Постанова 4802 № 159/664/23

Справа № 159/664/23 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г. Провадження № 22-ц/802/837/23 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Ганжа М. І., з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2023 року, В С Т А Н О В И В : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що вона проживає у неприватизованій квартирі АДРЕСА_1 , яка була надана її матері, яка померла у 1998 році. Після смерті матері основним квартиронаймачем було визначено батька - ОСОБА_3 .. На час її вселення у квартирі проживали та були зареєстровані мати і батько, а також був зареєстрований брат ОСОБА_4 , який уже не проживав з 1993 року, тобто з моменту свого одруження, а проживає у с. Любитів. У лютому 1999 року батько забрав усі свої речі та перейшов проживати до своєї нової дружини, у належну їй квартиру, де проживає і на цей час та за весь час не повертався проживати у квартиру за адресою своєї реєстрації. З 1999 року у квартирі вона проживає одна і самостійно несе усі витрати на її утримання. Вона неодноразово намагалася вирішити питання з відповідачами щодо їх зняття з реєстрації зі спірної квартири, але останні на її прохання не реагують, усе закінчується скандалами, унаслідок чого між ними тривалий час напружені стосунки, вони взагалі не спілкуються та не вважають один одного родиною. Квартира потребує капітального ремонту, витрати на який вона змушена буде нести сама, оскільки знає, що відповідачі їх компенсувати не бажають. Відповідачі втратили інтерес до спірної квартири, самостійно та добровільно обрали інші житлові приміщення місцем свого постійного проживання, вона перешкод для їх проживання не чинила, а тому відсутні підстави для збереження житла за відповідачами. Ураховуючи наведене, просила визнати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2023 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення в частині відмови у позові та ухвалити у цій частині нове судове рішення - про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 від імені відповідача ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. У судовому засіданні позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав та просять її задовольнити. Відповідачі апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення. Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін з таких підстав. Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК). Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України). Рішення суду в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 складається із однієї кімнати площею 20,7 кв.м та має вигоди - газ. Особовий рахунок відкрито на відповідача ОСОБА_3 , який зареєстрований з 1972 року. До складу його сім`ї включено відповідача ОСОБА_4 - сина, який зареєстрований з 1990 року та позивачку ОСОБА_1 - дочку, яка зареєстрована з 1998 року. Квартира не приватизована (а.с.4). За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Питання користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду визначено Главою 2 Розділу III ЖК України. Стаття 71 ЖК України (яка розміщена у Главі 2 Розділу III ЖК України) встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції. Верховний Суд у постанові від 31 липня 2023 року у справі № 591/1278/22 зауважив, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 перебуває з 1999 року у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , з якою проживає у належній їй однокімнатній квартирі та яка потребує постійного стороннього догляду. Відповідач іншого житла у власності не має, є особою похилого віку, інтересу до спірного житла не втратив, проводив оплату житлово-комунальних послуг. Наведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами (а.с.29-32, 46-49). Надання доказів про сплату житлово-комунальних послуг саме відповідачем спростовують посилання позивачки на те, що такі витрати вона несе самостійно. Крім того, остання щодо цих обставин не надала жодного доказу. Для вирішення питання про втрату особою права користування житловим приміщенням суд зобов`язаний встановити причини не проживання особи у такому приміщенні. Судом апеляційної інстанції встановлено що між сторонами існують тривалі неприязні відносини, про що підтвердили усі учасники справи. Відповідач залишив місце проживання у спірній квартирі не тільки тому, що зареєстрував інший шлюб, а й тому, що спільно проживати в однокімнатній квартирі з позивачкою стало неможливо із-за постійних непорозумінь. Позивачка підтвердила неможливість їх спільного з батьком проживання. Також судом встановлено, що відповідач просив у позивачки ключ від вхідних дверей квартири, які вона замінила, але остання попередила, що у такому випадку не виключає свого звернення до правоохоронних органів у випадку викрадення грошей чи інших речей. Для уникнення таких непорозумінь відповідач у подальшому не наполягав на переданні йому ключа від дверей спірної квартири. Апеляційний суд дійшов висновку, що такі обставини спростовують покликання позивачки на не проживання її батька у спірній квартирі без поважних причин і що будь-яких перешкод для його проживання у квартирі вона не чинила. Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим підставно відмовив у позові до цього відповідача. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя Судді