Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 674/1271/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 674/1271/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Посунько Г.А. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 23 серпня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. , секретар судового засідання: Кушнір В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 22 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Дунаєвецького районного суду Хмельницької області із позовом до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області, у якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення, прийняте головним спеціалістом Дунаєвецького відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Осадчук Лілією Едуардівною та затверджене заступником начальника Дунаєвецького відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Шмігель Ігорем Вікторовичем, від 23.09.2022 № 3 про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни. Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 22.06.2023 позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 22.06.2023 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою російської федерації, знала про закінчення строку дії її посвідки на тимчасове проживання та знала про те, що немає жодних законних підстав для перебування на території України. Проте, позивач проживала без відповідних документів та ухилялась від виїзду за межі території України, тобто свідомо вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.203 КУпАП. Враховуючи факт порушення законодавства про правовий статус іноземців, було прийнято рішення № 3 від 23 вересня 2022 року про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни та зобов`язано її покинути територію України в термін до 22 жовтня 2022 року. Рішення прийнято з дотриманням всіх вимог чинного законодавства. Крім того, позивач ОСОБА_1 не могла надати повний перелік документів, необхідних для оформлення посвідки на тимчасове проживання, оскільки протягом 2022 року не зверталась до Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігії Хмельницької обласної державної адміністрації для отримання погодження на проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності в релігійних організаціях Хмельницької області. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказала на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважила, що вона вжила всі необхідні дії для продовження терміну свого проживання на території України, але з обставин, які не залежать від неї, їй не було видано нову посвідку на тимчасове проживання на території України. Позивач все своє свідоме життя проживає на території України, тому вона немає іншого місця, куди б могла повернутись, на території російської федерації в неї немає друзів та знайомих, немає житла. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м.Дальнегорськ Приморського краю, є громадянкою російської федерації. У 2004 році позивач ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_2 приїхали на територію України та з того часу постійно проживають в с.Іванківці Дунаєвецької міської територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. З 20 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання на території України - по АДРЕСА_1 . Власником вказаного житлового будинку є матір позивача ОСОБА_2 , яка придбала будинок на підставі договору купівлі-продажу від 07 березня 2006 року. Відповідно до довідки Іванковецького ліцею Дунаєвецької міської ради Хмельницької області від 06 жовтня 2022 року № 59 з 31 серпня 2005 року по 04 січня 2011 року позивач ОСОБА_1 навчалась в цьому закладі освіти. З довідки-характеристики Дунаєвецької міської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 06 жовтня 2022 року № 496 вбачається, що з листопада 2004 року позивач ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 . За час проживання ОСОБА_1 зарекомендувала себе з позитивної сторони, має позитивні стосунки з членами громади, приймає активну участь в громадському житті села, користується авторитетом серед односельчан, до кримінальної відповідальності не притягувалась. Відповідно до довідки християнської місії "Давид" Об`єднаної Церкви Християн Віри Євангельської від 10 жовтня 2022 року з 2004 року позивач ОСОБА_1 є прихожанкою церкви, з 2012 року розпочала активну діяльність в роботі місії, працювала вчителем недільної школи, приймала активну участь в роботі з дітьми з кризових сімей та дітей з низьким соціальним статусом, була учасницею загально-громадських заходів релігійного характеру. З початку повномасштабного вторгнення росії на територію України позивач ОСОБА_1 засуджує дії країни - агресора та працює волонтером: приймала переселенців, збирала та надавала допомогу, розвозила їжу військовим по блокпостам. Із запрошення для іноземних священнослужителів та сестер милосердя в громадах Об`єднаної Церкви ОСОБА_3 від 15 червня 2022 року вбачається, що на підставі згоди правлячого єпископа та ст.24 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" представники християнської місії "Давид" запрошують позивача ОСОБА_1 для продовження вчительської праці в недільній школі громади на один рік з 15 липня 2022 року по 15 липня 2023 року. При цьому, 15 червня 2022 року між представниками християнської місії "Давид" та позивачем ОСОБА_1 укладено договір про діяльність останньої вчителем християнської недільної школи в християнській місії "Давид" Об`єднаної Церкви ОСОБА_3 протягом одного року з 15 липня 2022 року по 15 липня 2023 року. Протягом часу свого проживання на території України позивач ОСОБА_1 кожного року оформляла посвідку на тимчасове проживання на території України, не допускаючи порушень правил проживання в Україні. Останній термін проживання позивача ОСОБА_1 на території України мав закінчитись 15 липня 2022 року. Постановою серії ПН МХМ № 000920 від 23 вересня 2022 року, винесеною заступником начальника Дунаєвецького відділу УДМС України в Хмельницькій області Шмігель І.В., позивача ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП - "порушення іноземцями правил перебування в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування". Цією постановою на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення - штраф в сумі 3400 грн. Позивач виконала постанову, оскільки 23 вересня 2022 року добровільно сплатила штраф. Головний спеціаліст Дунаєвецького відділу УДМС України в Хмельницькій області Осадчук Л.Е. прийняла рішення від 23 вересня 2022 року № 3, затверджене 23 вересня 2022 року заступником начальника відділу Дунаєвецького відділу УДМС України в Хмельницькій області Шмігель І.В., про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, останню зобов`язано покинути територію України в термін до 22 жовтня 2022 року. За змістом вказаного рішення 23 вересня 2022 року під час прийому громадян було встановлено, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 з 16 липня 2022 року знаходиться з порушенням правил перебування іноземців на території України. Відповідно до чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, громадянка російської федерації ОСОБА_1 має право перебувати на території України дев`яносто днів протягом ста вісімдесяти днів. Разом з тим, громадянка ОСОБА_1 на день контролю перебувала на території України понад встановлений строк, чим порушила встановлений законодавством термін перебування іноземців на території України та перейшла на нелегальне становище. За вказане адміністративне правопорушення громадянку російської федерації ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ч.1 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Позивач не погодившись з рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни, а тому звернулась до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання на території України, а також враховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян російської федерації, в межах спірних правовідносин відсутні дії позивача ОСОБА_1 , які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, у зв`язку з чим правові підстави для прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни також відсутні. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Частиною 1 статті 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (Закон) передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Відповідно до ч.3 ст.9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Частиною 6 ст.4 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій та погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні. Згідно ч.6 ст.5 Закону підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною шостою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної релігійної організації та погодження державного органу, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації. Строк дії посвідки на тимчасове проживання згідно п.5 статті 5-1 Закону становить 1 рік. Відповідно до ст.17 Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. Згідно норм п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. За змістом п.9, п.33 Положення, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України. Здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності. Статтею 26 Закону передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Встановлено, що з 2004 року позивач ОСОБА_1 постійно проживає на території України в с.Іванківці Дунаєвецької міської територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, приймає активну участь у громадському житті села, ніколи не притягувалась до кримінальної відповідальності, є прихожанкою церкви християнської місії "Давид". Щороку настоятель церкви надавав клопотання про оформлення позивачу, як громадянці російської федерації, посвідки на тимчасове проживання. Такі документи були зібрані і в 2022 році. У червні 2022 року позивач звернулась до УДМС України в Хмельницькій області за адресою, проте її документи не прийняли та повідомили, що не приймають документів поки військовий стан. У липні та серпні в телефонних розмовах з міграційною службою отримала таку саму інформацію. В липні 2022 року позивач отримала лист УДМС України в Хмельницькій області від 13 липня 2022 року № Г-5273-22/8.1/2676-22, яким їй повідомили про призупинення видачі посвідок, оскільки на даний час розробляється новий нормативно - правовий акт щодо врегулювання цього питання відносно громадян країни - агресора. Позивач ОСОБА_1 та інші прихожани церкви засуджують збройну агресію росії, де також відбуваються утиски прихожан даної церкви, тому через своє віросповідання та політичні погляди не може повернутись до країни походження. Отже, позивач ОСОБА_1 вжила всі необхідні дії для продовження терміну свого проживання на території України, але їй не було видано нову посвідку на тимчасове проживання на території України. Позивач ОСОБА_1 немає куди повертатись, оскільки все своє свідоме життя проживає на території України, на території російської федерації в неї немає друзів та знайомих, немає житла. В судовому засіданні представник відповідача УДМС України в Хмельницькій області пояснила, що посвідки громадянам російської федерації не видавались з початку збройної агресії росії проти України до 01 листопада 2022 року, поки це питання не було врегульоване постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232 "Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану". Тобто, навіть у випадку вчасного подання позивачем необхідного пакету документів, рішення по них могло бути прийнято лише після 01 листопада 2022 року. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання на території України, а також враховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян російської федерації, в межах спірних правовідносин відсутні дії позивача ОСОБА_1 , які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, у зв`язку з чим правові підстави для прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни також відсутні. Оскаржуване рішення про примусове повернення позивача до країни походження, винесене з формальних підстав, не є справедливим, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того, оскаржуване рішення прийнято без урахування вимог п.п.3 п.2, п.4 Розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", зокрема, щодо не застосування адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 22 червня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.