Постанова 4813 № 947/22574/19

Номер провадження: 22-ц/813/799/23 Справа № 947/22574/19 Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.08.2023 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2020 року у складі судді Маломуж А.І., встановив: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права приватної власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що був зареєстрований від 05.02.1961 Приморським органом ЗАГС м. Одеси. Проживало подружжя у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності їм та матері ОСОБА_5 - ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 (мати ОСОБА_5 ) , що підтверджує свідоцтво про смерть від 07.03.1995 серія НОМЕР_1 . Оскільки померла проживала разом з подружжям у квартирі АДРЕСА_2 , зокрема сином ОСОБА_5 , то він згідно з спадковим законодавством України прийняв автоматично у спадок частку своєї матері у квартирі АДРЕСА_2 , тобто 2/6 частини. 28.03.2007 був складений договір дарування згідно якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_8 прийняла у дар частину житлового будинку АДРЕСА_3 , що в цілому складається з одного кам`яного житлового будинку житловою площею 36,5 кв.м. розташованого на земельній ділянці площею 1358 кв.м. Подаровану 1/2 частку житлового будинку ОСОБА_8 зареєструвала, як право власності на нерухоме майно у КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 23.04.2007 про, що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №14330628. 27.01.2013 ОСОБА_8 оформила, будучи у шлюбі, в управлінні Держземагенства у м. Одесі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 5110136900:13:018:0087 площею 0,0337 га та земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:13:018:0086 площею 0,0336 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . 10.04.2014 року зазначені земельні ділянки ОСОБА_8 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Крім того, 14.02.2018 ОСОБА_8 здійснила Державну реєстрацію в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, права власності на частину житлового будинку, житловою площею 36,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці 1358 кв.м. яка знаходиться за адресою; АДРЕСА_3 . 22.03.2018 ОСОБА_8 здійснила заповіт, в якому визначено, що після її смерті все майно, де б воно не було та з чого не складалося, що належатиме на день її смерті заповідає громадянину Угорщини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 померла, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за спадковою справою №65л/2018 зареєстрованою у Приморській державній нотаріальній конторі у м. Одесі. Чоловік ОСОБА_8 - ОСОБА_5 непрацездатний інвалід II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК №023266, тому має право на обов`язкову частку. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 15.03.2019 серія НОМЕР_2 . У ОСОБА_5 єдиною спадкоємицею є ОСОБА_1 , яка є його рідною сестрою про що свідчать свідоцтво про народження ОСОБА_9 серія НОМЕР_3 від 19.08.1952, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4 , а також рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.07.2019 по справі №697/1249/19, яким встановлено факт родинних відносин про те що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 є рідною сестрою ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 подала до Приморської державної нотаріальної контори м. Одеса заяву від 27.08.2019 про призупинення будь-яких юридичних дій державною нотаріальною конторою щодо оформлення спадщини ОСОБА_5 до вирішення спору у суді з претендентом на спадщину ОСОБА_2 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано право власності на 5/6 частин квартири АДРЕСА_4 за ОСОБА_1 . Визнано право власності на 1/4 частину житлового будинку житловою площею 36,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 .. Визнано право власності на 3/4 частини земельної ділянки за кадастровим номером 5110136900:13:018:0087 площею 0,0337 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 . Визнано право власності на 3/4 частини земельної ділянки за кадастровим номером 5110136900:13:018:0086 площею 0,0336 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 26804,49 грн. В частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і постановити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; допустив порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи; визнав встановленими обставини, які недоведені в процесі розгляду справи; допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Апелянт посилається на те, що він протягом тривалого часу опікувався своєю сестрою ОСОБА_8 та її чоловіком ОСОБА_5 ОСОБА_8 останній рік свого життя фактично завжди була поруч з ОСОБА_2 у будинку за адресою АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 та його сестра, систематично їздили до квартири на АДРЕСА_5 , де перебував її чоловік ОСОБА_11 , інвалід по зору. Після смерті ОСОБА_8 , ОСОБА_2 поховав сестру та продовжував бути поряд з ОСОБА_11 до його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтвердили у судовому засіданні 16.09.2020 свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Таким чином, ОСОБА_5 не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8 , так як не мешкав із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Наявність реєстрації не є безумовним доказом спільного проживання спадкоємця та спадкодавця. Земельна ділянка, яка була приватизована одним із подружжя, є особистою приватною власністю того, хто її приватизував. Будинок АДРЕСА_3 був переоформлений на ОСОБА_8 , братом- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; земельні ділянки ОСОБА_8 приватизувала у 2014 році. Таким чином спірні земельні ділянки є особистою приватною власністю того з подружжя, хто оформив приватизацію, а саме ОСОБА_8 . 18.06.2021 ОСОБА_1 надала суду відзив на апеляційну скаргу та просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив обґрунтовує тим, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою та безпідставною та не підтверджена жодним доказом. Вказує на те, що після смерті ОСОБА_8 спадкоємцем у першу чергу на її спадкове майно є її чоловік ОСОБА_5 , який фактично прийняв спадщину, оскільки весь час, і до смерті дружини проживав з нею у квартирі АДРЕСА_1 та був непрацездатним інвалідом 2 групи. Так, ОСОБА_5 має за законом право власності на обов`язкову частку у квартирі АДРЕСА_2 , що належала його дружині, а саме 2/6 частки. Але, оскільки покійна зробила заповіт на ОСОБА_2 , то він з даної частки має 1/6 частину, а інша 1/6 частина від 2/6 успадковується ОСОБА_5 . Тому, у результаті успадкування від дружини 1/6 частки у квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 враховуючи його частку 4/6, взагалі отримує право власності на дану квартиру у розмірі 1/6 + 4/6 = 5/6 часток. 08.08.2023 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі. Суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання, оскільки явка сторін в судове засідання не є обов`язковою, справа тривалий час перебуває в провадженні суду, тому з метою дотримання розумного строку розгляду справи справу розглянуто без участі представника ОСОБА_1 . Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що був зареєстрований від 05.02.1961 Приморським органом ЗАГС м. Одеси. Проживало подружжя у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності їм та матері ОСОБА_5 - ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 (мати ОСОБА_5 ) , що підтверджує свідоцтво про смерть від 07.03.1995 серія НОМЕР_1 . Оскільки померла проживала разом з подружжям у квартирі АДРЕСА_2 , зокрема сином ОСОБА_5 , то він прийняв у спадщину частку своєї матері у квартирі АДРЕСА_2 , тобто 2/6 частини. Після смерті ОСОБА_7 , у ОСОБА_5 збільшилась частка права власності на квартиру, а саме 2/6 + 2/6 = 4/6 частини від всієї квартири АДРЕСА_2 . 28.03.2007 був укладений договір дарування згідно якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_8 прийняла у дар частину житлового будинку АДРЕСА_3 , що в цілому складається з одного кам`яного житлового будинку житловою площею 36,5 кв.м. розташованого на земельній ділянці площею 1358 кв.м. Подаровану 1/2 частку житлового будинку ОСОБА_8 зареєструвала, як право власності на нерухоме майно у КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 23.04.2007 про, що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №14330628. 25.04.2012 ОСОБА_8 перебуваючи у шлюбі отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с.166т.1) та надалі розділила її на дві земельні ділянки: за кадастровим номером 5110136900:13:018:0087 площею 0,0337 га та земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:13:018:0086 площею 0,0336 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . 10.04.2014 року зазначені земельні ділянки ОСОБА_8 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Крім того, 14.02.2018 ОСОБА_8 здійснила Державну реєстрацію в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, права власності на частину житлового будинку, житловою площею 36,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці 1358 кв.м. яка знаходиться за адресою; АДРЕСА_3 . 22.03.2018 ОСОБА_8 склала заповіт, в якому визначено, що після її смерті все майно, де б воно не було та з чого не складалося, що належатиме на день її смерті заповідає громадянину Угорщини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 померла, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі за спадковою справою №65л/2018 зареєстрованою у Приморській державній нотаріальній конторі у м. Одесі. Чоловік ОСОБА_8 - ОСОБА_5 непрацездатний інвалід II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК №023266, тому має право на обов`язкову частку. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 15.03.2019 серія НОМЕР_2 . Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Частиною 1 статті 1220 ЦК України передбачено відкриття спадщини внаслідок смерті особи та часом відкриття спадщини є день смерті особи. Останнє місце проживання спадкодавця є місцем відкриття спадщини, що передбачено ч.1 ст.1221 ЦК України. Згідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті ( ч.1 ст.1223 ЦК України). Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно ч.1 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки. За приписами ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Пленум Верховного Суду України у постанові від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у п.19 зазначив, що перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Той зі спадкоємців, який має право на обов`язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов`язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Отже, згідно вищенаведених норм законодавства України, після смерті ОСОБА_8 спадкоємцем першої черги є її чоловік ОСОБА_5 , який фактично прийняв спадщину, оскільки весь час, і до смерті дружини проживав з нею у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою КП «ЖКС «Вузівський» № 1858 від 15.06.2015. Доводи апеляційної скарги про те, що останній не проживав в квартирі належними доказами не підтверджені. Як непрацездатна особа ОСОБА_5 мав за законом право власності на обов`язкову частку у спадковому майні і суд першої інстанції вірно їх визначив, рішення щодо розміру часток у праві власності не оскаржене. Щодо висновків про включення до складу спадкової маси земельних ділянок, то суд виходить з наступного. Так, ОСОБА_5 успадкував від кожної земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та знаходились у власності ОСОБА_8 , в наступному вигляді: - частка земельної ділянки за кадастровим номером 5110136900:13:018:0087 площею 0,0337 га за ОСОБА_5 складається з 3/4, та 1/4 частка належить ОСОБА_2 - частка земельної ділянки за кадастровим номером 5110136900:13:018:0086 площею 0,0336 га, за ОСОБА_5 складається з 3/4, та 1/4 частка належить ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 15.03.2019 року серія НОМЕР_5 . Спадкоємицею ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , яка є його рідною сестрою про що свідчать свідоцтво про народження ОСОБА_9 серія НОМЕР_3 від 19.08.1952, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4 (додаток 15), а також рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.07.2019 по справі № 697/1249/19 яким встановлено факт родинних відносин про те що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є рідною сестрою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори від 21.11.2019 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, оскільки спадкоємцем документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно не надано. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За приписами п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2002 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Тобто позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпоряджання таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. Отже, враховуючи обставини справи та той факт, що ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати спадщину за законом, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що земельні ділянки є особистою приватною власністю ОСОБА_8 , оскільки набула їх в процесі приватизації не приймаються судом апеляційної інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 61 СК України приватизовані одним з подружжя земельні ділянки не належать до об`єктів права спільної сумісної власності. Законом України «Про внесення змін до ст. 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.05.2011 статтю 61 СК України доповнено ч. 5 такого змісту: «об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації». Вказана норма набула чинності з 08.02.2011, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17.05.2012, який набрав чинності 13.06.2012. Отже, тільки в період часу з 08.02.2011 по 12.06.2012 включно, земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ВС КЦС від 12.08.2020 у справі № 626/4/17. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на спірні земельні ділянки 25.04.2012 (а.с.166,т.1; 37т.2). Надалі земельна ділянка була розподілена на дві: з кадастровим номером 5110136900:13:018:0087 площею 0,0337 га та земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:13:018:0086 площею 0,0336 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Однак правове значення має час набуття ділянки як об`єкта права власності. Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_8 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 та під час дії Закону України «Про внесення змін до ст. 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.05.2011, отримала право власності на спірні земельні ділянки, то останні є спільною сумісною власністю подружжя. З огляду на викладене та те, що доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 23.08.2023 Головуючий: Судді: