Постанова 4803 № 932/3095/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7285/23 Справа № 932/3095/22 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І.А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про захист прав споживачів, - в с т а н о в и л а: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі збільшеними, 14 листопада 2022 року, позовними вимогами до акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (далі АТ КБ ПриватБанк) про захист прав споживачів, мотивуючи його тим, що у нього в користуванні була кредитна картка АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 . 15 липня 2021 року невідомими особами, шахрайським шляхом, з вищезазначеної кредитної карти було знято 25 000 грн. Після його звернення до банку банківська картка була заблокована. Зазначав, що він одразу звернувся до правоохоронних органів із заявою про шахрайство та до банку. Вказував, що він вчинив всі залежні від нього дії, повідомив банк та поліцію, однак працівники банку систематично здійснюють телефонні дзвінки та вимагають від нього погасити суму, зняту з картки шахраями. Крім того, банк нараховує та списує з нього відсотки та щомісячний платіж на вказану суму. Посилаючись на те, що 03 лютого 2022 року він звернувся до банку з заявою про повернення коштів по несанкційованим транзакціям, втім отримав безпідставну відмову, тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з АТ КБ ПриватБанк на його користь безпідставно списані кошти у загальному розмірі 47 168,53 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. В апеляційній скарзі відповідач АТ КБ ПриватБанк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне дослідження матеріалів справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав жодного доказу звернення до банку саме 15 липня 2021 року, тобто після вчинення спірної транзакції на суму 25 000 грн. Саме держатель картки несе відповідальність за всі операції та саме користувач повинен контролювати рух коштів та повідомляти про операції які ним не виконувалися. Зі сторони банку жодних порушень допущено не було. Звертали увагу на те, що витрати на адвоката є неспівмірними із заявленими позовними вимогами та стягнені з них безпідставно. 07 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При зверненні з позовом ним було надано скріншот, який доводить факт звернення до банку саме 15 липня 2021 року та факт блокування картки саме не підставі його звернення. Вказував про те, що система захисту банку ненадійна, що підтверджують численні судові справи. Витрати на адвоката цілком співмірні та доведені ним належними та допустимими доказами. Також просив стягнути витрати на правничу допомогу за складання вказаного відзиву у розмірі 5 000 грн. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 47 168,53 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії заяви ОСОБА_1 , адресованої ВП №7 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, останній 10 серпня 2021 року звернувся до поліції з заявою щодо здійснення викрадення грошових коштів з банківської карти № НОМЕР_1 . У вказаній заяві зазначено, що вона є повторною, першу було подано 15 липня 2021 року та зареєстровано 20 липня 2021 року. Згідно з копією витягу з ЄРДР від 03 вересня 2021 року, 02 вересня 2021 року зареєстровано кримінальне провадження №12021046640001157, за заявою ОСОБА_1 . Відповідно до копії заяви-повідомлення, адресованої ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» від 25 серпня 2021 року, останній повідомив банк, що 15 липня 2021 року невідомими особами, шляхом шахрайських дій, було викрадено грошові кошти у розмірі 25 000 грн. з кредитної карти за № НОМЕР_1 , а 03 лютого 2022 року направлено вимогу щодо зарахування на банківську карту безпідставно зняті грошові кошти. Згідно з копією відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 10 вересня 2021 року, наданої на заяву від 25 серпня 2021 року, зазначено, що банком встановлено, що 15 липня 2021 року за рахунком був здійснений переказ коштів. При здійснені переказу були коректно введені номер картки, термін дії та CVV2 код. Згідно з копії відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 03 лютого 2022 року, банк повідомив, що чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу також зазначено, що згідно діючих правил надання банківських послуг, клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на картці даних. На підтвердження нарахування та списання відсотків за користування кредитним лімітом позивачем надано скріншоти з телефону, а також довідку про рух коштів за карткою № НОМЕР_1 та додатковим рахункам за період з 01 серпня 2021 року по 16 листопада 2022 року. Також на підтвердження вчинення дій, спрямованих на припинення протиправного діяння, позивачем надано скріншоти з телефону щодо блокування картки. Вказані дії мали місце 15 липня 2021 року. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, виходячи з аналізу норм матеріального права у взаємозв`язку з правовими позиціями ВС, з врахуванням того, що у справах даної категорії, на відповідача, тобто банк, покладено обов`язок доведення обставин, які безспірно свідчать, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. З огляду на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про дії або бездіяльність позивача, що стали передумовою для списання коштів з картки останнього, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення коштів у сумі 47 168,53 грн. підлягають задоволенню. Також суд зазначив, що доводи відповідача щодо зволікання позивача з повідомленням про списання коштів вказують на його халатність не заслуговують на увагу, оскільки зі заяви-повідомлення від 25 серпня 2021 року адресованої АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на вимогу ОСОБА_1 його кредитна картка 15 липня 2021 року була заблокована, вказане також підтверджується скріншотами з відповідним повідомленням банку. Посилання відповідача з приводу відсутності підстав для відшкодування нарахованих відсотків не заслуговує на увагу, оскільки такі вже є стягнутими про що свідчить надана позивачем виписка по рахунку. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною 1 ст.1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. За положеннями вказаної вище статті, електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ. Держателем електронного платіжного засобу - є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до пункті 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Пунктом 14.16 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Згідно з пунктом 1 розділу 6 Положення Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Положення), користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Пунктами 7, 8 розділу 6 Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Згідно з п.п.2,5,6,8,9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705, користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним, контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем, після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. П/п 5) п.4 розділу I вказаного положення визначено значення терміну «негайно» - це найкоротший строк протягом робочого дня, у який мають здійснюватися (відбуватися) відповідні дії, з моменту настання підстав для їх здійснення, його розділом X на еквайра та емітента покладено зобов`язання проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів, суб`єктів таких переказів і вживати заходи щодо запобігання або припинення здійснення зазначених переказів. Стаття 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яким регулюються спірні правовідносини сторін, визначено терміни і поняття, за якою неналежний переказ це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі, неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, ст.20 цього Закону встановлено, що ініціатором переказу може бути платник, а в певних випадках обтяжувач, отримувач, стягувач, за положеннями п.37.2 його ст.37 у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів. З матеріалів справи вбачається, що позивач одразу після виявлення несанкційованої операції, а саме зняття готівкових коштів у розмірі 25 000 грн. у м.Києві, без фізичного використання картки, з його кредитної картки, звернувся до правоохоронних органів та знайшов спосіб повідомити банк. Доводи апеляційної скарги банку в частині того, що позивач не надав жодного доказу звернення до банку саме 15 липня 2021 року, тобто після вчинення спірної транзакції на суму 25 000 грн., колегією судді відхиляються, як такі, що спростовуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги банку, стосовно того, що саме держатель картки несе відповідальність за всі операції та саме користувач повинен контролювати рух коштів та повідомляти про операції які ним не виконувалися, з врахуванням обставин даної справи, не можуть слугувати підставою для скасування рішення та відмові у задоволенні позову. Колегія суддів наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню та поширенню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, та доводи апеляційної скарги даних фактів не спростовують. Під час розгляду справи не було достовірно встановлено обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню фінансового телефону, паролів доступу до системи Приват24 або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц (провадження №61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц (провадження №61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16 (провадження №61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19). Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача не є підставою для відмови у задоволенні позову. З матеріалів справи вбачається відсутність в діях позивача зволікання, яке б могло призвело до використання коштів з належного йому карткового рахунку, та доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують. Доводи апеляційної скарги в частині того, що витрати на правову допомогу адвоката є завищеними, неспівмірними з заявленими позивачем вимогами, та стягнуті безпідставно не приймаються до уваги у зв`язку з наступним. У відповідності до вимог ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269). Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Права позивача у даній справі захищав адвокат Бочкарь Р.В. на підставі договору про надання правової допомоги №42/21 від 06 серпня 2021 року Відповідно до акту №РО-19 від 09 червня 2022 року про приймання виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом проведено роботу з складання та подання позовної заяви на загальну суму 5 000 грн. 10 червня 2022 позивачем здійснено оплату наданих адвокатом послуг у розмірі 5 000 грн. Позов задоволено повністю, таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач поставив питання про стягнення 5 000 грн. за складання відзиву. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України). У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи. Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги. Права позивача у даній справі захищав адвокат Бочкарь Р.В. на підставі договору про надання правової допомоги №42/21 від 06 серпня 2021 року. Відповідно до акту №РО-3 від 04 серпня 2023 року про приймання виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом проведено роботу з складання та подання відзиву на апеляційну скаргу на загальну суму 5 000 грн. 03 серпня 2023 року позивачем здійснено оплату наданих адвокатом послуг у розмірі 5 000 грн. Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, з врахуванням фактично виконаної адвокатом позивача роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, за відсутності заяви відповідача про зменшення розміру судових витрат, колегія суддів вважає за можливе стягнути з АТ КБ Приватбанк на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2023 року залишити без змін. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 01 вересня 2023 року. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: Т.Р. Куценко М.О.Макаров