Постанова Хмельницький апеляційний суд № 675/96/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 року м. Хмельницький Справа № 675/96/23 Провадження № 22-ц/4820/1533/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія № 58», Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2023року (суддя Столковський В.І.). Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, суд в с т а н о в и в: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)», Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що на виконання постанов Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 26 лютого 2021 року та від 20 грудня 2021 року він був поміщений у карцер установи строком на 28 діб. Проте, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року у справі №560/1071/22 постанову Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 20 грудня 2021 року визнано протиправною та скасовано. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року у справі №560/20066/21 постанову Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 26 лютого 2021 року визнано протиправною та скасовано. Позивач вказував, що при винесенні постанови про поміщення його до карцеру установи відповідачем були порушені норми закону, він був незаконного поміщений до карцеру, під час перебування у якому до нього були застосовані передбачені законом обмеження, а саме: у засудженого відбирали одяг та постіль, прогулянка була окремо від засуджених, він не міг спілкуватися із іншими засудженими, отримувати передачі та побачення, його було безпідставно визнано злісним порушником умов відбування покарання. У зв`язку з цим ОСОБА_1 пережив зневагу під час слідування до карцеру з камери перед іншими засудженими та персоналом установи, відчував тривогу і стрес. Позивач вважав, що такими діями Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» порушено його права, завдано йому моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправними діями щодо нього. Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 березня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія № 58», Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія № 58», Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої у зв`язку з накладенням стягнення у виді поміщення у карцер строком на 14 днів, відповідно до постанови Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 26 лютого 2021 року. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ДКС України подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову. При цьому, посилається на порушення норм матеріального права. Зазначає, що законодавство України не передбачає права позивача відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, заподіяної державною установою. Державна установа «Замкова виправна колонія 58» у Хмельницькій області не є державним органом, то на неї не поширюються положення ст. 56 Конституції України. А тому, відсутні законні підстави для відшкодування за рахунок держави (або Казначейства) шкоди, завданої позивачеві державною установою, а не державним органом. Вказує, що жодним законодавчим актом, нормативно-правовим актом не передбачено покладення відповідальності на Державну казначейську службу України за дії інших юридичних осіб та Держави України в цілому. На вказане, суд першої інстанції уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог повністю. При цьому, посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Так, суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував негативні наслідки, які були зумовлені незаконним рішенням при поміщенні позивача в карцер. Суд першої інстанції проігнорував факт порушення конституційних прав позивача та те, що позивача піддали жорстким обмеженням. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ДКС України, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)» у вигляді довічного позбавлення волі за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2004 року, яким його засуджено за ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п.п. 4, 6, 12, 13, ст. 70 КК України. Згідно з розписками ОСОБА_1 від 12 квітня 2015 року та 15 жовтня 2020 року засудженого ознайомлено з вимогами КВК України, КПК України, КК України та нормативно-правових актів, що регламентують порядок і умови відбування покарань засудженими до позбавлення волі, а також з внесеними змінами до них (а.с. 36-37). Відповідно до постанови про поміщення засудженого в ДІЗО, карцер установи від 20 грудня 2021 року, ОСОБА_1 допустив 10 грудня 2021 року порушення режиму, за що вирішено помістити його в карцер строком на 14 діб без виходу на роботу. 20 грудня 2021 року о 16 год 15 хв. засудженого прийнято у карцер і звільнено 03 січня 2022 року о 16 год 15 хв. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року у справі № 650/1071/22 визнано протиправною та скасовано постанову Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 20 грудня 2021 року про поміщення ОСОБА_1 у карцер установи строком на 14 діб від 20 грудня 2021 року. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачу завдано моральної шкоди незаконним утриманням у карцері, та з урахування принципів розумності, співмірності та справедливості підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмір 1 000 грн. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд. Частиною першою статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року). Отже, законодавець наділив саме суд правом визначати розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 12, чч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір моральної шкоди не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань. Відповідно до ст. 1 КВК України, кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Згідно з ст. 3 КВК України, до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч. ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України). Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року № 2186/5. Ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил). Відповідно до вимог КВК України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, засудженим, які відбувають стягнення у виді поміщення у ДІЗО, карцер або переведення до ПКТ (ОК), телефонна розмова, як виняток, може бути надана з метою виховного впливу або у зв`язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім`ї); особам, яких тримають у ДІЗО, ПКТ (ОК), ПКТ виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки та у карцерах установ виконання покарань, а також засудженим до арешту та довічного позбавлення волі, які тримаються у ПКТ, кінофільми не демонструються; засудженим, які відбувають стягнення у ДІЗО, карцері або ПКТ (ОК), забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми;у ДІЗО, карцері або ПКТ (ОК) засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг - на час виходу з приміщення; тримання засуджених у карцері одиночне; засудженим, які тримаються в ДІЗО, карцері або ПКТ (ОК), надається щоденна прогулянка тривалістю одна година; засудженим забороняється брати із собою у ДІЗО або в карцери продукти харчування і особисті речі, за винятком рушника, мила, зубної пасти (порошку), зубної щітки, туалетного паперу, олівців, авторучок, зошитів, поштових марок, конвертів, книг, газет або журналів (не більше п`яти примірників), тютюнових виробів і сірників (запальнички одноразового використання), в установах для тримання жінок, крім зазначеного переліку, спеціальних засобів гігієни. Тютюнові вироби і сірники (запальнички одноразового використання) видаються засудженим лише під час щоденної прогулянки. Частиною четвертою статті 82 ЦПК передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Виходячи з аналізу вище викладених норм закону, суд першої інстанції, врахувавши встановлені у справі обставини, зокрема те, що до ОСОБА_1 були застосовані обмеження для осіб, які утримуються в карцері, хоча останній відбував стягнення незаконно, що встановлено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року у справі № 650/20066/21, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та, з урахування принципів розумності, співмірності та справедливості, визначив розмір моральної шкоди у сумі 1 000 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, фактично апелянт наводить тіж аргументи, що є підставою позову та яким дана оцінка судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення, а тому такі доводи слід відхилити. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ДКС України, що відсутні законні підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди за рахунок держави, завданої державною установою, а не державним органом, з таких підстав. Встановлено. що відповідачем у позові також визначено Державну казначейську службу України, а по суті таким відповідачем є Держава Україна, яка гарантує дотримання прав громадян та інших осіб (іноземців, осіб без громадянства), у тому числі і під час відбування покарання. В разі встановлення порушення таких прав саме за рахунок держави відшкодовується завдана шкода. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи у судах). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункти 25-28), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.6)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказала, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. А тому, з урахуванням обставин справи та обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням у карцері на підставі незаконної постанови ДУ «Замкова виправна колонія № 58», з врахуванням вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції правомірно стягнув з Державного бюджету України суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. Інші доводи апеляційних скарг не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, до особистого тлумачення обставин справи, такі доводи містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 22 серпня 2023 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай