Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 158/2356/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 158/2356/23 пров. № А/857/13726/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 липня 2023 року, головуючий суддя Костюкевич О.К., ухвалене о 12:51 год. у м. Ківерці, повний текст якого складено 21.07.2023 року, у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення,- В С Т А Н О В И В: В липні 2023 року позивач Центральне міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області звернулося в суд з позовом до громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , в якому просило затримати громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення його примусового видворення строком на 6 (шість) місяці. В обґрунтування заявлених вимог зазначало те, що відповідач порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». 28.03.2023 року Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни відповідача, зобов`язано останнього покинути територію України не пізніше 07.04.2023 року. Відповідачем вказане рішення не оскаржувалось, та виконано не було. Добровільно повертатися в країну походження відповідач не має наміру. Представником відповідача - адвокатом Самолюком В.В. було подано зустрічний позов про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 від 18.07.2023 року, оскільки підставою прийняття вказаного рішення було те, що відповідач не залишив територію України у строк до 07 квітня 2023 року відповідно до рішення про примусове повернення від 28.03.2023. Проте відповідач не мав можливості залишити територію України у вказаний строк, так як сполучення з Республікою Туркменістан на даний час відсутнє, а під час неодноразових спроб виїхати з України у суміжні країни було відмовлено через відсутність візи. Тому відповідач мав об`єктивні причини на невиконання рішення про примусове повернення, отже рішення про примусове його видворення підлягає скасуванню. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 липня 2023 року адміністративний позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення задоволено; затримано громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , 21.04.1999 року в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення його примусового видворення строком на 6 (шість) місяці; строк затримання рахувати з моменту фактичного затримання; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення - відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким зустрічний позов задовольнити, у задоволенні первинного адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідач з поважних причин не виконав рішення про його примусове повернення, у зв`язку з чим рішення про його примусове видворення є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.03.2023 року відповідача було притягнуто до відповідальності за незаконне перебування на території України, цього ж дня прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано залишити територію України не пізніше 07.04.2023 року. Відповідачем вказане рішення не оскаржувалось, однак і виконане не було. 18.07.2023 року відповідача було знову затримано на території України, рішення про примусове повернення в країну походження добровільно ним виконано не було, тому його поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, за адресою: с. Журавичі, вул. Перемоги, 27, Луцький район, Волинська область. Задовольняючи первинний адміністративний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України, порушив вимоги ст. 4, 9, 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і відповідно до ст. 30 цього Закону підлягає примусовому видворенню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього Закону, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Частиною 5 статті 26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Отже, з системного аналізу наведених правових норм слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства мають передувати дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Відповідно до частини 1 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. З матеріалів справи видно, що на момент звернення із розглядуваним позовом відповідач є нелегальним мігрантом. Матеріалами справи також підтверджується, що відповідачем у добровільному порядку не виконано рішення від 28.03.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни. З урахуванням вищенаведеного, з огляду на існування ризику невиконання відповідачем рішення про примусове видворення, враховуючи, що відповідач добровільно не виконав рішення про його примусове повернення, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суд попередньої інстанції щодо необхідності затримання відповідача для забезпечення його видворення. Також колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що доводи відповідача щодо неможливості покинути самостійно територію України через відсутність візи є безпідставними, оскільки жодного підтвердження про те, що ним було прикладено будь-яких зусиль щодо самостійного залишення території України не надано, відсутність прямого сполучення з країною його походження не може бути підставою для задоволення його зустрічних позовних вимог. На протиправність рішення про примусове видворення відповідачем не долучено жодного належного та допустимого доказу, який підтверджував, що рішення про примусове повернення не виконане відповідачем з поважних причин. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 272, 289 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 липня 2023 року у справі №158/2356/23 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повний текст постанови складено 01.09.2023 року.