Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/511/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 р. Справа № 520/511/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 15.03.23 у справі № 520/511/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив суд першої інстанції: - визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в переведенні з одного виду пенсії на інший ОСОБА_1 та зарахування періоду проходження військової служби ОСОБА_2 згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого Красноградським РВК Харківської області з 23.10.1980 по 03.11.1982 та стаж роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 заповненої 20.01.1983 неправомірними; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального трудового стажу період проходження військової служби ОСОБА_2 згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого Красноградським РВК Харківської області з 23.10.1980 по 03.11.1982 та стаж роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 заповненої 20.01.1983 та здійснити нарахування та виплату пенсії з моменту первинного звернення. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що пенсійним органом неправомірно відмовлено їй у переведенні з одного виду пенсії на інший, а також неправомірно не зараховано період проходження військової служби її годувальника, а також стаж роботи останнього згідно трудової книжки. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.07.2021 №963190130257 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по втраті годувальника. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.07.2021 про переведення на пенсію по втраті годувальника та додані до неї документи з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 у справі №520/511/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що суд при прийнятті оскаржуваного рішення надав неналежну правову оцінку всім суттєвим обставинам справи і не в повній мірі дослідив здобуті в процесі судового розгляду справи докази, що у свою чергу стало причиною порушення судом першої інстанції норм матеріального права, і як наслідок тягне за собою неправильне вирішення даної справи. Вважає, що Харківським окружним адміністративним судом порушено норми матеріального права, оскільки при винесенні рішення зроблено висновок, що позивачка є пенсіонером за віком, у зв`язку з чим отримує пенсію. Зазначає, що позивачка отримує дострокову пенсію по віку на підставі ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування як жінка, яка народила п`ятеро і більше дітей і виховала їх до шестирічного віку. Тобто, на момент повторного звернення до Пенсійного фонду позивач не досяг віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058 (60 років) та відповідно в неї відсутнє право на призначення (переведення) пенсії по втраті годувальника. Крім того, зазначає, що судом порушено норми права, оскільки задоволено позовні вимоги всупереч ст.122 КАС України, тобто з пропуском строку звернення до суду. Посилається в зв`язку з цим на практику Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду). Позивач, ОСОБА_1 , скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому не погоджувалась зі скаргою та її доводами, вважаючи, що оскаржуване рішення суд першої інстанції прийнято при повному і всебічному з`ясуванні обставин справи, дослідженні доказів, необхідних для об`єктивного розгляду справи при дотриманні норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням наведеної норми КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Позивачем не оскаржено рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог. На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058- IV від 09.07.2003. 20 червня 2000 року позивач розірвала шлюбні відносини із ОСОБА_2 . Після розлучення позивачка з чоловіком залишились проживати разом за місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 . З моменту розірвання шлюбу, продовжуючи жити разом, ОСОБА_1 з чоловіком мала спільний бюджет, який складався з його заробітної плати та її пенсії і доходів від нашого підсобного господарства, разом володіли і користувались майном. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.04.2021 по справі №629/993/21 позовні вимоги про визнання факту сумісного проживання та перебування на утриманні задоволено. Визнано спільне проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з 2000 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . Визнано перебування ОСОБА_1 на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 в період з 2000 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач 20.07.2021 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, що розглянуло заяву за принципом екстериторіальності, від 26.07.2021 №963190130257 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію по втраті годувальника і у зв`язку з тим, що відповідно до статті 36 Закону України №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. За наданими документами страховий стаж годувальника складав 19 років 9 місяців (період навчання з 01.09.1976 по 20.06.1980 та стаж за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу відповідно до ст.40 Закону №1058 з 01.01.2004 по грудень 2019 рік). До підрахунку не взято період проходження військової служби згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого Красноградським РВК Харківської області та стаж роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , заповненої 20.01.1983, оскільки дата народження у даних документах вказана 29.08.1961, а згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 27.12.2019 - 22.08.1961. ОСОБА_1 , вважаючи дії відповідача неправомірними, а саме у зв`язку з тим, що останнім неправомірно відмовлено їй у переведенні з одного виду пенсії на інший, а також неправомірно не зараховано період проходження військової служби годувальника згідно військового квитка, а також стажу роботи останнього згідно трудової книжки, звернулася до суду першої інстанції із адміністративним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.07.2021 №963190130257 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по втраті годувальника, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, суд першої інстанції виходив з необхідності виходу за межі позовних вимог, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.07.2021 про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника та додані до неї документи з урахуванням висновків суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приймаючи рішення у даній справі, виходить з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Як встановлено з матеріалів даної справи, позивач зверталася до пенсійного органу із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника. Відповідно до ч.1 ст.36 Закону №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Приписами ч.3 ст.36 Закону №1058-IV передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.04.2021 по справі №629/993/21 визнано перебування ОСОБА_1 на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 в період з 2000 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.27- 31). З урахуванням наведених вище норм Закону №1058-IV право на призначення пенсії по втраті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. В даному випадку, позивач є членом сім`ї (дружиною без реєстрації шлюбу) померлого годувальника. 20.07.2021 позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком згідно ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно даного Закону. Матеріалами справи підтверджується, що позивач при зверненні із цією заявою до пенсійного органу надала документи, а саме: обов`язкові документи: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; заяву про призначення /перерахунок пенсії; паспорт. інші документи: військовий квиток; диплом (свідоцтво) атестат; довідка із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 р. по день звернення; довідка податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера померлому годувальнику; довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 р.; довідка про склад сім`ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки з померлим годувальником; інший документ (рішення суду); інший документ (трудова книжка померлого); свідоцтво РАГС про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісти зниклим. Надання вищевказаних документів позивачем до заяви про переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника підтверджується розпискою-повідомленням поданих документів (а.с.77). Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту оскаржуваного рішення відповідача від 26.07.2021 №963190130257 про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший встановлено, що 20.07.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 звернулася до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком згідно ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно Закону №1058-IV. Відповідно до ст.36 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. За наданими документами страховий стаж годувальника складав 19 років 9 місяців (період навчання з 01.09.1976 по 20.06.1980 та стаж за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу відповідно до ст.40 Закону №1058 з 01.01.2004 по грудень 2019 рік). До підрахунку не взято період проходження військової служби згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого Красноградським РВК Харківської області та стаж роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки дата народження у даних документах вказана 29.08.1961, а згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 27.12.2019 - 22.08.1961. Так, на підтвердження роботи ОСОБА_2 позивачем була надана довідка від 10.08.2021 №У-04/1044, видана Управлінням каналу "Дніпро-Донбас", зі змісту якої вбачається, що позивач працював в Управлінні каналу "Дніпро-Донбас" з 28.10.1983 по 25.12.2019. Крім того, позивачем було надано довідку Лозівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Харківської області від 03.11.2021 №4 зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 проходив службу в Збройних Силах з 23.10.1980 року по 03.11.1982. З матеріалів справи встановлено, що відповідач у відзиві на позов зазначив, що долучена довідка Лозівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Харківської області від 03.11.2021 №4, а також довідка від 10.08.2021 №У-04/1044, видана Управлінням каналу "Дніпро-Донбас", не були предметом розгляду пенсійного органу, з урахуванням дати оскаржуваного рішення відповідача (26.07.2021). Згідно пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (в редакції станом на час спірних правовідносин) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Колегія суддів зазначає, що відповідачем письмово не було повідомлено позивача, які конкретно документи необхідно надати для уточнення даних і матеріали справи не містять таких доказів. Відповідно до пп.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (в редакції станом на час спірних правовідносин), до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 №10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення. Відповідно до пунктів 3, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (у редакції станом на час спірних правовідносин) за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Колегія суддів зазначає, що записи в копії трудовій книжці ОСОБА_2 щодо трудової діяльності останнього фактично відповідають нормативним вимогам щодо заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, переведення на іншу посаду, номери наказів та їх дати, посади на яких він працював та відбитки печаток підприємств при прийнятті та звільненні з роботи. При цьому, зазначивши про невідповідність дати народження ОСОБА_2 у трудовій книжці та військовому квитку даті народження, яка вказана в свідоцтві про смерть Серії НОМЕР_3 від 27.12.2019, що призвело до незарахування періоду проходження військової служби та стажу роботи згідно трудової книжки, пенсійний орган одночасно не зазначив, які саме положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 чи норм законодавства були порушені позивачем при поданні документів до пенсійного органу для переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Інших підстав для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи пенсійним органом не зазначено. Колегія суддів вказує, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Неточність записів у первинних документах не може бути підставою для невключення періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу померлого годувальника. Отже, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист. При цьому, в оскаржуваному рішенні відповідача все ж міститься посилання на період навчання годувальника з 01.09.1976 по 20.06.1980 та на страховий стаж останнього за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.2004 по грудень 2019 року. Стосовно зарахування до загального трудового стажу періоду проходження військової служби ОСОБА_2 згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого Красноградським РВК Харківської області з 23.10.1980 по 03.11.1982 та стажу роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні відповідача не зазначено, які конкретно періоди роботи ОСОБА_2 мають бути зараховані, а які не підлягають зарахуванню із зазначенням конкретної причини такого неврахування по кожному періоду. Натомість, як вже зазначалося вище, відповідачем було відмовлено у зарахуванні періоду проходження військової служби та стажу роботи згідно трудової книжки, з огляду на наявність розбіжностей у даті народження ОСОБА_2 . Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було перевірено належним чином заяву позивача про переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, не було запропоновано позивачу у зв`язку з виявленням неточностей в документах подати додаткові документи для уточнення даних, через що довідка від 10.08.2021 №У-04/1044, видана Управлінням каналу "Дніпро-Донбас" та довідка Лозівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Харківської області від 03.11.2021 №4 пенсійним органом не досліджувались. Відтак, з огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.07.2021 №963190130257 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по втраті годувальника є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ. Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними ст.2 КАС України. Таким чином, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Відповідно до ст.58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та готує документи для її виплати. Отже, в даному випадку у спірних правовідносинах відповідач має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, що включає в себе, у т.ч. розрахунок стажу особи. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з метою захисту прав позивача в даному випадку необхідно вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.07.2021 про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника та додані до неї документи з урахуванням висновків суду. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, оскільки при винесенні рішення зроблено висновок, що позивач є пенсіонером за віком, у зв`язку з чим отримує пенсію, однак остання отримує дострокову пенсію по віку на підставі ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як жінка, яка народила п`ятеро і більше дітей і виховала їх до шестирічного віку, і на момент повторного звернення до Пенсійного фонду вона не досягла віку, передбаченого ст.26 Закону №1058 (60 років), а відтак у неї відсутнє право на призначення (переведення) пенсії по втраті годувальника, то колегія суддів відхиляє такі доводи, як необґрунтовані, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення відповідача від 26.07.2021 №963190130257 встановлено, що не було підставою для його прийняття те, що позивач не досягла віку, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV (60 років), а тому у неї відсутнє право на призначення (переведення) пенсії по втраті годувальника. При цьому, за змістом ст.36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається саме непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Відповідачем у справі не заперечується факт отримання позивачем пенсії за Законом №1058-IV на момент смерті годувальника, тобто факт непрацездатності позивача матеріалами справи підтверджується і відповідачем не заперечується. Колегія суддів зазначає, що відповідні питання, висловлені вище, мають бути досліджені під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.07.2021 про переведення на пенсію по втраті годувальника та доданих до неї документів. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом порушено норми права, оскільки задоволено позовні вимоги всупереч ст.122 КАС України, тобто з пропуском строку звернення до суду, посилаючись у зв`язку з цим на практику Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду), вказуючи, що оскаржуване рішення про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший прийнято 26.07.2021 року, а позовна заява подана тільки в січні 2023 року, то колегія суддів відхиляє такі доводи, з огляду на наступне. Так, приписами ч.ч.1,2 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Питання поновлення строку звернення до суду було предметом дослідження суду першої інстанції у даній справі. Позивачем було наведено суду першої інстанції доводи в обґрунтування пропуску строку звернення, у т.ч. дату первісного звернення до суду з позовом, дати отримання ухвали про повернення позовної заяви, запровадження воєнного стану в Україні, а також проходження лікування, що підтверджується відповідною довідкою медичної установи. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року поновлено строк звернення до суду ОСОБА_1 з даним позовом. У суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що висновок суду першої інстанції щодо поважності пропуску строку звернення до суду та наявності у зв`язку з цим підстав для поновлення строку звернення до суду є помилковим. Відтак, вищенаведені доводи скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог ст.122 КАС України, є необґрунтованими. Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду), в обґрунтування доводів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, не спростовують наведеного вище. Таким чином, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 у справі №520/511/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський