Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/8018/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6550/23 Справа № 199/8018/22 Головуючий у першій інстанції: Марченко Н.Ю. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2023 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми авансу, ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 24 вересня 2022 року між нею і відповідачем був укладений договір про наміри купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вартістю 45000,00 доларів США. Відповідно до цього договору вона передала відповідачу грошову суму в розмірі 1000,00 доларів США (еквівалент 37450,00 грн.) в рахунок майбутніх платежів за договором купівлі-продажу, який вони повинні укласти до 24 листопада 2022 року. При підписанні договору про наміри був присутній тільки один власник квартири, інший власник на той час знаходився за межами України, його письмової згоди на продаж цієї нерухомості не було. У зв`язку з погіршенням воєнного стану та вибухами в м. Дніпрі продаж належної їй квартири та подальша купівля квартири відповідача виявилися неможливими у встановлений строк. Відповідач відмовився повернути одержану грошову суму. Тому позивачка просила стягнути на свою користь з відповідача грошові кошти, передані в якості авансу, у розмірі 37450,00 грн. (еквівалент 1000,00 доларів США), а також стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 992,40 грн. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму авансу за договором про наміри від 24 вересня 2022 року в розмірі 37450,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 37450,00 грн., розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 24 вересня 2022 року між ОСОБА_1 (продавець), з однієї сторони, та ОСОБА_3 (покупець), з другої сторони, був укладений у простій письмовій формі договір про наміри, відповідно до пунктів 1.1-1.3 якого сторони зобов`язалися у строк до 18.00 години 24 листопада 2022 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 5-6). У пункті 3.1 договору сторони визначили ціну об`єкта - у еквіваленті 45000,00 доларів США. Згідно з пунктом 3.2 договору на підтвердження зобов`язання за договором та на забезпечення його виконання покупець до укладення договору передав продавцю завдаток у еквіваленті 1000,00 доларів США, яка при укладенні договору купівлі-продажу зараховується до оплати за об`єкт. За змістом пункту 6.2 вказаного вище договору, у разі, якщо покупець відмовиться (в письмовій формі або шляхом вчинення певних дій, включаючи утримання від вчинення дій) від укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта на умовах, передбачених договором, переданий ним продавцю завдаток, розмір якого визначений пунктом 3.2 договору, залишається у продавця. В обумовлений сторонами строк договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості між сторонами не був укладений. Між позивачкою та відповідачем наявний спір щодо повернення грошової суми, визначеної пунктом 3.2 договору про наміри. Звертаючись до суду з позовом про стягнення суми з відповідача 1000,00 доларів США позивачка посилається на вимоги ст. 570 ЦК України та вказує, що основний договір укладено не було, а сплачена сума за договором про наміри у розмірі 1000,00 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачці. Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання. Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Згідно з положеннями статі 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами. Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. За змістом частини четвертої вказаної вище статті, договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума, яка названа у договорі про наміри від 24.09.2022 завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти. Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах від 25 вересня 2012 року у справі №6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі №6-176цс12 та Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року №461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18), від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 (провадження №61-22682св1 та від 13 січня 2021 року у справі №686/6823/14-ц (провадження №61-6475св20). Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що сторони зобов`язалися укласти основний договір у строк до18:00 год. 24.11.2022 року, однак договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами у справі не було укладено, внаслідок чого передані позивачем грошові кошти є авансом, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки 36568,60 грн., що є еквівалентом 1000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення місцевим судом,оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу у сторони договору про наміри на випадок неукладення основного договору, а ці кошти підлягають поверненню позивачу в тому розмірі, в якому вони передавалися. Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що еквівалентом 1000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день підписання договору про наміри від 22.09.2022, на день подання позову 26.10.2022 та на день ухвалення рішення місцевим судом 16.05.2023 (36,5686 грн. до 1 дол. США) є сума 36568,60 грн. (1000,00 дол. США х 36,5686). Тому, враховуючи зміст позовних вимог, згідно яких позивачка просить стягнути кошти саме в гривні, до стягнення з відповідача підлягає 36568,60 грн. Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутої з відповідача на користь позивачки суми авансу з 37450,00 грн. на 36568,60 грн. Згідно з пунктом 3.2 договору на підтвердження зобов`язання за договором та на забезпечення його виконання покупець до укладення договору передав продавцю завдаток у еквіваленті 1000,00 доларів США, яка при укладенні договору купівлі-продажу зараховується до оплати за об`єкт. Колегія звертає увагу, що згідно змісту пункту 3.2 договору про наміри від 22.09.2022, сторонами зазначено у минулому факт передання продавцю еквіваленту 1000,00 доларів США. Підписуючи вказаний договір, продавець погодився, що ним уже отримана сума еквівалент 1000,00 доларів США. Таким чином, факт отримання коштів відповідачем є доведеним. Відсутність письмової розписки не спростовує факту передачі авансового платежу, який підтверджується іншим письмовим доказом. Тобто, у самому договорі про наміри від 22.09.2022сторони зазначили про передачу коштів продавцю до укладення договору. З огляду на викладене, є безпідставними доводи апелянта про недоведеність факту отримання ним суми авансу. Більше того, в апеляційній скарзі не заперечується факт отримання ОСОБА_1 цих коштів. Посилання в апеляційній скарзі на те, що саме з вини ОСОБА_3 сторони не уклали основний договорів, а тому позивачка втратила право вимагати повернення коштів, є безпідставними, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору. Обґрунтування апеляційної скарги передчасністю поданого позову також не заслуговує на увагу, адже позивачка обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, відсутністю наміру укладати договір купівлі-продажу й на час розгляду справи судом першої інстанції у травні 2023 року строк для укладення такого договору (до 18:00 год. 24.11.2022 року) сплив. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України). Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачкою судового збору (992,40 грн.) пропорційно задоволеним позовним вимогам (97,65%%) в сумі 969,08 грн. (а.с. 3). На позивачку покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачем судового збору при поданні апеляційної скарги (1488,60 грн.) та витрати відповідача на професійну правничу допомогу (5000,00 грн.) в суді першої інстанції, пропорційно залишеним без задоволення вимогам (2,35%) в сумі 152,48 грн. (а.с. 111). Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь ОСОБА_3 у розмірі 816,60 грн. (969,08 грн. - 152,48 грн.). У зв`язку з цим, наявні підстави для скасування рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат з ухваленням нового судового рішення у цій частині. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню і зміні. Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити часткового. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суми авансу за договором про наміри від 24 вересня 2022 року змінити з 37450,00 грн., на 36568 (тридцять шість тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн. 60 коп. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 816 (вісімсот шістнадцять) грн. 60 коп. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складений 30 серпня 2023 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова