Постанова 4850 № 200/16466/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 року справа №200/16466/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року (повне судове рішення складено 22 березня 2023 року) у справі № 200/16466/21 (суддя в І інстанції Давиденко Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі ГУНП в Донецькій області) про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 25 392,50 грн., стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 в розмірі 7980,50 грн, зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення. Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, не нараховуючи та не виплачуючи грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту військовослужбовців. Зазначав, що при звільненні з військової служби відповідачем неправомірно не виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Враховуючи викладене, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки. Стягнуто з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у 2015-2019 роках в розмірі 25 392,71 грн. Стягнуто з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5000 грн. У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом спору є право поліцейського на грошове компенсування невідбутних днів додаткової відпустки, яка не віднесена до виду щорічної, тобто чергової. При цьому, позивач не відкликався із додаткової відпустки у 2015-2019 роках, бажання про приєднання невикористаних днів цієї відпустки до відпустки наступних років не виявляв, про що свідчить відсутність будь-яких рапортів. Однак, що є важливим та вирішальним у цій справі, позивач не звертався до керівництва ГУНП в області з рапортами про надання йому у 2015-2019 роках додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Отже, у спірних правовідносинах положення ч. 11 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» застосуванню не підлягають, так як вони регулюють зовсім інші відносини. Також, при винесені рішення, на думку апелянта, судом не у повній мірі було досліджено положення частини 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» та абз.8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом МВС України від 06.04.2016 №

260. Щодо стягнення з ГУНП в Донецькій області на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку зазначає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України). Однак, у цій справі позивач не просив суд визнавати бездіяльність відповідача, виражену у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації, протиправними. Спір про розмір сум відсутній. По-друге, спірним у цій справі є саме право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. У зв`язку з чим, у спірних правовідносинах положення ст. 116, 117 КЗпП України застосуванню не підлягають. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, згідно посвідчення від 30.08.2015 серії НОМЕР_3 , проходив службу в Національній поліції України. Наказом ГУНП в Донецькій області від 22.10.2021 № 579 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби через хворобу. Відповідно до довідки від 15.01.2020 року № 6жд/ик про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України ОСОБА_1 брав безпосередню участь у проведені АТО в період з 02.05.2014 по 09.05.2014, з 20.05.2014 по 14.09.2014, з 25.09.2014 по 31.07.2015 на території Донецької та Луганської областей. Відповідно до довідки ГУНП в Донецькій області від 20.12.2019 № 8374/05/12-2019 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України ОСОБА_1 брав безпосередню участь у проведені АТО в період з 07.11.2015 по 30.04.2018 на території Донецької області. Згідно довідки ГУНП в Донецькій області від 03.11.2021 № 1585 середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 встановлений на день звільнення 10 882 грн. 59 коп., середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення 362 грн. 75 коп. Відповідно до листа ГУНП в Донецькій області від 03.11.2021 ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015-2019 роки не використовував. Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволенні позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію». Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Згідно статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням. Згідно ст. 92 цього Закону поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відповідно до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовані Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 3 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно пункту 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Положеннями Закону України «Про Національну поліцію» визначені підстави та умови отримання відпустки поліцейськими. Наведеним законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому положеннями цього закону не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році. З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік. Тому, зазначеною нормою фактично встановлюється право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року. Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. В даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19. Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність в позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 рік тривалістю 70 календарних днів. При визначенні розміру компенсації суд виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. На день звільнення зі служби позивач мав право на грошове забезпечення в розмірі 10 882 грн. 59 коп., тому сума компенсації становить 25 392 грн. 71 коп. = (10 882,59 грн./30) *70 календарних днів). Щодо вимоги позивача про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 в розмірі 7980,50 грн. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. З аналізу наведених норм вбачається, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.» Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовця, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата. Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Зважаючи на те, що кошти за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, які не сплачені своєчасно позивачу при звільненні, складають 25 392,71 грн., в цьому випадку наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України. Судами враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц. В цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «72. … Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. … 86. … оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. …

91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. …

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).». Як вбачається з матеріалів справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні. Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач 23.11.2021, тобто у місячний строк після звільнення звернувся до суду із позовною заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Щодо дій відповідача, слід зауважити, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки позивачу не була сплачена у зв`язку із відсутністю, на думку відповідача, правових підстав для такої виплати. Відтак, між сторонами виник спір щодо виплати вказаної вище компенсації. Суд враховує, що ця ситуація виникла у зв`язку з наявністю в різних законодавчих актах неоднозначного правового регулювання спірних правовідносин. З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, колегія суддів погоджується з окружним судом про необхідність встановлення розміру компенсаційних виплат та стягнення на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000,00 грн. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі № 200/16466/21 залишити без змін. Повне судове рішення 22 серпня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Е. Г. Казначеєв