Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/4760/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 серпня 2023 р. Справа № 480/4760/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2023, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, м. Суми, повний текст складено 08.05.23 у справі №480/4760/22 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської обласної прокуратури, в якому просив суд: - визнати бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування з 15.03.2021 по 22.10.2021 заробітної плати відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру", протиправною; - зобов`язати Сумську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи на посаді прокурора Шосткинської місцевої прокуратури з 15.03.2021 по 22.10.2021, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням встановленої у цей період надбавок та премій, і виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що з 01.08.2013 по 22.10.2021 він працював в органах прокуратури Сумської області, обіймаючи посади прокурора Шосткинської міжрайонної прокуратури та Шосткинської місцевої прокуратури. З дня початку роботи Шосткинської окружної прокуратури (15.03.2021) до дати звільнення (22.10.2021) перебував у трудових відносинах з відповідачем в статусі прокурора місцевої прокуратури, оскільки в Шосткинську окружну прокуратуру на відповідну посаду не призначався. Його правовий статус, як прокурора, на той час було встановлено наказом керівника Сумської обласної прокуратури №187к від 15.03.2021, згідно з яким позивачу тимчасово, визначено робоче місце в Шосткинській окружній прокуратурі з покладенням обов`язків щодо дотримання Правил внутрішнього службового розпорядку та виконанням завдань і доручень, не пов`язаних з реалізацією функцій органів прокуратури. На думку позивача, у період з 15.03.2021 по 22.10.2021 Сумською обласною прокуратурою проводилося нарахування і виплата йому заробітної плати не у розмірі, визначеному законом. Вважає, що бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування з 15.03.2021 по 22.10.2021 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", є протиправною. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №480/4760/22 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовлено. ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року у справі №480/4760/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що оспорюване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.131-1 Конституції України, ст.81 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, абз.3 п.3 розділу II Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури») та порушенням норм процесуального права (ст.ст.7, 242 КАС України). Посилається на те, що його обґрунтування щодо протиправності п.3 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 щодо оплати праці прокурору на підставі постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012, зокрема, із посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09.06.2022 (справа №520/2098/19), судом першої інстанції взагалі проігноровано і не знайшло своєї правової оцінки у рішенні суду від 08.05.2023. Вважає, що суд взагалі самоусунувся від аналізу вказаних обставин та релевантності даної правової позиції до обставин справи №480/4760/22. Зазначає, що норми п.3 Розділу II Закону №113 у частині закріплення за Урядом питання оплати його праці як прокурора місцевої прокуратури у період з 15.03.2021 по 22.10.2021 є такими, що суперечать Конституції України. Крім того, зазначає, що висновок суду про те, що ст.81 Закону України «Про прокуратуру» щодо оплати праці застосовується в залежності від переведення прокурорів до новоутворених прокуратур після успішного проходження атестації суперечить ч.5 ст.7 Закону України «Про прокуратуру». Вважає, що процедура проведення атестаті прокурора жодним чином не впливає на визначення розміру його посадового окладу, який встановлено ст.81 Закону України «Про прокуратуру», допоки він має статус прокурора. Вважає, що суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, від 13.01.2021 у справі №440/2722/20 та постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі №537/5837/14-а. Вважає, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права полягає у повному ігноруванні норм ст.7 КАС України, яка зобов`язує суди застосовувати Конституцію України як норми прямої дії та закріплює загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами та ч.5 ст.242 КАС України, що полягає у незастосуванні під час розгляду справи правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених вище за текстом. Вважає, що суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. Сумська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 у справі №480/4760/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи поданої апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 01.08.2013 по 22.10.2021 працював в органах прокуратури Сумської області, займаючи посади прокурора Шосткинської міжрайонної прокуратури та Шосткинської місцевої прокуратури. У зв`язку з утворенням з 15.03.2021 окружних прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації місцевих прокуратур, правовий статус позивача, як прокурора, було встановлено наказом керівника Сумської обласної прокуратури № 187к від 15.03.2021, згідно з яким позивачу тимчасово визначено робоче місце в Шосткинській окружній прокуратурі з покладенням обов`язків щодо дотримання Правил внутрішнього службового розпорядку та виконанням завдань і доручень, не пов`язаних з реалізацією функцій органів прокуратури. Наказом керівника Сумської обласної прокуратури від 19.10.2021 № 415к позивача звільнено з посади прокурора Шосткинської місцевої прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. За час перебування позивача на посаді прокурора Шосткинської місцевої прокуратури у період з 15.03.2021 по 22.10.2021, заробітна плата, у т.ч. посадовий оклад, нараховувалася та виплачувалася позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування з 15.03.2021 по 22.10.2021 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абз.3 п.3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанови Кабінету Міністрів України №505. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі по тексту - Закон №113-ІХ), що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону №1697-VII. Закон №113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону №113-IX здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Системний аналіз приписів Закону №113-ІХ дає підстави для висновку, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка була чинною у оспорюваний позивачем період. Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці. Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року у справі №6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених вище справах зазначив таке. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21.09.2021 року у справі №160/6204/20, від 13.10.2021 року у справі №560/4176/19, від 26.11.2021 року у справі №200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. Тобто, Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке у т.ч. посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону №1697-VII зі змінами в редакції Закону №113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ). Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.01.2023 у справі №120/19216/21-а. Як вбачається з матеріалів справи, позивач з дня початку роботи Шосткинської окружної прокуратури (15.03.2021) до дати його звільнення (22.10.2021) перебував у статусі прокурора місцевої прокуратури, оскільки в Шосткинську окружну прокуратуру на відповідну посаду не призначався. Його правовий статус, як прокурора, на той час було встановлено наказом керівника Сумської обласної прокуратури №187к від 15.03.2021, згідно з яким позивачу тимчасово, визначено робоче місце в Шосткинській окружній прокуратурі з покладенням обов`язків щодо дотримання Правил внутрішнього службового розпорядку та виконанням завдань і доручень, не пов`язаних з реалізацією функцій органів прокуратури (а.с.30). При цьому, з урахуванням вже наведених вище висновків, умовою для держання заробітної плати у новому розмірі є переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, яке можливе лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом. Наведене вище узгоджується з правовою позицією, викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №540/1268/21, від 11.08.2022 у справі №120/3931/21, від 11.08.2022 у справі №640/1504/20, від 09.08.2022 у справі №240/15182/21, від 28.07.2022 у справі №620/1338/21, від 27.10.2020 справі №826/18228/16, від 14.09.2021 у справі №320/1874/19, від 14.07.2022 у справі №160/13767/20. Положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону №113-ІХ. Наведене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №540/1268/21, від 14.07.2022 у справі №240/1984/21 та від 26.09.2022 у справі №460/1354/21. Колегія суддів звертає увагу, що положення пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ не визнані неконституційними та є чинними на даний час. Наказом керівника Сумської обласної прокуратури від 19.10.2021 №415к, позивача 22.10.2021 звільнено з посади прокурора Шосткинської місцевої прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (а.с.28). Оскільки позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абз.3 п.3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України №505. Наведене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 480/3965/21, від 27.10.2020 у справі №826/18228/16, від 14.09.2021 у справі № 320/1874/19, від 26.05.2022 у справі №540/1268/21, від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20. Відтак, з урахуванням наведеного вище, відповідачем у даній справі правомірно нараховувалася заробітна плата за спірний період позивача у відповідності постанови Кабінету Міністрів України №505. Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими заявлені позивачем вимоги, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що оскільки позивач з 15.03.2021 по 22.10.2021 мав статус прокурора, то відповідно оплата його праці мала виплачуватись у відповідності до профільного Закону, а не по постанові Кабінету Міністрів України, то колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки вони спростовуються наведеними вище висновками суду, оскільки позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому з урахуванням приписів абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX оплата його праці здійснювалася у відповідності постанови Кабінету Міністрів України №505. Стосовно посилання в апеляційній скарзі про те, що процедура проведення атестації прокурора жодним чином не впливає на визначення розміру його посадового окладу, який встановлено ст.81 Закону України «Про прокуратуру», допоки він має статус прокурора, то колегія суддів вважає наведені посилання необґрунтованими, оскільки вони суперечать наведеним вище висновкам суду. Крім того, щодо доводів апеляційної скарги про те, що норми п.3 Розділу II Закону №113-ІХ у частині закріплення за Урядом питання оплати його праці як прокурора місцевої прокуратури у період з 15.03.2021 по 22.10.2021, є такими, що суперечать Конституції України, то колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки як вже зазначалося вище, вказана норма Закону №113-ІХ є чинною та не визнавалася неконституційною. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, від 13.01.2021 у справі №440/2722/20 та постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 537/5837/14-а, то колегія суддів, аналізуючи зміст вказаних рішень, вважає, що висловлені у цих рішеннях правові позиції не впливають на вирішення даної справи та правомірність висновків суду у даній справі. При цьому, з урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає, що врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які вище посилається суд апеляційної інстанції у даному рішенні (постанові). Також, стосовно доводів апеляційної скарги щодо того, що обґрунтування позивача протиправності п.3 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в частині оплати праці прокурору на підставі постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012, зокрема, із посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09.06.2022 (справа № 520/2098/19), судом першої інстанції взагалі проігноровано і не знайшло своєї правової оцінки у рішенні від 08.05.2023, оскільки суд взагалі самоусунувся від аналізу вказаних обставин та релевантності даної правової позиції до обставин справи №480/4760/22, то колегія суддів відхиляє такі доводи, як такі, що не спростовують факту необґрунтованості заявлених позивачем вимог та висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги щодо порушенням судом першої інстанції норм процесуального права (ст.ст.7, 242 КАС України), а саме у повному ігноруванні норм ст.7 КАС України, яка зобов`язує суди застосовувати Конституцію України як норми прямої дії та закріплює загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами та ч.5 ст.242 КАС України, що полягає у незастосуванні під час розгляду справи правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідачем у справі, як суб`єктом владних повноважень, було доведено правомірність його бездіяльності, яка є предметом оскарження у даній справі. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що дана справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 у справі №480/4760/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко