Постанова 4856 № 600/788/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/788/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач - Мацький Є.М. 21 серпня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мацького Є.М. суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : В лютому 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову начальника Відділу Державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті Пономаренка В.В. №352507 від 10 січня 2023 року, про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову начальника Відділу Державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті Пономаренка В.В. №352507 від 10 січня 2023 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн. Cтягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області) на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2684 грн 00 коп. Cтягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області) на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5360 грн 00 коп. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачем не спростовано факту порушення законодавства про автомобільний транспорт та наявності правових підстав для накладення на нього адміністративно-господарських санкцій. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що власником транспортного засобу марки «MAN L2000» д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . 08 грудня 2022 року уповноваженими посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області проведена рейдова перевірка указаного транспортного засобу на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, за результатом якої складено Акт №344998. У названому акті вказано про те, що автомобілем марки «MAN L2000» д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 здійснювалось перевезення вантажу згідно накладної від 07 грудня 2022 року №б/н, без документів, передбачених статтею 48 Закону України Про автомобільний транспорт, а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа. Вказане є порушенням, за яке передбачена відповідальність абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт. Водночас водієм транспортного засобу марки «MAN L2000» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 08 грудня 2022 року були надані працівникам відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області пояснення, викладені у письмовій формі. Зокрема, повідомлено, що він здійснює поїздку в особистих потребах, пред`явивши при цьому накладну від 07 грудня 2022 року про походження товару, який він придбав за власні кошти. Також у поясненнях зазначено, що ОСОБА_3 не є найманим працівником у ОСОБА_4 , на якого складений акт. 30 грудня 2022 року відповідачем на адресу ОСОБА_1 направлено Повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 10 січня 2023 року з 09.00. по 12.00. 10 січня 2023 року відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №352507, відповідно до якої за порушення вимог статей 34, 48 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 вказаного закону, постановлено стягнути з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення суб`єктом владних повноважень порядку розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт свідчить про протиправність оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до пунктів 7 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову суб`єкта владних повноважень про застосування адміністративно-господарського штрафу у зв`язку із порушенням законодавства про автомобільний транспорт. Позивача притягнуто до відповідальності згідно абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III). Статтею 60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, суб`єктом відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник. Згідно положень статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. У главі 6 (статті 29-34) Закону №2344-III наведені положення про автомобільного перевізника. Так, згідно частини першої статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Статтею ж 34 Закону №2344-III передбачені вимоги до автомобільного перевізника. Так, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов`язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п`ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III (про порушення якої зазначено відповідачем в оскаржуваній постанові) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, відповідальність несуть саме автомобільні перевізники суб`єкти господарювання. При цьому поняття «власник транспортного засобу» та «автомобільний перевізник» не є тотожними, оскільки автомобільним перевізником є фактичний користувач транспортного засобу, натомість власник транспортного засобу не завжди є автомобільним перевізником. На підставі наявних у справі письмових доказів та показів свідка судом встановлено, що власником транспортного засобу марки «MAN L2000» д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_2 , а позивач ОСОБА_1 - одним із його користувачів. При цьому 08 грудня 2022 року (день проведення рейдової перевірки указаного транспортного засобу на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт) водій транспортного засобу марки «MAN L2000» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 використовував вказаний автомобіль, наданий йому в користування ОСОБА_2 , в особистих потребах та перевозив вантаж, придбаний ним за власні кошти у ФОП ОСОБА_2 згідно накладної від 07 грудня 2022 року. Водночас ОСОБА_3 у ФОП ОСОБА_1 не працює та, згідно показів свідка, з останнім не знайомий. Апелянтом як суб`єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних й достовірних доказів того, що ФОП ОСОБА_1 має відношення до перевезення вантажу 08 грудня 2022 року автомобілем марки «MAN L2000» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 . Враховуючи викладене у своїй сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону №2344-III. Отже, відповідач протиправно притягнув саме позивача - ФОП ОСОБА_1 - до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III. Указане є достатньою та самостійною підставою для визнання оскаржуваної постанови незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Згідно пунктів 1, 2 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі-Порядок №1567 у редакції на час виникнення спірних відносин), цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Згідно пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи. Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). Відповідно до пункту 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додактом

5. Позивач вказував, що його не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи про порушення, така була розглянута у його відсутність, що позбавило права позивача бути присутнім під час розгляду справи, подати відповідні докази, висловити заперечення. На противагу указаному, апелянт зазначає, що позивача завчасно повідомлено про розгляд справи про порушення законодавства, на виконання чого було вжито всіх необхідних заходів. На підтвердження своїх доводів апелянтом надано копію Повідомлення на розгляд справи від 30 грудня 2022 року №50287/44/24-22, адресованого ОСОБА_1 . Проте саме по собі Повідомлення на розгляд справи від 30 грудня 2022 року №50287/44/24-22 є недостовірним доказом повідомлення позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за наслідком розгляду якої прийнята оскаржувана постанова, оскільки відповідачем не було надано суду належних доказів отримання позивачем вказаного Повідомлення на розгляд справи. Судом першої інстанції встановлено, що станом на 10 січня 2023 року день розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у відповідача не було відомостей про отримання ОСОБА_1 . Повідомлення на розгляд справи від 30 грудня 2022 року №50287/44/24-22. Апелянтом у ході судового розгляду цієї справи не було надано належних та достовірних доказів повідомлення позивача про час і місце розгляду справи під розписку, як і не надано рекомендованого листа із повідомленням про вручення позивачу повідомлення про розгляд відносно нього справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, як це передбачено імперативними приписами пункту 26 Порядку №1567. Зазначене свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень фактично позбавив позивача надати свої пояснення, висловити свою позицію щодо вчиненого ним, на думку відповідача, порушення вимог статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт; спростувати позицію посадових осіб відділу державного нагляду (контролю) про те, що саме ФОП ОСОБА_1 є автомобільним перевізником у спірних відносинах та саме він повинен нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт, за порушення, що були встановлені 08 грудня 2022 року при перевірці автомобіля марки «MAN L2000» д.н.з. НОМЕР_1 . Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не було надано належних та достовірних доказів повідомлення позивача про час і місце розгляду справи під розписку, як і не надано рекомендованого листа із повідомленням про вручення позивачу повідомлення про розгляд відносно нього справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, як це передбачено імперативними приписами пункту 26 Порядку №1567. При цьому суд звертає увагу на те, що і судом касаційної інстанції у справі з подібних відносин (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №823/352/16) зроблено висновок про те, що порушення встановленої Порядком №1567 процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт є підставою для визнання незаконною постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів, що позивач довів протиправність постанови начальника Відділу Державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті Пономаренка В.В. №352507 від 10 січня 2023 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Мацький Є.М. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.