Постанова Західний апеляційний господарський суд № 910/20639/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" серпня 2023 р. Справа № 910/20639/20 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г., Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б., за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б., та представників: від позивача (скаржника) - Романюк І.І. від відповідача-1 (скаржника) - Рибченко О.Г., ОСОБА_3. (керівник) від відповідача-2 - не з`явився від третьої особи - не з`явився розглянувши апеляційні скарги: - Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ", б/н від 17 квітня 2023 року - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", б/н від 17 квітня 2023 року на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14 березня 2023 року (підписане 27.03.2023), суддя Пригуза П.Д. та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", б/н від 07 травня 2023 року на додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року (суддя Пригуза П.Д.) у справі №910/20639/20 за позовом Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ", м. Київ до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс", м. Київ до відповідача-2 Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", м. Київ третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Квітка", м. Київ про визнання недійсними контракту та договору в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог. Київське міське відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів - УСІ" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" та Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" про визнання недійсними контракту та договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення Інвестиційного контракту від 01.06.2003 та Інвестиційного договору від 07.05.2004 порушують право власності КМВ ВГО "УСІ", яке не надавало згоди на їх укладання, за результатами цих угод було відчужено право власності на частину об`єкта нерухомого майна спальний корпус санаторію, належного КМВ ВГО "УСІ" на правах власності на користь відповідача - ТОВ "Енергополіс". При цьому загальні Збори як вищий керівний орган КМВ ВГО "УСІ" не приймали рішення про реалізацію права власності на спальний корпус санаторію, не погоджували укладення Інвестиційного договору про реконструкцію об`єкта нерухомості за рахунок залучених коштів, зокрема від ТОВ "Енергополіс". Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року у справі №910/20639/20 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції встановив, що суб`єктивне право Позивача є порушеним, ним правомірно подано позов про захист порушеного права, правопорушником якого є відповідач-1 ТОВ "Енергополіс" та відповідач-2 Підприємства "ЦСТРІ м. Києва". В той же час, суд дійшов висновку, що право позивача не підлягає судовому захисту через пропуск ним строків позовної давності. Додатковим рішення господарського суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року (суддя Пригуза П.Д.) в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, поданої 20.03.2023 адвокатом Рибченко Олександром Георгійовичем в інтересах відповідача - 1 ТОВ "ЕНЕРГОПОЛІС" - відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції зазначив, що витрати на правову допомогу відповідача-1, при таких обставинах, як правопорушника, не можуть бути покладені на сторону яка є потерпілою, з власності якої через дії відповідача-1 без належних правових підстав вибула частина її майна за оспорюваними договорами, що є доведеним у цій справі. Як зазначив суд першої інстанції, відмова у задоволенні вимог позивача не пов`язана із необґрунтованістю його позовних вимог, а пов`язана виключно із пропущенням строків позовної давності, коли порушене право особи не може бути захищеним. Повна відмова у задоволенні позовних вимог не змінює правової природи дій відповідача-1, через дії якого позивач був позбавлений частини свого майна. Короткий зміст вимог апеляційних скарг та аргументи учасників справи. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс". Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла до Західного апеляційного господарського суду 18.04.2023. В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року у справі №910/20639/20 скасувати у мотивувальній частині, відмовивши у задоволенні позову з підстав недоведенення Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ» порушення оскаржуваними договорами майнових прав. Апелянт не погоджується з висновками суду викладеними у мотивувальній частині. При цьому зазначає, що спальний корпус санаторію, відповідно до договору купівлі-продажу від 10.11.2000 року, був придбаний саме у власність ЦСТРІ, а не у повне господарське відання. Як вказує апелянт, директор ЦСТРІ, укладаючи з ТОВ «Енергополіс» інвестиційні договори №6 та №7 діяв у повній відповідності до визначених Статутом ЦСТРІ в редакції 2002 року повноважень керівника ЦСТРІ. Також Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" подало апеляційну скаргу на додаткове рішення господарського суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року. В апеляційній скарзі, відповідач 1, просить додаткове рішення господарського суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача 1 понесені товариством судові витрати у загальному розмірі 46833,54 грн. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відповідач 1 є правопорушником у даному випадку і саме через дії відповідача-1 без належних правових підстав вибула частина майна за оспорюваними договорами. На думку апелянта, договори були укладені відповідно до вимог закону, а відтак понесені судові витрати підлягають відшкодуванню. Апеляційна скарга Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ". Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивач Київське міське відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" оскаржила таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла до Західного апеляційного господарського суду 24.04.2023. КМВ ВГО «УСІ» не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у захисті порушеного права Позивача у зв`язку із пропуском строків позовної давності, вважає, що такий висновок суду постановлений за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Як вказує апелянт, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що факт обізнаності виконавчого директора та члена президії УСІ ОСОБА_1 про існування між ЦСТРІ та ТОВ «Енергополіс» договірних відносин за оскаржуваними УСІ інвестиційними договорами підтверджується представленим суду Регламентом діяльності об`єднання «Прагматичний центр», який нібито підписаний ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_5. Взятий судом до уваги Регламент діяльності об`єднання «Прагматичний центр» містить, зокрема, наступне положення: «Предметом діяльності Об`єднання є три окремі об`єкти господарювання (надалі Об`єкти), а саме: ТОВ «ЦентроДрук», ЗАТ «Центр Світло», Корпус 2 санаторію «Квітка Полонини» (надалі «Санаторій»). Перелік об`єктів не є вичерпним і може змінюватися за умови консенсусного рішення Учасників». При цьому, на думку апелянта, вказаний «документ» не містить жодної інформації про існування Інвестиційного контракту №0601/1 чи Інвестиційного договору № 7, тому абсолютно необґрунтованим та безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що вказаний документ нібито підтверджує факт обізнаності. виконавчого директора та члена президії УСІ ОСОБА_4 про існування між ЦСТРІ та ТОВ «Енергополіс» договірних відносин за оскаржуваними УСІ інвестиційними договорами Також, апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що факт обізнаності керівника УСІ ОСОБА_2 щодо існування оскаржуваних УСІ інвестиційних договорів вбачається з факту участі ОСОБА_2 у справі № 907/584/14 в якості представника як ЦСТРІ, так і представника ТОВ «Центр Квітка», що підтверджується процесуальними документами, підписаними ОСОБА_2 у вказаній справі як представником ЦСТРІ та ТОВ «Центр Квітка». Проте, як заперечує апелянт, у всіх вказаних судом першої інстанції відносинах ОСОБА_2 діяла не як керівник УСІ, а виключно як представник інших юридичних осіб - ЦСТРІ та ТОВ «Центр Квітка». Упродовж всього часу існування вказаних судових спорів ОСОБА_2 не повідомляла КМВ ВГО «УСІ» в особі її вищих органів управління - президію та загальні збори - про існування судових спорів та інвестиційних договорів, укладених щодо майна громадської організації. Так, лише 17.12.2020 р. на засіданні Президії КМВ ВГО «УСІ» ОСОБА_2 повідомила громадську організацію в особі присутніх членів Президії про наявність спору по справі № 907/762/16 та про судові рішення, прийняті по цій справі. Відповідно, з інформації про спір у справі № 907/762/16 КМВ ВГО «УСІ» стало відомо і про укладення у 2003 та 2004 році відповідно Інвестиційного контракту та Інвестиційного договору, які стали підставою для звернення ТОВ «Енергополіс» з позовом до суду. 18.12.2020 року було проведено позачергові збори членів громадської організації, на яких, у зв`язку з повідомленою інформацією, було прийнято рішення про оскарження рішення господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 року у справі № 907/762/16, змінити орган управління громадської організації та прибрати президію, як орган управління, звільнити ОСОБА_2 з посади голови КМВ ВГО «УСІ» та виключити її зі складу осіб, які можуть вчиняти дії від імені КМВ ВГО «УСІ» Враховуючи викладене, апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про обізнаність КМВ ВГО «УСІ» про існування оспорюваних інвестиційних контрактів у зв`язку з обізнаністю про них ОСОБА_2 , оскільки останньою нічого не повідомлялося про вказані контракти ні вищому керівному органу громадської організації - Загальним зборам, ні керівному органу громадської організації у період між Загальними зборами - Президії у складі шести інших осіб, та, як це вбачається із положень статутів, до компетенції саме цих колегіальних органів віднесено вирішення питань права власності на майно та кошти КМВ ВГО УСІ, і, відповідно, прийняття необхідних рішень для захисту цього права. Також КМВ ВГО УСІ не було учасником попередніх судових спорів, ні у справі № 907/584/14, ні у справі 907/762/16, не було стороною спірних інвестиційних договорів та не надавало жодної згоди на їх укладення, тому об`єктивно не могло бути обізнане про факт укладення таких інвестиційних контрактів. Окрім того, апелянт зазначив, що обізнаність окремої особи, яка діяла від імені громадської організації, і яка приховала відповідні факти, свідчить про порушення в діяльності цієї особи і не обґрунтовує обізнаності самої громадської організації. Також, скаржник вказав, що судом першої інстанції не розглянуто заяву про поновлення строку позовної давності КМВ ВГО «УСІ» і не застосовано норму ч. 5 ст. 267 ЦК України. У відзиві Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" на апеляційну скаргу Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" представник відповідача1 заперечив доводи викладені в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення. У відзиві Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" на апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" представник позивача заперечив доводи викладені в апеляційних скаргах, просив залишити їх без задоволення. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції. Між відповідачем-1 ТОВ "Енергополіс" та відповідачем-2 Підприємством "ЦСТРІ м.Києва" укладено Інвестиційний контракт № 0601/1 від 01.06.2003 року, а пізніше Інвестиційний договір № 7 від 07.05.2004 року. За умовами цих угод відповідач-2 зобов`язався власними силами і засобами, за власний рахунок та залучених від позивача коштів, реконструювати об`єкт інвестування - спальний корпус №2 санаторію "Квітка Полонини", який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка полонини". Остаточна ціна реконструкції визначається після її закінчення шляхом розрахунку фактичної її вартості. Фінансування інвестування позивачем проводиться частково етапами, суми по наступних етапах погоджуються додатково; в разі необхідності його розмір може бути збільшено (п. п. 2.2, 2.4). Відповідно до п. 3.1.5 Договору ТОВ "Енергополіс" після закінчення інвестування має право отримати у власність частку загальної площі Санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим Договором. Відповідач - Підприємство "ЦСТРІ м.Києва" зобов`язане по закінченні спорудження Санаторію (об`єкту інвестування) та здачі його в експлуатацію: - визначити частку ТОВ "Енергополіс" в реконструкції Санаторію (об`єкту інвестування) пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; - визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування Санаторію (об`єкту інвестування), тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" в загальному обсязі інвестування; - передати ТОВ "Енергополіс" у власність вищевказані площі протягом ЗО днів з моменту введення Санаторію (об`єкту інвестування) в експлуатацію; - надати ТОВ "Енергополіс" усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі (п. п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 Договору). За результатами реконструкції об`єкта Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 20.06.07, об`єкт нерухомості - спальний корпус №2 (корпус В загальною площею 2399,3 кв.м, розташований в будинку 1 "а" санаторію "Квітка Полонини" в с. Солочин Свалявського району) прийнято в експлуатацію. В результаті реконструкції було створено новий об`єкт, площа якого збільшилась з 1791,0 кв.м. до нової площі - 2399,3 кв.м. Об`єкту інвестування було надбудовано один поверх спального корпусу №2 санаторію, в результаті чого було збільшено площу корпусу на 608,3 кв.м. Між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 та Третьою особою як відповідачем у іншій справі виникли та розглянуті господарськими судами спори щодо визнання права власності на частку в реконструйованому спальному корпусі, рішення, прийняти за результатами розгляду спорів, набрали законної сили. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019р., залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020р. та постановою Верховного Суду від 10.11.2020р. у справі № 907/762/16 за ТОВ "Енергополіс" було визнано право власності на частку у розмірі 5295/10000 реконструйованого корпусу санаторію. Також постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та постановою Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 907/762/16 були переглянуті судові рішення у справі щодо визнання права власності на частку у спільному майні за ТОВ "Енергополіс", що ініційовано КМВ ВГО "УСІ", оскільки воно не брало участі у цій справі, а судом вирішено питання про його права та інтереси. У зазначеній справі № 907/762/16 приймало участь КМВ ВГО "УСІ" у якості третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору. У справі було розглянуто його апеляційну скаргу від 05.01.2021 до Західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 907/762/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Енергополіс" у задоволенні позовних вимог. Скаржник вважав оскаржувані рішення ухваленими внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та про права, інтереси та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі - КМВ ВГО "УСІ". Предметом оскарження до суду апеляційної та касаційної інстанції з боку КМВ ВГО "УСІ" були судові рішення у справі з тих підстав, що: 1) ТОВ "Центр Квітка" було створене Відділенням у 2013 році у порядку виділу з іншого створеного раніше тим же КМВ ВГО "УСІ" підприємства - Підприємства "ЦСТРІ м. Києва", при цьому КМВ ВГО "УСІ" було єдиним учасником ТОВ "Центр Квітка", відтак втрата Товариством права власності на більш ніж половину єдиного наявного у ТОВ "Центр Квітка" об`єкта нерухомого майна суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов`язків КМВ ВГО "УСІ" як єдиного засновника Товариства та його єдиного власника, зокрема, на його право щодо участі в розподілі прибутку ТОВ "Центр Квітка" та одержанні своєї частки, тобто права на майно; 2) згідно з пунктом 4.8 статуту Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" (у редакції, затвердженій протоколом № 2 засідання президії КМВ ВГО "УСІ" від 31.08.2001, чинній на момент укладення інвестиційного договору № 7) основні та обігові засоби Підприємства є власністю власника (тобто КМВ ВГО "УСІ") та належать Підприємству на праві повного господарського відання; 3) відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна від 12.04.2001 спальний корпус № 2, який розташовано в с. Солочин за № 1 "а", зареєстровано за Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва на праві колективної власності, у зв`язку з чим право розпоряджатися спальним корпусом № 2 санаторію "Квітка Полонини" належить виключно власнику цього майна - КМВ ВГО "УСІ"; 4) Відділення не надавало будь-якої згоди на укладення інвестиційного договору № 7, на підставі якого за оскаржуваним рішенням суду визнано за ТОВ "Енергополіс" право власності на частину об`єкта нерухомого майна, належного КМВ ВГО "УСІ", а загальні збори як вищий керівний орган Відділення не приймали рішення про реалізацію права власності КМВ ВГО "УСІ" на спальний корпус "В" санаторію шляхом погодження укладення інвестиційного договору № 7 про реконструкцію цього об`єкта нерухомості за рахунок залучених коштів та подальшого відчуження частини об`єкта на користь Товариства; 5) ОСОБА_3 , як директор Закарпатської філії Підприємства "ЦСТРІ м.Києва" та одночасно як директор ТОВ "Енергополіс", був присутній 25.10.2013 на конференції КМВ ВГО "УСІ", отже, йому станом на 25.10.2013, а не 27.02.2014 (з листа Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" на пропозицію ТОВ "Енергополіс" виконати умови інвестиційного договору № 7) було достеменно відомо про те, що право власності на спальний корпус (об`єкт інвестування) передається від Підприємства Товариству, однак позивач звернувся до суду з цим позовом лише 24.11.2016, тобто через більш як три роки; 6) невжиття Товариством активних дій протягом майже семи років з моменту введення об`єкта реконструкції в експлуатацію свідчить про пасивність поведінки позивача при здійсненні захисту прав та про відсутність поважних причин пропуску ТОВ "Енергополіс" строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права. Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі № 907/762/16 (п. 48, 49) зазначив, що "Касаційна інстанція враховує, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів. Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що, задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/4881/18 висновку про те, що здійснення повторного апеляційного перегляду судового рішення, яке вже було переглянуто в касаційному порядку Верховним Судом (в цьому випадку - з ухваленням постанови від 10.11.2020, яка є остаточною та не може бути поставлена під сумнів), є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення." Приймаючи рішення у цій справі та оцінюючи фактичні обставини, колегія суддів керується приписом ч. 4 ст.75 ГПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У справі № 907/762/16 в суді апеляційної та касаційної інстанції брало участь у розгляді КМВ ВГО "УСІ". Стосовно осіб, які брали участь у цій справі господарськими судами встановлено наявність господарських договірних відносин за договором про спільну інвестиційну діяльність, в результаті якого ТОВ "Енергополіс" було інвестовано в об`єкт спільної діяльності кошти та визнано право власності на частки у спільному майні. При цьому, як вбачається з постанови Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 907/762/16 були розглянуті аргументи, що заявлені КМВ ВГО "УСІ" про перевищення повноважень керівником Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" при укладанні інвестиційних угод через ненадання згоди КМВ ВГО "УСІ" на їх укладання, неприйняття загальними зборами як вищим керівним органом рішення про реалізацію права власності КМВ ВГО "УСІ" на спальний корпус "В" санаторію; втрату в результаті договору Товариством права власності на більш ніж половину єдиного наявного у ТОВ "Центр Квітка" об`єкта нерухомого майна, що суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов`язків КМВ ВГО "УСІ" як єдиного засновника Товариства та його єдиного власника, зокрема, на його право щодо участі в розподілі прибутку ТОВ "Центр Квітка" та одержанні своєї частки, тобто права на майно; про обізнаність ОСОБА_3 як директора Закарпатської філії Підприємства "ЦСТРІ м.Києва" та одночасно як директор ТОВ "Енергополіс" з 25.10.2013 - його участі у конференції КМВ ВГО "УСІ" що право власності на спальний корпус (об`єкт інвестування) передається від Підприємства Товариству, що він втратив право на судовий захист своїх прав як інвестора. Як вірно зазначив суд першої інстанції, предметом спору у цій справі є дійсність/недійсність укладених між відповідачем-1 ТОВ "Енергополіс" та відповідачем-2 Підприємством "ЦСТРІ м.Києва" Інвестиційного контракту № 0601/1 від 01.06.2003 та Інвестиційного договору № 7 від 07.05.2004 року. Відповідач зазначав, що аргументи, якими обґрунтовуються позовні вимоги про визнання недійсними зазначених інвестиційних угод сторін є аналогічними, отже, факти, якими спростовано ці аргументи мають для цієї справи № 210/20639/20 преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Предметом позову у справі № 907/762/16, провадження в якій закінчено постановою Верховного Суду від 28.09.2021, між іншим, була вимога про визнання права власності за ТОВ "Енергополіс" на частку в розмірі 5295/10000 на об`єкт інвестування за спірними договорами - спальний корпус, що за твердженнями ТОВ "Енергополіс", став об`єктом спільної часткової власності учасників такої спільної діяльності. У цій справі суд має розглянути та оцінити факти, що не були предметом розгляду апеляційного та касаційного суду щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними спірних угод на час їх укладання по суті цієї позовної заяви. На переконання суду, позов про визнання договору недійсним з підстав, перевищення повноважень керівником та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину, передбачених у статті 216 ЦК України, є належним та ефективним способом захисту порушеного права власності позивача в цій справі. Будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили. Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України. Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України). Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Позивач Київське міське відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів - УСІ" є засновником (власником) Підприємства "ЦСТРІ м. Києва". Згідно ч. 1 ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до приписів ст. 65 ГК України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Перевіряючи зміст установчих документів, яким є Статут Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" в редакції від 11.02.2002, що була чинною на час укладання спірних правочинів (том 1 а.с. 150-163, том 3 а.с. 49-60), колегією суддів встановлено таке. Згідно з п. 1.1. Статуту Підприємство "ЦСТРІ м. Києва" засноване на власності КМВ ВГО "УСІ". Згідно п. 5.2. Статуту Вищим органом управління Підприємства є Власник. Згідно з п. 4.8. Статуту основні та обігові засоби Підприємства є власністю Власника та належать Підприємству на праві повного господарського відання. Згідно п. 4.11 Статуту розпорядження підприємством належним йому майном та прийняттям окремих рішень з питань діяльності обмежується з боку Власника у випадках, передбачених цим Статутом, зокрема, у разі прийняття рішення про участь у якості засновника підприємств, а також, у разі прийняття рішення про заставу або безкоштовне відчуження майна Підприємства. Суд першої інстанції вірно зазначив, що ТОВ "Енергополіс" та його керівнику (власнику) ОСОБА_3 , що одночасно обіймав посаду директора філії Підприємства "ЦСТРІ м. Києва", знав (повинен знати) про обмеження своїх повноважень як керівника, щодо укладання господарських договорів, результатом яких може бути безкоштовне відчуження майна Підприємства. Таким майном Підприємства є, зокрема, й майно філії Підприємства "ЦСТРІ м. Києва". У справі, що розглядається, як це встановлено і в інших справах, щодо цих самих правочинів, між Підприємством "ЦСТРІ м. Києва" та ТОВ "Енергополіс" було укладено оспорені правочини, в результаті виконання яких Підприємством було відчужено на користь ТОВ "Енергополіс" частину свого майна, що становить 5295/10000 частки спального корпусу "В", який має загальну площу 2399,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Судом встановлено, що в результаті спільної діяльності за оспорюваними договорами (правочинами) сторонами в результаті реконструкції будівлі спального корпусу санаторію було збільшено його площу з 1791,0 кв.м. до нової площі - 2399,3 кв.м., а всього збільшено об`єкт на 608,3 кв.м. Збільшення площі об`єкту інвестування здійснено за рахунок надбудови до існуючої будівлі спального корпусу санаторію, про що пояснив в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3., зазначивши, що в інші об`єкти інвестування не здійснювалося. Під час розгляду справи по суті на вимогу господарського суду першої інстанції Відповідач ТОВ "Енергополіс" та його представники ОСОБА_3., Рибченко О. Г. не надали до справи проєктно-кошторисної документації щодо реконструкції спального корпусу, для його дослідження як основного документу, що визначав предмет реконструкції. Відповідачем зазначено, що проєкта реконструкції на даний час не збереглося, його наявність у інших осіб встановити не виявилося можливим. Також представники Відповідача-1 не змогли пояснити суду значення записів призначення платежів, які ним здійснювалися з формулюванням "на виконання інвестиційних програм", згідно з інвестиційним договором №0601/1 від 01.06.03. Такого документа як "Інвестиційна програма" до справи не надано. Позивач КМВ ВГО "УСІ" також не надав до справи проєктно-кошторисної документації реконструкції спального корпусу. Як встановлено судом за змістом позовної заяви, та пояснень представників Позивача, справжньою метою звернення Позивачем з цим позовом є захист права власності позивача на майно, яке вибуло з його володіння і зареєстроване за відповідачем. Позивач не згоден з втратою значної площі приміщень спального корпусу санаторію, що непропорційно вартості часток у загальній вартості спального корпусу та зроблених Відповідачем-1 інвестицій в реконструкцію спального корпусу санаторію. Такі самі мотиви спонукали Позивача і до участі у справі № 907/762/16, про що зазначалось Західним апеляційним господарським судом та Верховним Судом при аналізі обгрунтування заперечень КМВ ВГО "УСІ" проти позову ТОВ "Енергополіс" про визнання права власності на частку. Судом встановлено, що в результаті спільної діяльності за оспорюваними договорами (правочинами) сторонами в результаті реконструкції будівлі спального корпусу санаторію було збільшено його площу з 1791,0 кв.м. до нової площі - 2399,3 кв.м., а всього збільшено об`єкт на 608,3 кв.м. За змістом Інвестиційного договору № 7 від 07.05.2004 містяться положення, які передбачали відчуження на користь ТОВ "Енергополіс" частини об`єкта нерухомості - спального корпусу № 2 санаторію "Квітка Полонини", розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, а саме: - підпункт 3.1.5 пункту З.1.: ТОВ "Енергополіс" має право після закінчення інвестування отримати у власність частку загальної площі санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим договором, - підпункти 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4 пункту 4.3.: Підприємство зобов`язалося після закінчення спорудження санаторію та здачі його в експлуатацію визначити частку ТОВ "Енергополіс" у реконструкції санаторію пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію тощо, яка відповідає частці фінансування Інвестора у загальному обсязі інвестування; передати у власність ТОВ "Енергополіс" ці площі протягом 30 днів із дати введення санаторію в експлуатацію; надати Інвестору усі необхідні документи на ці площі, а також сприяти йому в оформленні права власності на ці площі. Судом встановлено, що при визначені розміру інвестицій у спільну діяльність ТОВ "Енергополіс" враховано всі перераховані ним грошові кошти за їх номінальною вартістю. Втім, для визначення вартості частки іншого учасника спільної діяльності за основу взято, як стверджував представник Відповідача, балансову вартість лише будівлі спального корпусу, що була визначена станом на час придбання. Відповідач зазначає, що оскільки спальний корпус санаторію територіально розташований у Закарпатті, з ціллю забезпечення здійснення його реконструкції він за актом приймання-передачі між ЦСТРІ та Закарпатською філією був переданий по територіальності із загального балансу ЦСТРІ на баланс Закарпатської філії ЦСТРІ на якому обліковувався до звільнення ОСОБА_3 з посади директора Закарпатської філії ЦСТРІ. Стосовно вартості корпусу санаторію під час його придбання ЦСТРІ у об`єднання "ЗАКАРПАТКУРОРТ" у 2000 році, представник відповідача повідомив суд, що до оформлення договору купівлі-продажу даного спального корпусу, останній прийнятий на баланс ЦСТРІ за ринковою вартістю, що була визначена у договорі купівлі-продажу спального корпусу. Представник Відповідача підтвердив, що сторонами інвестиційного договору будь-які методики оцінки часток для мети їх розподілу під час здійснення інвестиційної діяльності не були обумовлені, остаточно була визначена частка учасників відповідно до фактично внесених вкладів сторін у реконструкцію спального корпусу санаторію згідно до даних балансу ЦСТРІ. При цьому вартість користування земельною ділянкою, на якій розміщено спальний корпус санаторію - не враховувалася при визначенні частки. Колегія суддів погоджується з доводами Позивача, що уклавши спірні інвестиційні угоди та прийнявши спальний корпус санаторію на відокремлений баланс Закарпатської філії Підприємства ЦСТРІ, ОСОБА_3 діяв одночасно з одного боку як замовник реконструкції спального корпусу санаторію від імені Підприємства ЦСТРІ (директор Закарпатської філії підприємства "ЦСТРІ м. Києва" (до 03.02.14), а з іншого боку - як керівник іншої сторони договору - директор (власник) ТОВ "Енергополіс", що вказує на заінтересованість ОСОБА_3 у збільшенні своєї частки для реалізації умов інвестиційних угод. Отже, ОСОБА_3 мав реальну можливість без відома Підприємства "ЦСТРІ м. Києва", а також і власника майна Підприємства "ЦСТРІ м. Києва" - КМВ ВГО "УСІ" створювати документацію та вносити відповідні відомості у фінансові звіти, які не відображали реальних операцій з майном та фінансовими ресурсами, що відображалися у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності Закарпатської філії підприємства "ЦСТРІ м. Києва". При дослідженні фінансової звітності Закарпатської філії підприємства "ЦСТРІ м. Києва", що надана до справи представником позивача 24.01.2023 підтверджено твердження Позивача, що у фінансових звітах філії з 2006 по 2011 роки (том 5 а.с. 148-152) наявність довгострокових зобов`язань майнового характеру окремим рядком не зазначалася. Так само не зазначався у звітах факт надходження коштів на виконання інвестиційних зобов`язань. Представник відповідача ОСОБА_3. зазначив, що в бухгалтерському обліку Закарпатської філії підприємства "ЦСТРІ м. Києва" рух інвестиційних коштів відображався в рядку 600 - внутрішні розрахунки, що він не вважає порушенням правил бухгалтерського обліку та звітності. З пояснень представників Відповідача та представника Позивача щодо невідображення у фінансових звітах та балансах коштів, що вносилися на цілі реконструкції будівлі спального корпусу санаторію самим Підприємством "ЦСТРІ м. Києва", а також власником - КМВ ВГО "УСІ", оцінки змісту фінансових звітів та балансів за 2009-2011 роки, суд доходить переконання про велику вірогідність, що дані бухгалтерського обліку Закарпатської філії підприємства "ЦСТРІ м. Києва" не містять достовірних відомостей про реальну балансову вартість будівлі, яка використана як базова для розподілу часток. Через ненадання сторонами на вимогу суду проєктно-кошторисної документації об`єкта інвестування, суди не можуть перевірити доводи сторін про об`єкт інвестування, яким очевидно були роботи з добудови до існуючої будівлі санаторію додаткового поверху, тобто площа спального корпусу, на яку було збільшено існуючий об`єкт нерухомості за проєктом реконструкції - 608,3 кв.м. Таким чином відповідач-1 міг претендувати на частину об`єкту нерухомості - спального корпусу №2 санаторію "Квітка Полонини", розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, але не отримати у власність частку загальної площі санаторію. Судом встановлено, що в результаті спільної діяльності Позивач як власник майна Підприємства "ЦСТРІ м. Києва", за оспорюваними договорами (правочинами) втратив частину приміщень із загальної площі 1791,0 кв.м. Після реконструкції та визнання в судовому порядку права власності на частку в будівлі санаторію залишилося у власності Позивача лише 1270,43 кв.м. Відповідач ТОВ "Енергополіс", прийнявши участь у інвестуванні добудови поверху будівлі у розмірі 608,3 кв.м., отримав у власність 1122,87кв.м. будівлі, що включає в себе і частку, будівництво якої він фінансував, і частку існуючої будівлі санаторію, до будівництва якої він не має жодного відношення, а належало Позивачеві опосередковано через Підприємство "ЦСТРІ м. Києва", власником (засновником) якого є КМВ ВГО "УСІ". Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суб`єктивне право Позивача є порушеним, ним правомірно подано позов про захист порушеного права, правопорушником якого є відповідач-1 ТОВ "Енергополіс" та відповідач-2 Підприємства "ЦСТРІ м. Києва". Відтак, позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню. В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача не підлягає судовому захисту через пропуск ним строків позовної давності. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви КМВ ВГО "УСІ" було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, суд першої інстанції не розглянув дане клопотання. З цього приводу судова колегія зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Таким чином, відповідне клопотання може бути викладено у позові або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства. Разом з тим, судом першої інстанції не надано оцінки доводам позивача, які викладені у позовній заяві про вирішення питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності та наявності підстав для його поновлення, не надано відповідної правової оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не наведено обґрунтування, за якими такі доводи і докази не прийняті до уваги. За таких обставин суд першої інстанції не розглянув по суті доводи щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, а відтак дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з пропуском позовної давності. У заявленому клопотанні, було зазначено, що упродовж всього часу існування судових спорів ОСОБА_2 не повідомляла КМВ ВГО «УСІ» в особі її вищих органів управління - президію та загальні збори - про існування судових спорів та інвестиційних договорів, укладених щодо майна громадської організації. Так, лише 17.12.2020 р. на засіданні Президії КМВ ВГО «УСІ» ОСОБА_2 повідомила громадську організацію в особі присутніх членів Президії про наявність спору по справі № 907/762/16 та про судові рішення, прийняті по цій справі. Відповідно, з інформації про спір у справі № 907/762/16 КМВ ВГО «УСІ» стало відомо і про укладення у 2003 та 2004 році відповідно Інвестиційного контракту та Інвестиційного договору, які стали підставою для звернення до ТОВ «Енергополіс» з позовом до суду. Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Судом встановлено, що 24.12.2020 (разом з позовною заявою) позивачем заявлено клопотання з вимогою поновити строк позовної давності у даній справі. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17). Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів. З огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), суд має враховувати добросовісність поведінки позивача (заявника) та відповідача протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо. У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Відтак, колегія суддів зазначає наступне. Взятий судом першої інстанції до уваги Регламент діяльності об`єднання «Прагматичний центр» містить, зокрема, наступне положення: «Предметом діяльності Об єднання є три окремі об`єкти господарювання (надалі Об`єкти), а саме: ТОВ «ЦентроДрук», ЗАТ «Центр Світло», Корпус 2 санаторію «Квітка Полонини» (надалі «Санаторій»). Перелік об`єктів не є вичерпним і може змінюватися за умови консенсусного рішення Учасників». При цьому, на думку апелянта, вказаний «документ» не містить жодної інформації про існування Інвестиційного контракту №0601/1 чи Інвестиційного договору № 7, тому абсолютно необґрунтованим та безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що вказаний документ нібито підтверджує факт обізнаності. виконавчого директора та члена президії УСІ ОСОБА_4 про існування між ЦСТРІ та ТОВ «Енергополіс» договірних відносин за оскаржуваними УСІ інвестиційними договорами Також, в рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що факт обізнаності керівника УСІ ОСОБА_2 щодо існування оскаржуваних УСІ інвестиційних договорів вбачається з факту участі ОСОБА_2 у справі № 907/584/14 в якості представника як ЦСТРІ, так і представника ТОВ «Центр Квітка», що підтверджується процесуальними документами, підписаними ОСОБА_2 у вказаній справі як представником ЦСТРІ та ТОВ «Центр Квітка». Проте, у всіх вказаних судом першої інстанції відносинах ОСОБА_2 діяла не як керівник УСІ, а виключно як представник інших юридичних осіб - ЦСТРІ та ТОВ «Центр Квітка». Жодних доказів того, що ОСОБА_2 якимось чином повідомляла КМВ ВГО «УСІ» в особі її вищих органів управління - президію та загальні збори - про існування судових спорів та інвестиційних договорів, укладених щодо майна громадської організації немає, а позивачем заперечується таке повідомлення. Як зазначає позивач, 17.12.2020 р. на засіданні Президії КМВ ВГО «УСІ» ОСОБА_2 повідомила громадську організацію в особі присутніх членів Президії про наявність спору по справі № 907/762/16 та про судові рішення, прийняті по цій справі. Відповідно, з інформації про спір у справі № 907/762/16 КМВ ВГО «УСІ» стало відомо і про укладення у 2003 та 2004 році відповідно Інвестиційного контракту та Інвестиційного договору, які стали підставою для звернення ТОВ «Енергополіс» з позовом до суду. Відтак, 18.12.2020 року було проведено позачергові збори членів громадської організації, на яких, у зв`язку з повідомленою інформацією, було прийнято рішення про оскарження рішення господарського суду Закарпатської області від 15.11.2019 року у справі № 907/762/16, змінити орган управління громадської організації та прибрати президію, як орган управління, звільнити ОСОБА_2 з посади голови КМВ ВГО «УСІ» та виключити її зі складу осіб, які можуть вчиняти дії від імені КМВ ВГО «УСІ» Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про обізнаність КМВ ВГО «УСІ» про існування оспорюваних інвестиційних контрактів у зв`язку з обізнаністю про них ОСОБА_2 , оскільки останньою нічого не повідомлялося про вказані контракти ні вищому керівному органу громадської організації - Загальним зборам, ні керівному органу громадської організації у період між Загальними зборами - Президії у складі шести інших осіб, та, як це вбачається із положень статутів, до компетенції саме цих колегіальних органів віднесено вирішення питань права власності на майно та кошти КМВ ВГО УСІ, і, відповідно, прийняття необхідних рішень для захисту цього права. Також КМВ ВГО УСІ не було учасником попередніх судових спорів, ні у справі № 907/584/14, ні у справі 907/762/16, не було стороною спірних інвестиційних договорів та не надавало жодної згоди на їх укладення, тому об`єктивно не могло бути обізнане про факт укладення таких інвестиційних контрактів. Окрім того, слід зазначити, що обізнаність окремої особи, яка діяла від імені громадської організації, і яка приховала відповідні факти, свідчить про порушення в діяльності цієї особи і не обґрунтовує обізнаності самої громадської організації. Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна давність пропущена з поважних причин, а відтак порушене право позивача підлягає захисту. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992). Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків. Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. З огляду на вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення позовних вимог. Відповідно у задоволенні апеляційних скарг відповідача 1 слід відмовити. Враховуючи скасування основного рішення та задоволення позовних вимог, скасуванню підлягає і додаткове рішення, винесене за результатом розгляду заяви відповідача-1 про відшкодування витрат на послуги професійної правової допомоги. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову, відтак, такі витрати залишаються за відповідачем-1. Також апеляційний суд здійснює новий розподіл судового збору. Керуючись ст.ст.86, 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, постановив: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14 березня 2023 року та додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року у справі №910/20639/20 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" задоволити. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 14 березня 2023 року у справі №910/20639/20 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" задоволити. Визнати недійсним Інвестиційний контракт №0601/1 від 01.06.2003 року, укладений між підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергополіс". Визнати недійсним Інвестиційний договір №7 від 07.05.2004 року, укладений між підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергополіс". Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39В; ідентифікаційний код юридичної особи - 24583354) на користь Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" (03680, м. Київ, вул. Боженка (Малевича), 86, корп.Г, офіс 211; ідентифікаційний код юридичної особи - 21685999) 2102 грн. - судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Стягнути з Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" (03150, м. Київ, вул. Боженка, 86-б; ідентифікаційний код юридичної особи - 30382690) на користь Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" (03680, м. Київ, вул. Боженка (Малевича), 86, корп.Г, офіс 211; ідентифікаційний код юридичної особи - 21685999) 2102 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергополіс" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39В; ідентифікаційний код юридичної особи - 24583354) на користь Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" (03680, м. Київ, вул. Боженка (Малевича), 86, корп.Г, офіс 211; ідентифікаційний код юридичної особи - 21685999) 3153 грн. - судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Стягнути з Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" (03150, м. Київ, вул. Боженка, 86-б; ідентифікаційний код юридичної особи - 30382690) на користь Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів-УСІ" (03680, м. Київ, вул. Боженка (Малевича), 86, корп.Г, офіс 211; ідентифікаційний код юридичної особи - 21685999) 3153 грн. - судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. На виконання постанови видати накази. Матеріали справи №910/20639/20 повернути до Господарського суду Закарпатської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України. Повну постанову складено 28 серпня 2023 року Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г. Суддя Бойко С.М. Суддя Бонк Т.Б.