Ухвала ККС ВС № 594/1647/21

УХВАЛА Іменем України 21 серпня 2023 року м. Київ справа № 594/1647/21 провадження № 51-4873 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021216120000132, по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чорногорськ, Красноярського краю Російської Фдерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановив: За вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. Відповідно до вироку суду 29 вересня 2021 року біля 11.00 год. між ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_6 , які знаходилися біля входу в магазин "Наталі" за адресою: смт Скала-Подільська вул. Богдана Хмельницького, 4-А, Чортківського району Тернопільської області , виник короткотривалий раптовий конфлікт. У ході конфлікту ОСОБА_5 умисно наніс ОСОБА_6 один удар кулаком правої руки в ділянку обличчя зліва, від якого потерпілий отримав тілесне ушкодження у вигляді синця на лівій щоці і впав з прискоренням спиною на бетонне покриття прилеглої території магазину «Наталі», ударившись потиличною частиною голови до твердої бетонної поверхні, в результаті чого отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми у вигляді перелому кісток склепіння черепа, крововиливів під тверду та м`яку оболонки, речовину головного мозку, крововиливу у м`які тканини голови правої скроневої ділянки, синця на лівій щоці. У результаті чого 30 вересня 2021 року настала смерть потерпілого. Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2023 року - без змін. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить змінити оскаржувані судові рішення та фактично порушує питання про застосування до ОСОБА_5 приписи ст. 75 КК України. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що: ? обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 є визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та наявність міцних соціальних зв`язків; ? ?за час досудового слідства та розгляду справи у суді ОСОБА_5 багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення; ? враховуючи також обставини, що характеризують особу ОСОБА_5 , зокрема, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікаря психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання, суд мав можливість призначити йому менш суворе покарання у межах санкції статті. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються. Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які за змістом фактично є аналогічними доводам його апеляційної скарги, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання. За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності притягується вперше. Крім того, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував наявність обставини, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання, у виді щирого каяття. Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, не встановлено. Також при призначенні покарання суди врахували позицію потерпілої, яка заперечувала щодо звільнення обвинуваченого від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки вона втратила близьку людину - єдиного брата та обвинувачений ОСОБА_5 не відшкодував їй моральну шкоду. У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у межах, встановлених санкцією ч. 1 ст. 119 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Таким чином, доводи захисника в цій частині також не є слушними. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення. У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Отже, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни вироку Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2023 року та ухвали Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2023 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України. Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Таким чином, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2023 року стосовно ОСОБА_5 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3