Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/11213/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2023 року м. Хмельницький Справа № 686/11213/21 Провадження № 22-ц/4820/532/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Ярмолюк О.І. секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю: позивача, його представника, представника відповідача розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/11213/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року в складі судді Палінчака О.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд в с т а н о в и в : В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та в прохальній частині позову просив суд ухвалити рішення, яким стягнути на його користь з державного бюджету України через Державну казначейську службу - один мільйон гривень моральної шкоди та 20 000 гривень матеріальної шкоди, завдану протизаконними діями - рішенням від 19.08.2019 року за № 14862-19 слідчого ДБР Тедорадзе М. про невнесення до ЄРДР його заяви від 12.06.2019 року (адресовану Президенту України) про злочини колишніх керівників Держави - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (зрада, обкрадання держави) та керівництва НАБУ, яке прикривало ці злочини, невиконання керівництвом ДБР ухвали Шевченківського суду м.Києва від 24 вересня 2019 року, зобов`язуючу ДБР внести його заяву від 24 вересня 2019 року. Свої вимоги обґрунтовував тим, що моральну та майнову шкоду йому заподіяно саме внаслідок незаконних дій та рішень Державного бюро розслідувань - не внесення до ЄРДР заяви від 12.06.2019р., адресованої Президенту України ОСОБА_5 ; невиконання керівництвом ДБР ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року, якою зобов`язано ДБР внести до ЄРДР заяву від 12.06.2019 року, адресовану Президенту України. Позивач вказував, що слідчий другого слідчого відділу Другого Управління організації досудових розслідувань Центрального апарату бюро, ОСОБА_6 прийняла рішення про невнесення до ЄРДР заяви від 12.06.2019р. про злочини НАБУ, яке роками прикривало злочини ОСОБА_2 та інших високопосадовців та про злочини Президентів України, викладені в заявах до НАБУ від 06.12.2017р, та до генпрокуратури від 15.11.2013 р., посилаючись на те, що на даний час підстав для внесення відомостей в ЄРДР відсутні, оскільки у заяві не викладено об`єктивних даних, що можуть свідчити про вчинені кримінальні правопорушення, які підслідні слідчим ДБР. Доказами протизаконних дій і рішень є заяви журналістів ОСОБА_1 , ОСОБА_7 від 12.06.2019 р., ухвала Шевченківського райсуду міста Києва від 24 вересня 2019 р., якою зобов`язано ДБР внести до ЄРДР заяву від 12.06.2019р., які не виконані керівництвом ДБР, що є безспірними доказами протизаконності дій і рішення слідчого Тедорадзе М. від 19.80.2019р. за №14862/22-19 про невнесення до ЄРДР заяви від 12.06.2019 року. Для скасування протизаконного рішення від 19.08.2019р. за №14862/22- 19 слідчого ДБР Тедорадзе М. про невнесення до ЄРДР заяви позивача від від 12.06.2019 року, позивач витратив двадцять діб свого життя на складання, друкування, відправлення скарги до суду про скасування цього рішення як незаконного; поїздку на суд м. Києва, щоб захистити порушені ДБР його права і права українського народу. Також, позивач зазначає, що вимушений був витратити ще десять діб на зібрання доказів і подання заяви про скоєння злочинів ДБР (по факту невнесення до ЄРДР заяви від 12.06.2019р., та невиконання ДБР ухвали Шевченківського районного суду м. Києва), також, потрачені місяці/сотні днів на складання заяви від 12.06.2019 року до Зеленського та зібрання сотень документальних підтверджень про злочини колишніх керівників і держави, про тих, хто прикрив ці злочини, складання скарги на злочинне рішення ДБР. Моральна шкода позивачу завдана незаконними діями та рішенням від 19.08.2019р. за №14862/22-19 слідчим ДБР Тедорадзе М. невнесенням до ЄРДР його заяви від 12.06.2019 року і цими діями позивача як заявника про розкриття існуючої в Україні корупції верхів влади, піддано душевним стражданням, переживанням, дискримінації, як борця з корупцією, що призвело до психологічного знищення, перебування в постійному стресовому стані, до захворювань. Позивач вказував, що по закону позивач не повинен доводити вину відповідачів у своїх душевних стражданнях внаслідок порушених ДБР його прав (як підставу для стягнення моральної шкоди). На підставі цього вважає, що заявлена моральна шкода є адекватною відшкодування його моральних страждань, дискримінації якій його піддано ДБР протизаконними діями та рішеннями направлених проти нього, на знищення його, як заявника про злочини верхів влади, психологічно, а підставами для відшкодування моральної шкоди є норми ЦПК України. Окрім того, позивач в заяві про збільшення позовних вимог зазначав, що 29.11.2019 року позивач, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 подали заяву Президенту України Зеленському В.О. про протизаконні дії старшого слідчого ДБР Тедорадзе М., який не вніс до ЄРДР заяву від 12.06.2019 року про вчинення злочинів колишніми керівниками держави (позивачу не було надіслано витяг з ЄРДР, а лише під час розгляду справи в суді представник ДБР надав вказаний витяг. Постанова про закриття кримінального провадження, також, направлена не була, чим позивачу заподіюється моральна шкода. На підставі викладених обставин, позивач просив суд задоволити його позовні вимоги. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року позов в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі вказує на неправомірність дій суддів суду першої інстанції, які розглядали справу, які протиправно відмовляли в задоволенні його численних клопотань про витребування письмових доказів, а також про допит свідків, показання яких має ключове значення для справи. Вважає, що суддя, який виніс оскаржуване рішення продовжив неправомірні дії інших суддів, внаслідок чого не в повному обсязі дослідив обставини справи. Також ОСОБА_1 вказує, що має поганий слух, тому, з метою здійснення ефективного права на суд неодноразово заявляв клопотання про участь в справі перекладача, однак, суд безпідставно відхилив всі його клопотання. Вказує, що 30 листопада 2022 року в судове засідання не з`явився його адвокат, однак суд все ж продовжив розгляд справи, що призвело до обмеження його права на судовий захист. Перевіривши матеріали справи, заслухавши учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так судом встановлено, що 12.06.2019 року позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на адресу Офісу Президента України шляхом поштового зв`язку відправлено заяву про вчинення кримінального правопорушення колишніми керівниками Держави - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_16 , генпрокурорами ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , Пшонкою та керівництвом НАБУ, яке прикривало ці злочини, Згідно повідомлення заступника керівника Офісу Президента України від 01.08.2019 року № 45-01/1067, звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 стосовно можливих протиправних дій окремих посадових осіб правоохоронних органів України надіслано до ДБР з проханням розглянути згідно з компетенцією, вжити відповідних заходів реагування та проінформувати про результати. Листом від 19.08.2019 року № 14862/2.2-19 щодо заяви від 12.06.2019 року, слідчий другого слідчого відділу Другого Управління організації досудових розслідувань Центрального апарату бюро, Тедорадзе М. повідомив ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що прийняв рішення про відсутність на даний час підстав для внесення відомостей до ЄРДР, оскільки у заяві не викладено об`єктивних даних, що можуть свідчити про вчиненні кримінальні правопорушення, які підслідні слідчим Державного бюро розслідувань. Позивач ОСОБА_1 з таким діями слідчого другого слідчого відділу Другого Управління організації досудових розслідувань Центрального апарату бюро, ОСОБА_6 не погодився та звернувся до суду із скаргою на бездіяльність слідчого ДБР щодо невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2019 року по справі № 761/36072/19 скаргу ОСОБА_15 задоволено та зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинене кримінальне правопорушення відповідно до заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , та надати заявнику витяг з ЄРДР. Як вбачається із Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінального провадження № 62019000000001613 від 09.08.2021 року, провадження зареєстровано 18.10.2019 року за ч. 2 ст. 382 КК України (чинна до 01.07.2020), заявник ОСОБА_1 , провадження закрито п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України 02.04.2020 року. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача. При цьому колегія суддів звертає увагу, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Факт того, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2019 року по справі № 761/36072/19 скаргу ОСОБА_15 задоволено та зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинене кримінальне правопорушення відповідно до заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю слідчого ДБР, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди. Крім отого сам факт зобов`язання слідчого ДБР ухвалою суду внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР не може бути підставою для відшкодування шкоди на підставі норм Цивільного кодексу України, оскільки чинним законодавством, а саме нормами КПК України передбачено механізм захисту порушеного права особи шляхом оскарження неправомірної постанови у встановленому нормами КПК України порядку, яке позивачем було реалізовано. Права ОСОБА_15 у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2019 року, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи. Такий висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду в постановах від 20 січня 2021 року в справі № 686/27885/19, від 25 січня 2021 року в справі № 227/4410/19, від 18 грудня 2020 року в справі № 686/17319/19, від 13 січня 2020 року в справі № 227/2572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18, від 04 березня 2020 року у справі № 639/1803/18, від 19 березня 2020 року в справі № 686/13212/19, від 20 травня 2020 року в справі № 337/3375/17. Отже, викладене узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає. При цьому у відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути на його користь з державного бюджету України через Державну казначейську службу - один мільйон гривень моральної шкоди та 20 000 гривень матеріальної шкоди, завдану протизаконними діями - рішенням від 19.08.2019 року за № 14862-19 слідчого ДБР Тедорадзе М. про невнесення до ЄРДР його заяви від 12.06.2019 року (адресовану Президенту України) про злочини колишніх керівників Держави - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (зрада, обкрадання держави) та про керівництво НАБУ, яке прикривало ці злочини, невиконання керівництвом ДБР ухвали Шевченківського суду м.Києва від 24 вересня 2019 року, зобов`язуючу ДБР внести його заяву від 24 вересня 2019 року. Тобто в прохальній частині позові позивач вказав, що просить стягнути, заподіяну майнову та моральну шкоду, завдану лише діями - рішенням від 19.08.2019 року за № 14862-19 слідчого ДБР Тедорадзе М. про невнесення до ЄРДР його заяви від 12.06.2019 року і таким чином предметом позову є виключно саме ці дії і ніякі інші. В зв`язку з цим суд має надати оцінку наявності та доведеності заподіяння шкоди виключно внаслідок вищевказаних дій чи бездіяльності слідчого Тедорадзе М. 19.08.2019 року про невнесення до ЄРДР заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення від 12.06.2019 року. За таких обставин суд не може давати оцінку діям слідчого під час здійснення кримінального провадження № 6201900000001613 після його відкриття за заявою ОСОБА_15 від 12 червня 2019 року за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2019 року, скасування постанови слідчого про закриття цього кримінального провадження. З тих же підстав колегія судді вважає, що суд не може давати оцінку і діям слідчого ДБР при здійсненні кримінального провадження № 52019000000531, яке взагалі не було предметом даного позову та відповідно немає необхідності витребовувати дане кримінальне провадження та його оглядати в межах даної цивільної справи.. Крім того, постановою слідчого ДБР від 30 жовтня 2019 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення дане кримінальне провадження було закрито, дані, що ця постанова була оскаржена чи скасована суду не надано, давати оцінку такій постанові може лише слідчий суддя в межах Кримінального процесуального кодексу, а тому суд при розгляді цивільної справи в межах ЦПК України про відшкодування шкоди не може оцінювати вказану постанову про закриття кримінального провадження та дії слідчого при його здійснення з точку зору їх законності. В зв`язку з викладеним колегія суддів не приймає посилання апелянта в суді апеляційної інстанції як на підставу своїх позовних вимог на скасування слідчим суддею постанови слідчого про закриття цього кримінального провадження № 6201900000001613 після його відкриття за заявою ОСОБА_15 від 12 червня 2019 року за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2019 року, та на дії слідчого при здійсненні кримінального провадження № 52019000000531 і постанову про його закриття. З цих підстав доводи апеляційної скарги про неправомірність рішення суду про відмову в позові слід відхилити, дані доводи фактично зводяться до обґрунтувань апеляційної скарги тими ж обставинами, що і у позовній заяві, яким надана належна правова оцінка судом першої та апеляційної інстанцій, а в апеляційній скарзі не наведено інших достатніх та достовірних доказів в обґрунтування позивачем цих своїх вимог. Також суд відхиляє посилання апелянта як на підставу скасування судового рішення на відмову суду першої інстанції в задоволенні його численних клопотань про витребування письмових доказів, а також про допит свідків. Судом апеляційної інстанції відповідні клопотання позивача щодо витребовування письмових доказів було задоволено, витребувано від відповідача матеріали кримінального провадження № 6201900000001613, відкрите за заявою ОСОБА_15 від 12 червня 2019 року за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2019 року. Що стосується клопотань позивача про витребовування матеріалів кримінального провадження № 52019000000531, то як вказано вище дане кримінальне провадження не було підставою позовних вимог, предметом позову і тому не підлягало дослідженню при вирішенні справи. Також колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта, що оскільки він має поганий слух, з метою здійснення ефективного права на суд неодноразово заявляв клопотання про участь в справі перекладача, однак, суд безпідставно відхилив всі його клопотання. У відповідності до ст. 75 ЦПК України перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Участь перекладача, який володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, є обов`язковою при розгляді справи, одним із учасників якої є особа з порушенням слуху. Кваліфікація такого перекладача підтверджується відповідним документом, виданим у порядку, встановленому законодавством. Отже за даною нормою перекладач залучається до участі в справі, якщо особа не володіє мовою, якою ведеться судочинство чи є глухими, німими чи глухонімими, а перекладач володіє технікою спілкування з такою особою. В судовому засіданні апеляційного суду ухвалою суду до участі в справі було залучено перекладача, який володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, кваліфікація якого була підтверджена відповідним документом, виданим у порядку, встановленому законодавством. Однак в судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_15 від послуг такого перекладача відмовився, заявивши, що не володіє технікою спілкування жестами. Про те, що не володіє українською мовою ОСОБА_15 суду не заявляв. За таких обставин апеляційним судом було надано апелянту відповідного перекладача з врахуванням стану здоров`я апелянта по слуху. Відповідно виконано вимоги норми ЦПК України щодо забезпечення дотримання прав апелянта в цій частині. Також не є підставою скасування рішення суду першої інстанції розгляд справи за неявки представника позивача - адвоката. В суді апеляційної інстанції інтереси апелянта представляла професійний адвокат, а тому права позивача на правову допомогу були належним чином дотримані. Не спростовують висновків суду і інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 серпня 2023 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук О.І.Ярмолюк