений час за кожний повний календарний місяць 2007 року відповідно до розділу 32 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05 березня 2007 року №75. Позбавлено премії у повному розмірі за період з 01 по 20 квітня 2007 року за невихід на службу без поважних причин відповідно до розділу 34.6 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2007 №

75. Наказом командира Військової частини НОМЕР_7 від 10 березня 2015 року №56 ОСОБА_1 повторно призвано на військову службу до Військової частини НОМЕР_7 . З 25 липня 2016 року по 24 липня 2021 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, за вказаний період його загальна вислуга років становить 10 років 07 місяців 15 днів, пільгова вислуга 04 роки 3 місяці 02 дні, календарна вислуга 06 років 04 місяці 13 днів. Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23 липня 2021 року №158 штаб-сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , сержанта із матеріального забезпечення батареї радіолокаційної розвідки 1-го дивізіону артилерійської розвідки, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01 червня 2021 року №20-РС з військової служби у запас від 10 грудня 2008 року №1153/2008 та Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ на підставі підпункту а пункту 2 частини 5 статті 26 у зв`язку із закінченням строку контракту, з 24 липня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення 24 липня 2021 року, загальна вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах України становить 18 років 03 місяці 18 днів, пільгова вислуга 06 років 10 місяців 00 днів, календарна вислуга 11 років 05 місяців 18 днів. При цьому, при виключенні позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення 24 липня 2021 року, йому не було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII. 08 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні, нарахувавши її за 18 років служби та включивши до складу грошового забезпечення, з якого така грошова допомога нараховується, суми виплаченої індексації. Відповідач листом від 09 грудня 2021 року №512 відмовив позивачу у виплаті вказаної допомоги. В обґрунтування відмови повідомив, що ОСОБА_1 у з період 03 грудня 1997 року по 02 травня 2007 року проходив військову службу у різних військових частинах та інших військових формуваннях, що підтверджується витягом з послужного списку позивача. Відповідач вважає, що на момент звільнення 02 травня 2007 року з Військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_1 набув право на отримання спірної грошової допомоги відповідно до п.2 ст.15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, а тому вказаний період не потрібно враховувати при визначенні права позивача на отримання спірної грошової допомоги при його повторному звільненні 24 липня 2021 року з Військової частини НОМЕР_1 . Вказуючи, що за період проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 25 липня 2016 року по 24 липня 2021 року, він не набув вислуги 10 календарних років, відповідач переконаний, що така допомога позивачу не належить. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, останній для захисту своїх прав звернувся у суд з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт ненабуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні не може надавати останньому право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років, оскільки попереднє звільнення позивача пов`язане з систематичним невиконанням умов контракту, і ця обставина взагалі виключала можливість отримання позивачем одноразової допомоги при попередньому звільненні, а тому враховуючи зазначені норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України та ту обставину, що позивач повторно звільнений зі служби, і на час повторного звільнення позивача з військової служби, його загальна вислуга років за період з 10 березня 2015 року по 24 липня 2021 року (з дня останнього зарахування на службу, без урахування періоду попередньої служби) становила 10 років 07 місяців 15 днів, пільгова вислуга 04 роки 3 місяці 02 дні, календарна вислуга 06 років 04 місяці 13 днів, отже, умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана позивачем, тому позивачу належить виплатити одноразову грошову допомогу за період його календарної служби (6 років) з дня останнього зарахування на службу (10.03.2015), без урахування періоду попередньої служби. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні із врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюється така допомога індексації, то така заявлено передчасно, оскільки спірна грошова допомога ще не виплачувалася позивачу та повинна бути виплачена лише на виконання цього рішення суду. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до абз.1, 6 ч.2 ст.15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України Про розвідку, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Згідно з абз.3 ч.2 ст.15 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент попереднього звільнення позивача 02 травня 2007 року з Військової частини НОМЕР_6 ) було встановлено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Аналогічні приписи містяться у пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб (далі Постанова №393). З системного аналізу ст.15 Закону №2011 та п.10 Постанови №393 вбачається, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. При цьому, обов`язковою умовою для такої виплати є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років і більше з дня його останнього зарахування на службу, оскільки саме від наявності вислуги у зазначеній кількості років та підстав звільнення військовослужбовця залежить розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати при повторному звільненні зі служби. Разом з тим, положеннями ст.15 Закону №2011 та п.10 Постанови №393 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби. Відповідно до положень ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, зі змісту доводів апеляційної скарги відповідача вбачається, що останній фактично покликається на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду та просить залишити позов без розгляду, а по суті вирішеного спору судом першої інстанції доводів незгоди не наводить, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядає оскаржуване рішення в частині дотримання строку звернення до суду з позовною вимогою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, та зазначає наступне. Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. За змістом ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу). Разом з тим, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). При цьому, ч.2 ст.233 КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Відповідно до п.2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні). Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. За змістом ч.2 цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до абз.1 ч.2 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Таким чином, спір у цій справі стосується виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі №380/6555/21. Крім того, відповідно до Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для застосування положень ч.5 ст.122 КАС України до правовідносин щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, і, як наслідок, залишення позову без розгляду, відсутні, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, виходячи з наведених вище мотивів, оскільки такі не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів також зазначає, що, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №380/9/22 в решті не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №380/9/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 01 вересня 2023 року.