Постанова 4820 № 676/4298/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2023 року м. Хмельницький Справа № 676/4298/21 Провадження № 22-ц/4820/1417/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Шевчук Ю.Г., учасники справи: прокурор Веселовська О.П., представник відповідача Рудик В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 травня 2023 року (суддя Шевцова Л.М.) за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області до ОСОБА_1 ; треті особи: Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет; ОСОБА_2 , про зобов`язання повернути земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, припинити право власності та інші зареєстровані щодо неї речові права та обтяження, в с т а н о в и в : У липні 2021 року керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури звернувся в суд в інтересах держави в особі Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет; ОСОБА_2 , про зобов`язання повернути земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, припинити право власності та інші зареєстровані щодо неї речові права та обтяження. В обґрунтування вимог зазначав, що згідно рішення Устянської сільської ради Кам?янець-Подільського району Хмельницької області №13 від 12.09.2014 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_2 , замовити в проектній організації розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0600 га для ведення садівництва. Рішенням Устянської сільської ради № 8 від 19.03.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 » останньому затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку, площею 0,0600 га, для ведення садівництва, що розташована в межах населеного пункту с. Устя, Устянської сільської ради, Кам?янець-Подільського району. Кадастровий номер земельної ділянки: 6822489100:01:001:0105. На підставі зазначених рішень ОСОБА_2 , отримав свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 10.04.2015 року на земельну ділянку площею 0,0600 га для ведення садівництва, що розташована в межах населеного пункту с. Устя, Устянської сільської ради, Кам?янець-Подільського району, кадастровий номер земельної ділянки: 6822489100:01:001:0105. У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 320 від 24.05.2017 право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 припинено та зареєстровано за ОСОБА_1 . Спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища та відноситься до земель водного фонду, передача яких у власність громадян, у тому числі для ведення садівництва, заборонена. Рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, правонаступником якої на теперішній час є Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада, про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 суперечить нормам чинного законодавства, тому останній не мав права відчужувати її ОСОБА_1 , а укладений ними договір купівлі-продажу земельної ділянки не відповідає вимогам закону . Земельна ділянка вибула з власності територіальної громади с.Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, поза її волею та за недійсним правочином, внаслідок чого власник землі має право повернути її від добросовісного набувача. Із урахуванням викладеного, прокурор просив суд першої інстанції: зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 6822489100:01:001:0105 загальною площею 0,06 га яка розташована в межах села Устя Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області Слобідсько-Кульчієвецькій сільській раді; скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 6822489100:01:001:0105 із одночасним припиненням (скасуванням) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 6822489100:01:001:0105 та усіх інших зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 617200668224; стягнути з відповідача на користь Хмельницької обласної прокуратури 4540 грн. судового збору. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 травня 2023 року у задоволенні позову прокурора відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не було доведено належними та допустимим доказами, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Смотрич. Крім того, дійшов висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки та вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном. В апеляційній скарзі Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за пред`явлення позову та за подання апеляційної скарги. В обґрунтування вимог скарги зазначено, що надані у справі докази на підтвердження знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Смотрич є достатніми та належними, оскільки неодноразово визнавались такими у судових рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій у справах щодо суміжних із спірною земельних ділянок. Апелянт вказує, що відсутність відомостей про межі прибережної захисної смуги Дністровського водосховища у Державному фонді документації із землеустрою, на що послався суд в оскаржуваному рішенні, не свідчить про відсутність такої смуги. Наявність такої наглядно підтверджується картографічними матеріалами, долученими до Робочого проекту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС. Вказані докази також неодноразово досліджувались судами апеляційної та касаційної інстанцій при розгляді аналогічних спорів та визначались належними та допустимими доказами для задоволення позовних вимог прокурора. Посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, та ін. прокурор зазначив, що ним вірно визначено спосіб захисту порушеного права, а саме зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку законному власнику - державі в особі Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Також наголошує, що повернення спірної земельної ділянки водного фонду, яка є прибережною захисною смугою Дністровського водосховища в комунальну власність, з метою подальшого використання за цільовим призначенням беззаперечно становить державний інтерес. Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння апелянт зазначив, що відповідач ОСОБА_1 , достовірно знаючи про розташування спірної земельної ділянки на березі Дністровського водосховища, проявивши розумну обачність міг знати, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття цієї земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило. В судовому засіданні прокурор Веселовська О.П. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Від Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника сільської ради. Апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі просить її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Рудик В.М. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити. Від третьої особи Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представників. Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки. Згідно з частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права. Судом встановлено, що рішенням Устянської сільської ради від 12.09.2014 року №13 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0600 га для ведення садівництва в селі Устя. На підставі даного рішення, ОСОБА_2 у ФОП ОСОБА_3 замовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва, договір № 069 від 20.02.2015 року. Згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва, виконаного ФОП ОСОБА_3 , категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, орієнтовна площа 0,0600 га, угіддя - пасовища, земельна ділянка передбачена до відведення за рахунок земель комунальної власності, не потребує зміни цільового призначення та передається у власність. Рішенням Устянської сільської ради від 19 березня 2015 року №8 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0600 га для ведення садівництва в с. Устя Кам`янець-Подільського району ОСОБА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 6822489100:01:001:0105, яка розташована в с. Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області 10 квітня 2015 року на підставі зазначених рішень Устянської сільської ради Реєстраційною службою Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , на земельну ділянку, площею 0,0600 га для індивідуального садівництва, що розташована в межах населеного пункту с. Устя Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки: 6822489100:01:001:0105. На підставі договору купівлі-продажу від 24.05.2017 року ОСОБА_2 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , що зареєстровано в реєстрі за № 320, договір посвідчено ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу. ОСОБА_1 на спірній земельній ділянці розпочав будівництво садового будинку. Право власності на даний об?єкт житлової нерухомості, незавершеного будівництва, на сьогодні зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 26308569 від 22.05.2018 року. Згідно з картографічними матеріалами проектної документації водоохоронних зон лівого берега Дністровського водосховища на території Дністровського водосховища, яка затверджена протоколом Хмельницької обласної ради 1988 року та якою визначено площі водоохоронних зон і прибережних смуг, село Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області входить до переліку населених пунктів на території водоохоронних зон, спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Вказане підтверджується робочим проектом водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС на території колгоспу «Україна» Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Відповідно до інформаційної довідки, наданої Новодністровським регіональним управлінням водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ, проектна документація водоохоронної зони лівого берега Дністровського водосховища на території Хмельницької області була затверджена протоколом Виконавчого комітету Хмельницької обласної ради 1988 року. Робочі екземпляри документації були передані кожному господарству районів, території яких прилягають до Дністровських водосховищ. Дана проектна документація, яка розроблена інститутом «Укрдіпроводгосп» у 1986 році, вважається дійсною і ніяких змін або доповнень в неї не вносилось і на даний час працівниками Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет ( раніше Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ ) використовується у роботі, що підтверджується листом від 26 липня 2016 року. За змістом повідомлення Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ від 01 березня 2017 року за результатами співставлення наявної в управлінні проектної документації водоохоронної зони Дністровського водосховища на території Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області з даними публічної кадастрової карти України встановлено, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережно-захисної смуги Дністровського водосховища. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 Водного кодексу України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. В силу ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, визначених цим Кодексом. Випадки передачі земель водного фонду у приватну власність громадян передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України. На підставі ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Згідно з ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60 ЗК України, ст. 89 ВК України. Відповідно до ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. ЗК України взагалі не передбачав та не передбачає можливість передання у приватну власність земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги для індивідуального садівництва та побудови на ній садового будинку та інших господарських будівель на його обслуговування. Це обмеження було та залишається доступним, чітким та зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України та ЗК. України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула у власність земельну ділянку водного фонду. На підставі ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації. Отже, існування прибережних захисних смуг є законодавчо визначеним, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водоохоронної зони, зокрема, станом на час вирішення питання про передачу земельної ділянки у власність не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. За відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до зазначеного Порядку. За змістом наведених норм права землі у межах прибережних захисних смуг вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. На неможливість перебування такого виду об`єктів майна у приватній власності, крім випадків, передбачених у ст. 59 ЗК України, вказує також і розташування земель водного фонду. Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 22 травня 2018 року в справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року в справі №504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц, у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року в справі №487/10132/14-ц, які апеляційний суд на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при застосуванні норм права до спірних правовідносин. За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з картографічними матеріалами проектної документації водоохоронних зон лівого берега Дністровського водосховища на території Дністровського водосховища, яка затверджена протоколом Хмельницької обласної ради 1988 року та якою визначено площі водоохоронних зон і прибережних смуг, село Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області входить до переліку населених пунктів на території водоохоронних зон, земельна ділянка кадастровий номер : 6822489100:01:001:0105, розташована у межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Вказане підтверджується робочим проектом водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС на території колгоспу «Україна» Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Дністровське водосховище було створене у 1981-1987 роках для забезпечення експлуатації комплексного Дністровського гідровузла. Після будівництва Дністровського комплексного гідровузла ділянка устя (гирло) річки Смотрич, на проміжку понад 8 км вверх по течії річки, є частиною Дністровського водосховища, що наглядно підтверджується картографічними матеріалами, долученими до Робочого проекту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС. За повідомленням Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ від 01 березня 2017 року за результатами співставлення наявної в управлінні проектної документації водоохоронної зони Дністровського водосховища на території Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області з даними публічної кадастрової карти України встановлено, що уся площа спірної земельної ділянки із кадастровим номером 6822489100:01:001:0105 розташована у межах прибережно-захисної смуги Дністровського водосховища 100 метрів. Суд відхилив вказані докази, пославшись як на недоліки на відсутність проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги річок Смотрич та Дністер, водосховищ на них. Крім того, суд першої інстанції зазначав, що є достатні підстави стверджувати, що прибережна захисна смуга річки Смотрич становить 25 метрів навіть у тій частині, яка зайнята водосховищем на ній. Однак такий висновок суду першої інстанції є помилковим. За відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434. Дністровське водосховище було створене у 1981-1987 роках для забезпечення експлуатації комплексного Дністровського гідровузла. Після будівництва Дністровського комплексного гідровузла ділянка устя (гирло) річки Смотрич, на проміжку понад 8 км вверх по течії річки, є частиною Дністровського водосховища, що наглядно підтверджується картографічними матеріалами, долученими до Робочого проекту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС, а відтак ширина прибережної захисної смуги складає 100 метрів, що і позначено на план-схемі. Відтак вказані докази є належними, достатніми та допустимими, не спростовані відповідачем і в їх сукупності цілком підтверджують, що спірна земельна ділянка відведена ОСОБА_2 в порушення закону із земель водного фонду, а не з земель сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, як вказано у виготовленому на його замовлення проекті землеустрою. Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду (постанови від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17) власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Отже, рішення Устянської сільської ради № 8 від 19.03.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0600 га, для ведення садівництва, що розташована в межах населеного пункту с. Устя, території Слобідсько-Кульчиївецької сільської ради, прийняте з порушенням норм ст.ст. 59, 60 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України. При цьому відсутність проекту землеустрою про встановлення меж прибережної захисної смуги не змінює правовий статус земельних ділянок як земель водоохоронної зони. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та у Водному кодексі України (далі - ВК України). Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою. Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інших Велика Палата Верховного Суду виснувала, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, й таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянка належать до водного фонду, набуття приватної власності на неї є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інші). З огляду на зазначене, установивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача ОСОБА_1 , розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, колегія суддів вважає, що вимога про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку є ефективним способом захисту порушеного права держави в особі Слобідсько-Кульчиєвецької сільської, і такий негаторний позов можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. В свою чергу і державна реєстрація спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі як ділянки сільськогосподарського призначення та проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 перешкоджає позивачу повернути земельну ділянку територіальній громаді та відновити її цільове призначення як земельної ділянки водного фонду. Відтак з врахуванням змісту права, за захистом якого звернувся позивач, а також характеру його порушення, ефективним та належним способом захисту буде і скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з ч.13 ст. 79-1 ЗК України ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Відтак позов про зобов`язання повернути земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, припинити право власності та інші зареєстровані щодо неї речові права та обтяження підлягає задоволенню. Висновки суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка передана у приватну власність з дотриманням вимог закону, що підтверджується проектом землеустрою та іншими доказами, є помилковими, оскільки ВК України та ЗК України, які визначали чіткі обмеження на передання у приватну власність земельної ділянки із земель водного фонду, передбачали встановлення у межах існуючих населених пунктів прибережної захисної смуги з урахуванням містобудівної документації, виключали можливість виникнення приватного власника земельних ділянок, зайнятих прибережною захисною смугою, обмежували господарську діяльність на цих природоохоронних територіях. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей розташованої у межах прибережної захисної смуги земельної ділянки, первинний набувач та кінцевий набувач не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки поблизу Дністровського водосховища. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям такої ділянки, ці фізичні особи - відповідачі могли та повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду. Щодо добросовісності кінцевого набувача, то у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача цивільне законодавство надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19). При цьому, колегія суддів вважає, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції порушені не будуть, оскільки нею гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Тому для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно повертається. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю. Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна. У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені обставини та правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності. З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Суспільний інтерес є спрямованим на повернення земельної ділянки до комунальної власності для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку, а саме: у збереженні прибережних захисних смуг; у недопущенні їх передання у приватну власність усупереч чинному законодавству замість надання в оренду для чітко визначених цілей (зокрема, й рекреаційних, і туристичних); у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель водного фонду. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади села Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля. Справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами у цій справі не порушений. При цьому, немає підстав вважати, що як перед безоплатним отриманням земельної ділянки первинним набувачем, так і перед придбанням у нього цієї ділянки кінцевим набувачем, існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із актами, які регулюють спірні правовідносини, та зробити висновки щодо режиму земельної ділянки. Тому немає жодних підстав вважати, що відповідачі діяли добросовісно та не могли співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає скаргу заступника прокурора Хмельницької області обґрунтованою, тому згідно з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України вона підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню із ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви Хмельницька обласна прокуратура сплатила судовий збір в сумі 4540 грн. За подання апеляційної скарги Хмельницька обласна прокуратура сплатила судовий збір в сумі 10215 грн. Оскільки позов Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради та апеляційну скаргу прокурора задоволено, судовий збір сплачений за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 14755 грн. підлягає відшкодуванню з відповідача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст., 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 6822489100:01:001:0105, яка розташована в межах села Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, Слобідсько-Кульчієвецькій сільській раді. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,06 га, кадастровий номер 6822489100:01:001:0105 в Державному земельному кадастрі. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 6822489100:01:001:0105 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 617200668224). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір в розмірі 14755 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 серпня 2023 року. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк