Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/5023/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1230/23Головуючий по 1 інстанції Справа №705/5023/22 Категорія: 301030400 Єщенко О.І. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2023 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Матюха В.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: Уманська міська рада; особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради про повернення майна в с т а н о в и в: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уманської міської ради про повернення майна. В обґрунтування позову зазначив, що будинок, в якому він мешкає по АДРЕСА_1 , знаходиться поряд з дитячою школою мистецтв Уманської міської ради. Їхні території розділяє підпорна стіна № 3 із каменю та цегли, яка відноситься до майна його будинку і забезпечує стабільність меж землекористування, визначених рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 576 від 21.12.1954. Весною 2015 року сталося лихо, при проведенні відновлювальних робіт Уманська міська рада, використовуючи адміністративний ресурс, вкрала у нього частину підпорної стіни № 3, приєднавши до території школи та побудувавши на стіні свою металеву огорожу. Позивач ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Уманську міську раду повернути незаконно набуте майно підпорну стіну № 3 до спільного майна садиби по АДРЕСА_1 ; встановити термін виконання судового рішення в три місяці з послідуючим повідомленням суду про виконання; судовий збір покласти на відповідача незалежно від його пільг. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду обґрунтоване тим, що позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Однак, таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури, врегульованої ЦПК України. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить анулювати рішення Уманського міськрайонного суду від 30 травня 2023 року, позовну заяву залишити без розгляду та стягнути з відповідача судовий збір. В апеляційній скарзі вказує, що в процесі судового розгляду суд першої інстанції не прийняв жодного доказу та його пояснень, на відміну від пояснень Уманської міської ради, яка порушила його власність. ОСОБА_1 вважає, що в основу оскаржуваного рішення покладені суб`єктивні критерії, та суд першої інстанції за даних обставин зобов`язаний був залишити позов без розгляду для збереження можливості повторного звернення за необхідності (ст. 257 ЦПК України), а не проводити ілюзію повного судового розгляду. 25 липня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від Уманської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів відзиву зазначено, що звертаючись за захистом своїх прав, саме заявник повинен обґрунтувати підстави та предмет позову, вказати осіб, які порушують його права, та яких може стосуватися вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільно-процесуального судочинства. Однак, скаржником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів Уманською міською радою. Відповідач вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі щодо скасування оскаржуваного рішення, є безпідставними та необґрунтованими. Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, учасники справи в судове засідання не з`явились, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказане судове рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уманської міської ради про повернення майна, а саме просив зобов`язати Уманську міську раду повернути незаконно набуте майно підпорну стіну № 3 до спільного майна садиби по АДРЕСА_1 . Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно акцентував увагу на тому, що звертаючись за захистом своїх прав до суду, саме заявник повинен обґрунтувати підстави позову, предмет позову, вказати осіб, які порушують його права, та яких може стосуватись вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільно-процесуального судочинства. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що саме ОСОБА_1 повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Однак, таких доказів ОСОБА_1 не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури, врегульованої ЦПК України. Так, статтею 4 ЦПК України, статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18. Порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (постанова Об`єднаної Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17). Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16 зробив наступний правовий висновок: «Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Уманської міської ради про повернення майна у зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві. Твердження в апеляційній скарзі про те, що на суд першої інстанції був покладений обов`язок залишити позов без розгляду за ст. 257 ЦПК України, є безпідставними, оскільки не подання позивачем доказів на обґрунтування обставин, викладених у позовній заяві, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а не підставою для залишення позову без розгляду. Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду. Відповідно до статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2023 року залишити без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2023 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді