Постанова Київський апеляційний суд № 755/9898/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ___________________________________ Справа №755/9898/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1238/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. при секретарі Баллі Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2022 року (суддя Катющенко В.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про визнання нарахування боргу незаконним, встановив: у червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання нарахування ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» боргу за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання та відведення холодної води і відведення гарячої води у розмірі 11 866грн 05коп. незаконним та скасування його, а також просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 10 000грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 4 січня 2021 року задоволено його заяву про скасування судового наказу від 27 жовтня 2020 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/15843/20 за заявою ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення з нього боргу за житлово-комунальні послуги у розмірі 11 866,05грн, 3 % річних у розмірі 432,88грн, інфляційну складову боргу у розмірі 454,35грн та судового збору у сумі 210,20грн. Позивач посилався на те, що відповідач був обізнаний про встановлення у його квартирі лічильників обліку холодного та гарячого водопостачання, так як з травня 2018 року після здійснення переходу на прямі розрахунки з відповідачем, він має особовий рахунок у ПрАТ «АК «Київводоканал» за № НОМЕР_1 , тому відповідачем була здійснена ідентифікація споживача, однак він нараховував оплату без врахування показників лічильників. Також позивач зазначав, що 10 січня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку вартості спожитих послуг, до якої додав копії платіжних документів про оплату послуг та копію акту про опломбування Управлінням житлового господарства Державного управління справами лічильників гарячого за № 290040 та холодного за № 291549 водопостачання від 6 липня 2001 року. Однак у листі від 3 лютого 2020 року відповідач повідомив, що у нього відсутня інформація про наявність у його квартирі приладів обліку води та власника квартири. Позивач вважав, що здійснене відповідачем нарахування заборгованості не підтверджено належними доказами та не відповідає дійсності, не враховує здійснені ним оплати за отриманні послуги та є неправомірним. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на грубе порушення його прав на справедливий і публічний розгляд справи, на необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Позивач зазначає, що суд не врахував підстави, з яких судом був скасований судовий наказ, виданий за заявою відповідача про стягнення з нього заборгованості за житлово-комунальні послуги, не звернув увагу на безпідставне та необґрунтоване нарахування відповідачем заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги без врахування наявності у його квартирі засобів обліку води, хоча ним суду першої інстанції були надані докази у підтвердження обізнаності відповідача про наявність лічильників води та оплату ним водопостачання відповідно до показників лічильників. Позивач посилається на безпідставне врахування судом недійсних та сфальсифікованих доказів, які надав суду відповідач, а саме: сфальсифіковані відповідачем результати метрологічної перевірки 13 серпня 2019 року встановленого у його квартирі лічильника холодної води, якими визнано лічильник непридатним до експлуатації, а також сфальсифікований відповідачем розрахунок заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з травня 2018 року по серпень 2020 року, хоча відповідач жодного разу не перевіряв стан встановлених у його квартирі крильчатих лічильників обліку споживання як холодної, так і гарячої води, крім того, наданий відповідачем розрахунок заборгованості не містить відомостей про кількість осіб, які мешкають в квартирі разом з ним, і якими споживалися житлово-комунальні послуги. Також позивач зазначає, що з наданого відповідачем розрахунку заборгованості вбачається, що він у період з січня 2018 року по січень 2020 року щомісячно споживав по 9куб.м. гарячої води, що не відповідає дійсності та спростовується наданими до суду фактичними показниками спожитих та оплачених ним послуг з постачання гарячої води, сплачених постачальнику гарячої води в особі ТОВ «Євро-реконструкція». Крім того, з наданого відповідачем розрахунку заборгованості вбачається, що він у період з січня по грудень 2019 року щомісячно споживав по 40куб.м. холодної води, що не відповідає дійсності та спростовується наданими до суду фактичними показниками спожитих та оплачених ним щомісячних послуг з постачання холодної води, які у 2019 році та інших роках в середньому становили 3куб.м. на місяць. Крім того позивач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги та не враховано належні докази, а саме: акт опломбування від 10 січня 2020 року на крильчатий лічильник гарячої води ЛК-15Г, акт розпломбування та прийняття на абонентський облік засобів обліку спожитої холодної води від 8 січня 2020 року №775238, на якому відповідачем зафіксовані показники встановлених 6 липня 2001 року у квартирі позивача лічильників, а саме: гарячого водопостачання №290040 з показниками 00729куб.м. та холодного водопостачання №291549 з показниками - 01056куб.м.; акт опломбування у позивача приладів обліку (лічильників гарячого та холодного водопостачання) від 6 липня 2001 року, а саме: лічильника гарячого водопостачання №290040 та лічильника холодного водопостачання №291549. Також позивач вважає, що суд першої інстанції не врахував надані ним показники обсягу споживання холодної води, гарячої води та послуг по їх водовідведенню, сум оплати з грудня 2017 року по вересень 2020 року, які він сплачував як відповідачу, так і ТОВ «Євро-реконструкція». У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги. Відповідач зазначає, що у даному спорі позивачем не визнається заборгованість, що рахується на його особовому рахунку, однак сам по собі факт зазначення заборгованості по комунальним послугам не свідчить про порушення відповідачем прав позивача, як споживача послуг. Позивач не позбавлений можливості звернутися до відповідача для звіряння взаємних розрахунків, а у випадку пред`явлення вимог про стягнення заборгованості вправі заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника - адвоката Сидоренка І.О., які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача Федіної Н.В. , яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Під час апеляційного розгляду позивач зазначив, що крім нього, у квартирі проживають його дружина та син, які є співвласниками квартири, у підтвердження чого надав свідоцтво про право власності на житло від 27 грудня 2007 року. З травня 2018 року послуги з централізованого постачання та відведення холодної води, водовідведення гарячої води по житловому будинку АДРЕСА_2 надаються ПрАТ «АК «Київводоканал». Згідно довідки ПрАТ «АК «Київводоканал» від 6 жовтня 2020 року, за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3 станом на 1 вересня 2020 року обліковується заборгованість за послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у сумі 11 866грн 05коп. 13 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «АК «Київводоканал» із заявою про проведення перерахунку вартості за спожиті послуги з водопостачання з врахуванням оплачених ним рахунків у період з 2017 по 2020 роки. 3 лютого 2020 року ПрАТ «АК «Київводоканал» направило на адресу позивача листа, у якому зазначило, що відповідачу не була передана інформація про наявність у квартирі позивача приладів обліку води, тому нарахування за послуги централізованого постачання холодної води та відведення холодної та гарячої води проводилися згідно показників загальнобудинкового приладу обліку води. Також у листі зазначено, що оскільки прилад обліку холодної води, який був розташований у квартирі позивача, за результатами метрологічної повірки від 13 серпня 2019 року визнаний непридатним для експлуатації, тому перерахунок товариством не проводиться. Згідно акту від 8 січня 2020 року відповідачем прийнято на облік прилад обліку холодної води, встановлений у квартирі позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту, так як оскарження дій щодо нарахування плати за надані послуги, що є різновидом претензії, чинним законодавством , як спосіб захисту, не передбачений. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Частинами другою - четвертою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" було передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. З 1 травня 2019 року введена в дію нова редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка містить аналогічні норми (статті 5, 7, 9). За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України). Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)). Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" 2004 року). Виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" 2004 року). Аналогічні норми містяться у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» 2017 року (пункт 2 частини першої статті 7, пункт 3 частини 2 статті 8). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 зроблено висновок, що «вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах. Крім того, ефективним способом захисту прав є і вимога зобов`язати відповідача списати з особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним». Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом. Водночас у цій справі позивачка вважає, що борг відсутній. Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив визнати нарахування заборгованості за централізоване постачання холодної води та водовідведення гарячої та холодної води незаконним та скасувати її. Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з невірно обраним способом захисту права, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позов про скасування боргу узгоджується із частиною другою статті 16 ЦК України, яка передбачає можливість захисту цивільного права або інтересу іншим способом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити у судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з підстав невірно обраного способу захисту цивільного права, у порушення вимог статей 89, 263-265 ЦПК України на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не визначився у достатній мірі із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до них, не перевірив доводів позивача та не встановив, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача. При цьому, колегія суддів зазначає, що право обрати спосіб захисту, який позивач вважає ефективним, надано позивачу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за централізоване постачання холодної води та відведення гарячої та холодної води, споживач має право оскаржити у судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку. Отже, зазначені позивачем у позові обставини про безпідставність нарахованих йому сум за надані йому послуги з централізованого постачання холодної води та відведення гарячої та холодної води, та за наявності підстав для задоволення позовних вимог про необхідність здійснення постачальником послуг відповідного перерахунку може вплинути на права споживача щодо надання йому відповідних пільг по оплаті наданих послуг, чи, за наявності правових підстав, звільнити його від відповідних обов`язків по безпідставно, як він вважає, нарахованих сум у наданому розрахунку вартості за фактично надані йому послуги, і такий, обраний позивачем спосіб судового захисту при наведених обставинах цієї справи позивач вважає правильним та єдиним, на його думку, ефективним способом судового захисту, який узгоджується з судовою практикою, на час пред`явлення цього позову та на час вирішення указаного спору. Отже, визнати рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим не можна. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги) регулювалися, крім норм вищезазначеного закону, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі - Правила). Пунктом 11 Правил (в редакції чинній із 30 серпня 2017 року) було передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: - у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); - у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; - у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. За наявності витоків із загальнобудинкової мережі споживачі, які не мають квартирних засобів обліку або не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку, оплачують послуги з холодного, гарячого водопостачання та водовідведення за встановленими нормативами (нормами) за місяць, у якому ці витоки виявлено. Під час апеляційного розгляду відповідачем надані документи, які підтверджують обладнання будинку АДРЕСА_2 21 червня 2017 року будинковим засобом обліку холодної води. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що його квартира АДРЕСА_4 у цьому будинку обладнана квартирним засобом обліку води, про що свідчить акт опломбування від 6 липня 2001 року, складений Управлінням житлового господарства Державного управління справами. Вказані доводи позивача підтверджені копією акту від 6 липня 2001 року. Разом з цим, з травня 2018 року послуги з постачання холодної води у будинок, де розташована квартира позивача, надаються відповідачем. Під час апеляційного розгляду було встановлено, що попередній виконавець житлово-комунальних послуг не передавав ПрАТ «АК «Київводоканал» відомостей про встановлення у квартирі позивача приладів обліку води, що підтверджено копією додатку № 2 до договору № 909/1198-04 (поквартирний перелік фізичних осіб-мешканців житлових будинків від 22 березня 2018 року). Також під час апеляційного розгляду було встановлено, що позивач до 13 січня 2020 року не укладав з відповідачем договору про надання послуг, не повідомляв відповідача про встановлення у його квартирі засобів обліку споживання води та не просив взяти їх на облік, а також не передавав щомісячно показники квартирних засобів обліку, як холодної, так і гарячої води. Не містять матеріали справи і доказів проведення повірки засобу обліку холодної води, встановленого у квартирі позивача у липні 2001 року, до грудня 2019 року. Доводи позивача, що відповідач був обізнаний про обладнання його квартири засобами обліку води, належними доказами не підтверджені і є припущеннями, оскільки визначення особового рахунку по квартирі, по якому обліковуються надані послуги та їх оплата, не є підтвердженням наявності у споживача засобу обліку води, так як особовий рахунок присвоюється кожній квартирі, незалежно від наявності в ній приладу обліку споживання води. Виходячи з вищевикладеного, відповідач правомірно до 1 січня 2020 року нараховував плату за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та водовідведення гарячої води на підставі п. 11 Правил. Надана позивачем копія розрахунку заборгованості свідчить, що з січня 2020 року відповідачем оплата за надані послуги нараховується згідно показників лічильника, який взятий відповідачем на облік 8 січня 2020 року. Твердження позивача, що відповідачем не були враховані внесені ним щомісячні платежі, спростовуються копією розрахунку заборгованості, який був наданий позивачем, згідно якого внесені позивачем грошові кошти на оплату послуг відповідача були останнім враховані. Доводи позивача, що судом не взято до уваги та залишено без уваги належні докази, а саме акт опломбування від 10 січня 2020 року на лічильник гарячої води, складений ТОВ «Євро-Реконструкція», є безпідставними, оскільки такі документи суду першої інстанції позивачем надані не були. Крім того безпідставними є доводи позивача, що відповідачем неправомірно не враховано укладення ним 1 липня 2014 року з ТОВ «Євро-Реконструкція» договору на постачання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання та видачу цим товариством Свідоцтва про повірку лічильника гарячої води від 9 червня 2015 року, оскільки позивачем не надано доказів повідомлення відповідача про укладення договору із зазначеним товариством, а також про здійснення повірки лічильника гарячої води. Під час апеляційного розгляду позивачем суду була надана копія договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, укладеного 1 липня 2014 року між ТОВ «Євро-Реконструкція» та ОСОБА_3 , згідно якого у квартирі встановлений лічильник гарячої води, який потребує повірки. 9 червня 2015 року було видане свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки - зазначеного лічильника, яке було чинне до червня 2018 року. Згідно довідки Національного наукового центру «Інститут метрології» від 7 грудня 2019 року лічильник № 290040 непридатний до експлуатації. Відповідно до акту від 10 січня 2020 року ТОВ «Євро-Реконструкція» опломбувало та взяло на облік новий лічильник гарячої води. За таких обставин, доказів, що відповідач був обізнаний про вищезазначені обставини, під час апеляційного розгляду встановлено не було. Разом з цим, позивач не позбавлений можливості звернутися до відповідача для звіряння взаємних розрахунків, у тому числі з урахуванням документів, наданих постачальником гарячої води. Безпідставними вважає колегія суддів і посилання позивача на обов`язок відповідача здійснити перерахунок заборгованості на підставі показників приладів обліку води, які були встановлені у його квартирі у липні 2001 року. Пунктом 12 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов`язок споживача послуг надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором. Відповідно до п.10 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, оплата послуг за показаннями засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу), проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу) незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок. Згідно п.15 даних Правил, засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Частина 2 даної норми визначає, що перелік категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Міжповірочні інтервали законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки за категоріями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності. Порядок встановлення міжповірочних інтервалів визначається Кабінетом Міністрів України. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.2016 №1747 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації за категоріями», для лічильників води встановлено міжповірочний інтервал - 4 роки. Як вже зазначалося вище, пункт 11 даних Правил визначав, що плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. Пункт 18 Правил передбачав, що після отримання показань квартирних засобів обліку, якщо вони відрізняються від обсягів спожитої кожним споживачем послуги, що відображається в платіжному розрахованих за показаннями будинкових засобів обліку, виконавець здійснює коригування плати за надану послугу в наступному розрахунковому періоді шляхом зменшення або збільшення документі періоду, наступного за здійсненням коригування. Отже, показники засобів обліку, які у визначений законодавством строк не пройшли повірку, не можуть прийматися до розрахунку за послуги. Позивачем суду не були надані докази здійснення повірки лічильника холодної води, який був встановлений у його квартирі 6 липня 2001 року, та гарячої води після червня 2018 року. Згідно довідки Національного наукового центру «Інститут метрології» від 7 грудня 2019 року лічильник води крильчастий № 291549, встановлений 6 липня 2001 року для обліку холодної води, за результатами повірки не відповідає вимогам ДСТУ 3580-97 та є непридатним. Аналогічна довідка була видана стосовно лічильника гарячої води, як вже зазначалося вище. За таких обставин, відповідач не мав правових підстав для здійснення перерахунку заборгованості на підставі показників лічильників, які визнані непридатними для експлуатації. Посилання у апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 233/4620/17 та від 13 червня 2019 року у справі № 749/1119/16 є безпідставними, оскільки за обставинами справ, які були предметом розгляду Верховного Суду, було встановлено до виконавець житлово-комунальних послуг був обізнаний про наявність у споживача засобу обліку, який був прийнятий виконавцем на облік, а відтак, саме виконавець зобов`язаний був здійснювати його повірку. За обставинами даної справи не встановлено, що відповідач був обізнаний про наявність у позивача засобів обліку води, вони не були взяті на облік відповідачем, а відтак відсутні підстави для висновку, що саме бездіяльність відповідача була причиною не здійснення повірки лічильників у визначений чинним законодавством строк. Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відповідачем щомісячно на адресу позивача направлялися рахунки на оплату за надані послуги, в яких зазначався обсяг води, за який нараховувалася оплата, та вказувалося, що вказаний обсяг визначається за показаннями вузла комерційного обліку (загальнобудинкового лічильника). Проте позивач, отримуючи рахунки, не повідомляв відповідача про обладнання його квартири засобами обліку води та про неправомірність його дій до отримання судового наказу про стягнення з нього заборгованості. На думку колегії суддів, саме пасивна поведінка позивача призвела до наявності спірної заборгованості та її нарахування на підставі показників загальнобудинкового засобу обліку. Також колегією суддів були перевірені доводи позивача про неправомірність нарахування відповідачем оплати за споживання 40 кубів холодної води у місяць. На підтвердження обґрунтованості нарахування обсягів спожитих послуг із водопостачання та водовідведення холодної води у порядку, передбаченому пунктом 11 Правил, ПрАТ «АК «Київводоканал» надані апеляційному суду відомості щодо встановлення будинкового засобу обліку холодної води, акти про зняття показань з приладів обліку, акти про відсутність витоків із загальнобудинкової мережі, довідку щодо споживання холодної води в будинку, в якій зазначена загальна кількість споживачів, кількість споживачів з квартирними засобами обліку, кількість споживачів без квартирних засобів обліку, кількість мешканців у цих квартирах. Вказані докази не були спростовані позивачем. Відповідно до статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 1-3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частин 1 та 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Враховуючи, що судом першої інстанції розгляд даної справи був проведений у спрощеному порядку без виклику учасників справи, доводи про необґрунтованість нарахування обсягів спожитих послуг були висловлені позивачем у апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до апеляційної скарги, крім того, позивачем під час апеляційного розгляду подавалися додаткові докази, колегія суддів, враховуючи принцип рівності сторін, вважала за можливе прийняти нові докази, які були подані, як позивачем, так і відповідачем, що сприяло об`єктивному розгляду справи та вирішення спору. Доводи апеляційної скарги, що в ухвалі суду про скасування судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги за заявою відповідача суд зазначив, що вимоги відповідача є необґрунтованими, є безпідставними, оскільки суд тільки зазначив, що між сторонами виник спір стосовно суми заборгованості, так як ОСОБА_1 заперечує проти наданих відповідачем розрахунків та не погоджується з обґрунтуванням нарахових сум, що спростовує безспірність вимог стягувача. Тобто суд зазначив, що вказаний спір підлягає вирішенню у позовному порядку. При цьому суд не встановлював будь-яких обставин справи та не мав повноважень для оцінки наданих стягувачем доказів, зазначивши, що надані докази заперечуються боржником. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відповідач мав правові підстави для нарахування плати за надані послуги відповідно до положень п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, і підстав для скасування спірної заборгованості під час судового розгляду не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Щодо вимог про відшкодування судових витрат. У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 10 000грн витрат, понесених ним при оплаті послуг юридичної компанії, до якої він звернувся за юридичною допомогою у зв`язку із поданням даної позовної заяви. До позовної заяви позивачем були додані: копія договору про надання юридичних послуг № 317 від 29 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Ніколас», копія акту приймання-передачі наданих послуг за період квітень-травень 2021 року, згідно якого вартість наданих послуг становить 10 000грн та копія платіжного доручення № 76 від 30 квітня 2021 року про перерахування позивачем юридичній компанії 10 000грн. Згідно частин 1 та 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Враховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, позивачу не підлягають відшкодуванню понесені ним витрати на юридичну допомогу. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розгляд даної справи був здійснений судом першої інстанції у спрощеному порядку без виклику учасників справи. Однак, позивачем не надано доказів, що правова допомога при підготовці даного позову йому була надана адвокатом, не зазначено про це і у акті приймання-передачі наданих послуг від 4 червня 2021 року, який від імені юридичної компанії підписаний М.В. Стрельниковим, який не є адвокатом. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 «надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. N 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року N 4-в/2019). Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України». Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 також заявив вимоги про стягнення з відповідача витрат у сумі 10 000грн, понесених ним при подачі заяви про скасування судового наказу. У підтвердження понесених витрат позивачем були надані: копія заяви про скасування судового наказу, підписана адвокатом Рибченко Н.М.; копія договорі № 12/11-1 про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Рибченко Н.М. та ОСОБА_1 12 листопада 2020 року; копія квитанції від 23 листопада 2020 року про оплату 10 000грн ФОП Рибченко Н.М. ; копія ухвали суду від 4 січня 2021 року у справі № 755/15843/20 про скасування судового наказу. Отже, позивач просить стягнути грошові кошти, сплачені ним за послуги адвоката, надані у зв`язку із розглядом заяви про скасування судового наказу у справі № 755/15843/20. Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо. Згідно частин 1 та 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов`язаних із розглядом справи. За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством. Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Адвокат Рибченко Н.М. у даній справі інтереси позивача не представляла, у тому числі і під час апеляційного розгляду. Таким чином, витрати по оплаті послуг адвоката Рибченко Н.М. були понесені позивачем не у даній справі, тому відповідно до положень процесуального Кодексу не можуть бути відшкодовані при розгляді даної справи, більше того, під час розгляду справи апеляційним судом, так як під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не заявлялося про відшкодування цих витрат. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції неповно були встановлені обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права та допущенні порушення норм процесуального права, однак суд прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому колегія суддів змінює мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк