Постанова Дніпровський апеляційний суд № 2-1060/10

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5406/23 Справа № 2-1060/10 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О.О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., секретар Сахаров Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2023 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року у справі № 2-1060/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди нерухомості та відшкодування збитків, за нововиявленими обставинами (суддя першої інстанції Лобарчук О.О. ) В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із заявою про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року у справі № 2-1060/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди нерухомості та відшкодування збитків, за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 травня 2010 року у справі № 2-1060/10 про затвердження мирової угоди та відмовити в задоволенні цієї заяви. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року у справі № 2-1060/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди нерухомості та відшкодування збитків, за нововиявленими обставинами відмовлено. Із вказаною ухвалою суду не погодився ОСОБА_1 та через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що не погоджував дії ОСОБА_4 направлені на позбавлення його права власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 систематично діяв всупереч інтересів ОСОБА_1 ,сторони мирової угоди штучно занизили вартість нежитлового приміщення визначивши її на рівні суму боргу 128182,20 грн, в той же час в 2016 році приміщення було відчужено за 748263,00 грн. ОСОБА_1 як довіритель не був обізнаний про існування вказаної мирової угоди і не мав можливості подати апеляційну скаргу. Існування мирової угоди перешкоджає поновленню законних прав та інтересів ОСОБА_1 Наголошує на тому, що судом не встановлювались ті обставини, що мирова угода укладена всупереч інтересам ОСОБА_1 та за відсутності таких повноважень, визначених в довіреності, не виявив невідповідності змісту таких правочинів справжньому волевиявленню ОСОБА_1 , не встановив, що укладаючи договір купівлі-продажу, сторони діяли всупереч інтересам довірителя з метою задоволення особистих інтересів. Вказує на те, що матеріали справи не містять доказів скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди. ОСОБА_2 просила ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2023 року скасувати та заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року у справі № 2-1060/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди нерухомості та відшкодування збитків, за нововиявленими обставинами задовольнити. Від представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає, що ОСОБА_1 було пропущено строк для звернення із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, встановлений статтею 424 ЦПК України, підстави для перегляду ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року відсутні. ОСОБА_5 просив оскаржувану ухвалу залишити без змін. У судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02.04.2010 року у справі № 2-1060/10 року було розірвано договір оренди об`єкта нерухомості від 05 січня 2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія ВО1 № 2605577 від 14.07.2005 року (Орендодавець) в особі ОСОБА_4 , що діє на підставі довіреності з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони ("Орендар"). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 128 998 грн. у рахунок відшкодування збитків за договором оренди. У разі відсутності коштів у ОСОБА_1 звернути стягнення на об`єкт, що орендується та належить орендодавцеві на підставі права власності, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . загальна площа об`єкта, що орендується складає 626,00 кв.м, з яких а) Будівля павільйон (525,9) кв.м, прибудова (8,2) кв.м, б) Адміністративно-побутова будівля (49,5) кв.м, в) насосна (7,7) кв.м, побутова будівля (34,8) кв.м, ринкова вартість якого на момент укладання договору оренди згідно експертної оцінки склала 128 182,80 кв.м шляхом передачі права власності на вказаний об`єкт на ОСОБА_3 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справа - 1282 грн.82 коп.- повернення судового збору, 120 гривень - повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення пор справі.(а.с.64 Т.1) 26 травня 2010 року ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області було визнано Мирову угоду, укладену 10 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 по даній цивільній справі в інтересах ОСОБА_1 дія ОСОБА_4 на підставі довіреності. (а.с.66 Т.1) 23.09.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою на ознайомлення із матерілами цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення боргу. (а.с.107 Т.1) Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.11.2019 року рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 квітня 2010 року було залишено без змін.(а.с.121-123 Т.1) Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 квітня 2010 року було скасовано та передано справу на новий судовий розгляд (а.с.150-151 Т.1) 02.12.2011 року ОСОБА_3 продав об`єкт нерухомості ОСОБА_7 , який станом на 30.07.2012 року є власником майна який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.са.31-32 Т.2) Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпрлодзержинська Дніпропетровської області від 30.07.2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди об`єкта нерухомості та відшкодування збитків та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору оренди неукладеним, було розірвано Договір оренди комплексу будівель від 05 січня 2010 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що діяв на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця Серія ВО1 № 260577 від 14.07.2005 року ("Орендодавець" ) в особі ОСОБА_4 , що діяв на підставі довіреності з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони ("Орендар"), стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 128 9998 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування збитків за Договором оренди, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено. (а.с.49-51 Т.2) Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.12.2012 року рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.07.2012 року було скасовано, відмовлено ОСОБА_3 в його позовних вимогах до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди об`єкта нерухомості та відшкодування збитків, в іншій частині залишено без змін. (а.с.114, 120-123Т.2) Підстави для скасування рішення: Відмовляючи у задоволенні позову в частині звернення стягнення на об`єкт нерухомості, суд посилався на те, що на момент постановлення даного рішення, а саме з 02.12.2011 року власником об`єкту нерухомості є ОСОБА_7 , який придбав його у ОСОБА_3 . З зазначених вище підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічний позов задоволенню не підлягає. Однак з такими висновками суду в частині задоволення позовних вимог погодитися не можна з наступних підстав. В позовних вимогах ОСОБА_3 ставив питання про стягнення з відповідача збитків у розмірі 128 998,00 грн., а у разі відсутності коштів у останнього звернути стягнення на комплекс будівель, що орендується. Як вбачається з матеріалів справи рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 02.04.2010 року позов ОСОБА_3 було задоволено у повному обсязі, а 26.05.2010 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська затверджено мирову угоду, згідно до якої за ОСОБА_3 визнано право власності на вищевказаний об`єкт нерухомості. Дана ухвала ніким не оскаржена та набрала чинності, на підставі даної ухвали за ОСОБА_3 . Дніпродзержинським БТІ було зареєстровано право власності на спірний об`єкт. 02.12.2011 року ОСОБА_3 продав об`єкт оренди ОСОБА_7 , який і на теперішній час є його власником. Таким чином, ухвалою суду від 26.05.2010 року фактично звернено стягнення на об`єкт оренди, а позивач задовольнив свої вимоги щодо відшкодування збитків шляхом реалізації спірного об`єкту та отримання коштів від реалізації. З огляду на викладене рішенням суду від 30.07.2012 року безпідставно стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача подвійну суму у відшкодування шкоди. Не можна погодитися з рішенням суду і в частині задоволення позовних вимог щодо розірвання договору оренди комплексу будівель, оскільки спірний договір оренди було укладено 05.01.2010 року строком на 30 місяців, тобто на момент постановлення рішення по справі термін дії договору сплинув. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є суттєвими, а рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. Водночас колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно того, що суд безпідставно відмовив в задоволенні зустрічного позову про визнання договору оренди неукладеним, оскільки він не був нотаріально посвідчений, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди укладається у письмовій формі; договір найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню(частина друга ст. 793 в редакції Закону №501-У від 20.12.2006 року. Відповідно до ст. 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладений на строк не менше, ніш на три роки, підлягає державній реєстрації (частина перша ст. 794 в редакції Закону №501-У від 20.12.2006 року). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що при укладенні спірного Договору оренди зазначеного об`єкту нерухомості було дотримано усіх вимог чинного на той час законодавства, яке передбачало, що Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації лише у разі, якщо він укладався на строк не менший ніж три роки (4.2 ст.793 та ч.І ст.794 ЦК України в редакції Закону України №501-У (501-16) від 20.12.2006 року). Відповідно ж до п.4.1. спірного Договору оренди, строк оренди складає тридцять місяців з дати прийняття об`єкта, що орендується, за актом прийому-передачі. Тридцять місяців відповідають двом рокам та шести місяцям, що є строком меншим, ніж три роки, у зв`язку із чим нотаріальному посвідченню та державній реєстрації цей Договір не підлягав. (а.с.120-123 Т.2) Постановою Верховного суду від 17 травня 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_8 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року і залишено в силі рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року. Мотиви, з яких виходив Верховний суд наступні: Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14, за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірне приміщення у ОСОБА_3 виникло на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 травня 2010 року про затвердження мирової угоди. За змістом частин другої, третьої статті 208 ЦПК України ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень. Статтею 258 ЦПК України передбачено види судових рішень, до яких відноситься, зокрема ухвала (пункт 1 частини першої цієї статті). Отже, ухвала про затвердження мирової угоди це вид остаточного судового рішення, яке підлягає оскарженню, та яке є обов`язковим і підлягає виконанню на усій території України у разі набрання ним законної сили (стаття 18 ЦПК України). Матеріали справи не містять доказів скасування зазначеної ухвали суду від 26 травня 2010 року про затвердження мирової угоди, навпаки є дані, що це судове рішення набрало законної сили і виконано шляхом реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірне приміщення 10 червня 2010 року, номер запису 2915019676. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що право власності на спірне майно у ОСОБА_3 виникло не на підставі скасованого судом касаційної інстанції рішення суду від 02 квітня 2010 року, а на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 травня 2010 року, якою затверджено укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мирову угоду, за змістом якої ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_3 належне йому приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Отже, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що судове рішення, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на спірне приміщення, скасовано, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність волі ОСОБА_1 на розпорядження спірним майном. При цьому ОСОБА_1 скористався своїм правом на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 02 квітня 2010 року у справі № 2-1060/10, однак ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 травня 2010 року ним оскаржено не було. Таким чином у спірних правовідносинах не підлягають врахуванню висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14, оскільки у справі, яка переглядається, судове рішення, на підставі якого спірне приміщення вибуло із власності позивача, скасовано не було. Крім того, суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про вибуття майна поза волею позивача, не надав оцінки тому, що мирова угода, яка була затверджена ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 травня 2010 року, була укладена безпосередньо ОСОБА_1 . Відповідно до змісту зазначеної ухвали заяву про затвердження мирової угоди було подано спільно обома сторонами, представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 у судовому засіданні підтвердив факт укладення мирової угоди та добровільну передачу орендованого приміщення у власність ОСОБА_3 на передбачених угодою умовах. Зазначену мирову угоду підписано особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції хоча й обмежився лише посиланням на правомірність набуття ОСОБА_8 у власність спірного майна, без з`ясування волі власника на відчуження майна та наявності підстав для його витребування на підставі положення статті 388 ЦК України, однак в цілому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування спірного майна. Оскільки вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_8 на спірне майно та реєстрацію такого права за позивачем є похідними від вимог про витребування майна, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявнику ОСОБА_1 про існування ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26.05.2010 року про затвердження мирової угоди було відомо ще в грудні 2010 року (при зверненні із Касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 02.04.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 року), однак, вказану ухвалу ОСОБА_1 не оскаржував. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Такими обставинами згідно частини 2 ст. 423 ЦПК України є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Згідно ч. 4 ст. 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; докази, які не оцінювались судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами», необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Слід розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги. Розрізняти також слід нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Неподання стороною або особою, яка бере участь у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Отже, кваліфікуючою ознакою нововиявленої обставини, яка фактично існувала на час вирішення справи, є те, що про неї не було і не могло бути відомо тій особі, для якої така обставина має значення під час вирішення справи, оскільки вона могла вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02.04.2010 року у справі № 2-1060/10 року було розірвано договір оренди об`єкта нерухомості від 05 січня 2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія ВО1 № 2605577 від 14.07.2005 року (Орендодавець) в особі ОСОБА_4 , що діє на підставі довіреності з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони ("Орендар"). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 128 998 грн. у рахунок відшкодування збитків за договором оренди. У разі відсутності коштів у ОСОБА_1 звернути стягнення на об`єкт, що орендується та належить орендодавцеві на підставі права власності, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . загальна площа об`єкта, що орендується складає 626,00 кв.м, з яких а) Будівля павільйон (525,9) кв.м, прибудова (8,2) кв.м, б) Адміністративно-побутова будівля (49,5) кв.м, в) насосна (7,7) кв.м, побутова будівля (34,8) кв.м, ринкова вартість якого на момент укладання договору оренди згідно експертної оцінки склала 128 182,80 кв.м шляхом передачі права власності на вказаний об`єкт на ОСОБА_3 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справа - 1282 грн.82 коп.- повернення судового збору, 120 гривень - повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення пор справі.(а.с.64 Т.1) 26 травня 2010 року ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області було визнано Мирову угоду, укладену 10 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 по даній цивільній справі в інтересах ОСОБА_1 дія ОСОБА_4 на підставі довіреності. (а.с.66 Т.1) 14.07.2010 та 23.09.2010 року ОСОБА_1 звертався до суду першої та апеляційної інстанції із заявою на ознайомлення із матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення боргу. (т.1 а.с.87,107). Також з матеріалів справи вбачається,що ОСОБА_1 в подальшому оскаржив рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 02 квітня 2010 року, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровсьокї області від 30 листопада 2010 року було залишено без змін. У грудні 2010 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_9 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Дніподзержинська від 02.04.2010 року та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.11.2010 року ( т.1 а.с.126-135). З даної касаційної скарги вбачається, що одним із її доводів була не згода із мировою угодою, яка була укладена 10.05.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та визнана ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська 26.05.2010 року. Зазначені у заяві та в апеляційній скарзі обставини, що відповідачу не було відомо про затвердження мирової угоди спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, з яких встановлено, що відповідач неодноразово ознайомлювався з даною цивільною справою, про що свідчить його підпис у заявах від 14.07.2010 року та від 23.09.2010 року та окрім того, його представник висловлював свою незгоду з ухвалою суду від 26.05.2010 року в касаційній скарзі. Нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесенні законом до нововиявлених обставин. Отже, необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених у ст. 423 ЦПК України є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. З матеріалів справи вбачається, що відповідачу було достаменно відомо про існування ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпролзержинська від 26.05.2010 року про затвердження мирової угоди, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року у справі № 2-1060/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди нерухомості та відшкодування збитків, за нововиявленими обставинами Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що викладені представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 в заяві обставини не є нововиявленими в розумінні ст. 361 ЦПК України, оскільки ці обставини існували на час розгляду справи й були відомі заявнику на час розгляду справи. Таким чином, обставини, які ОСОБА_1 вважає нововиявленими, були відомі йому ще на час розгляду даної справи. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи також не спростовують висновки суду попередньої інстанції. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Встановивши, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.Д.Канурна Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 24 серпня 2023 року. Суддя-доповідач О.В. Халаджи