Постанова 4822 № 718/2244/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 серпня 2023 року м. Чернівці справа № 718/2244/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М., секретар Паучек І. І. заявник ОСОБА_1 заінтересовані особи: Чернівецький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, орган опіки та піклування виконавчого комітету Мамаївської сільської ради апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 липня 2023 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Масюк Л. О. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог заяви В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою. Заявник просив встановити факт, що він здійснює постійний догляд за своєю бабусею ОСОБА_2 . Посилався на те, що його бабуся ОСОБА_2 є інвалідом другої групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду. Інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, окрім заявника, відсутні. Встановлення такого факту є необхідним для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 липня 2023 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд виходив з того, що законом визначено інший, позасудовий, порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою яка потребує постійного догляду з його боку, про встановлення якого просить заявник. За вказаних обставин заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції не враховано те, що встановлення факту необхідно апелянту для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а не для звернення до в майбутньому до державних органів з приводу отримання соціальних виплат та благ. Законом не визначено інший позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка потребує постійного догляду з метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі, однак помилився щодо мотивів такої відмови. Так, згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18). Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що законом встановлено інший, позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17. Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами похилого віку, в тому числі і за особами, що потребують постійного стороннього догляду визначено Законом України «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 року № 2671-VIII, Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам,які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1040. Вказані нормативно-правові акти визначають порядок отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру. Вказані вище нормативно-правові акти встановлюють порядок оформлення постійного догляду за особами, що його потребують, а не визначають позасудовий порядок встановлення юридичного факту здійснення такого постійного догляду. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постановівід 6 березня 2019 року у справі №566/732/16-ц. Мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року, № 3543-XII) Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Згідно з частиною 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Відповідно до пункту 1 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року, № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з пунктом 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року, № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 зазначеної постанови від 30 січня 2020 року зазначила про таке: «Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.» Визначаючи, чи пов`язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства. Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. З поданої до суду заяви та матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та Чернівецьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Вказаний спір не пов`язаний з будь-якими цивільними права та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Реалізації вказаного права має значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації. З огляду на визначені законом завдання цивільного судочинства, є недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Отже, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому її слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Змінити ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 10 липня 2023 року, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті ухвалу залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 1 вересня 2023 року. Головуючий Олександр ОДИНАК Судді Мирослава КУЛЯНДА Ірина ЛИТВИНЮК