Постанова 4857 № 380/17938/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/17938/22 пров. № А/857/7068/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (головуючий суддя: Карп`як А.В. місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового розрахунку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,- встановив: ОСОБА_1 , 13.12.2022, звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 33685,72 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 06 серпня 2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 06 серпня 2016 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На момент виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому належне грошове забезпечення у зв`язку з чим вказана обставина стала підставою для звернення позивача з відповідним позовом до Львівського окружного адміністративного суду (справа № 380/25964/21, справа № 380/25973/21). На виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду, відповідач провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 05.12.2022 в розмірі 34343, 88 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку. Позивач уважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 05.12.2022, а тому, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року позов задоволено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що вирішуючи питання щодо можливості стягнення середнього грошового розрахунку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно розглянути питання щодо можливості зменшення розміру такого стягнення. Разом з тим, таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, яка мала бути виплачена при звільненні позивача зі служби. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 380/25973/21, позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії, задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2016-2017 роках дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.05.2017. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.05.2017. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/25964/21, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.07.2016, а також з 23.11.2016 по 24.05.2017. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.07.2016 а також з 23.11.2016 по 24.05.2017 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року у справа № 380/25964/21 (пров. № А/857/12780/22) апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/25964/21 без змін. На виконання цих рішень суду, відповідач провів нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а саме: 05.12.2022 в розмірі 34 343,88 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку. Оскільки виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані у 2016-2017 роках дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій, відповідач у день його звільнення не провів, а тому позивач вважає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки визначена сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, з урахуванням істотності частки, (34 343,88 грн) є більшою, ніж та, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача (33 685,72 грн), а тому виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач, а саме 33 685, 72 грн. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», далі - Закон № 2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Отже, індексація грошового забезпечення військовослужбовців та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року справа № 809/698/16, від 09 липня 2020 року справа № 320/6659/18. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 380/25973/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2016-2017 роках дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.05.2017. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.05.2017. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 380/25964/21, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.07.2016 а також з 23.11.2016 по 24.05.2017. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.07.2016 а також з 23.11.2016 по 24.05.2017 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця. На виконання цих судових рішень суду, на банківський рахунок позивача 05.12.2022 перераховано індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в загальній сумі 34343,88 грн, що не заперечується відповідачем. Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем проведено 05.12.2022, а не у день його звільнення з військової служби, а тому ОСОБА_1 , відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Крім цього, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19. Так, за встановлених обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання про стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно врахувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»). Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (березень-квітень 2017 року, 61 календарний день) становить 14532 грн, тобто середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 238, 23 грн (14532 грн/61). Період затримки фактичного розрахунку становить 184 дні. Оскільки, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 26.05.2017 (наступний день після звільнення з військової служби) по 26.11.2017. Застосування шестимісячного строку при виплатиті середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, ураховуючи редакцію Закону № 2352-IX від 01.07.2022, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22. Отже, сума середнього грошового забезпечення становить 43834,32 грн (238, 23 грн х 184 дні). Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в загальній сумі 34343,88 грн. Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 34343,88 грн (індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) / 43834,32 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні)*100% = 78,35%. Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (78,35%) становить: 238,23 грн (середня заробітна плата за один день) * 78,35%% * 184 (дні затримки розрахунку)) = 34344,19 грн. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 33685, 72 грн. Тобто, визначена судом апеляційної інстанції сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 34344,19 грн є більшою, ніж та, яку позивач просить стягнути в позовній заяві - 33 685,72 грн. Враховуючи вищенаведене та межі заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 33 685,72 грн. Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі № 380/17938/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш