Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/118/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" серпня 2023 р. Справа №914/118/23 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Желіка М.Б. розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» від 17.04.2023 на рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 (повний текст рішення складено 20.03.23, суддя Синчук М.М.) у справі № 914/118/23 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центру забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет», м. Львів про стягнення штрафних санкцій у розмірі 87486,41 грн 5 січня 2023 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центру забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» 87486,41 грн. штрафних санкцій за порушення умов, укладеного між сторонами, договору в частині здійснення попередньої оплати. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі № 914/118/23 позовні вимоги АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центру забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено; з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» на користь позивача стягнуто 87486,41 грн. пені та 2481 грн. судового збору. Задовільняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, за умовами укладеного між сторонами договору, повинен був здійснити попередню оплату в розмірі 50 % вартості товару, яка становила 694487, 58 грн без ПДВ в строк до 04.01.2022. Однак, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, попередню оплату 50% вартості товару ні у визначений договором строк, ні станом на дату розгляду даної справи відповідач не здійснив. Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, зазначав, що звертався до позивача з пропозиціями про розірвання договору, у зв`язку зі зміною істотних умов договору, покликаючись на різке зниження цін на металобрухт. Суд відхилив такі доводи відповідача та зазначив, що суттєва зміна кон`юнктури ринку стосується обох договірних сторін, зазначені обставини мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін та у повній мірі стосуються обох сторін договору. Не погодившись з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив таке в апеляційному порядку, подавши до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в яких, як на підставу для скасування вказаного рішення місцевого господарського суду, покликається, зокрема, на таке: - у зв?язку зі зміною істотних умов, керуючись ст. 188 ГК України, відповідач направив на електрону адресу позивача повідомлення з пропозицією про розірвання договору від 24.12.2021 р. № 714/2021-ЦЮ, однак відповіді не отримав. Згодом, відповідачем неодноразово було надіслано на адресу позивача листи про розірвання договору від 16.02.2022 за № КМ-12/08-81, від 29.08.2022 за № KM-12/08-308, від 06.10.2022 за № KM-12/08-338. Проте позивач залишив вказані листи без відповіді, що, на переконання відповідача, свідчить про свідоме затягування позивачем процесу добровільного врегулювання спірного питання; - апелянт стверджує, що не скористався правом, передбаченим ч. 4 ст. 188 ГК України, та не передав вирішення питання про розірвання спірного договору на вирішення до суду, у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, захопленням територій та бойовими діями в різних містах країни. Відповідач зазначає, що станом на січень 2022 року він був зареєстрований в Донецькій області у місті Маріуполь, проспект Будівельників,

143. Після повномасштабного вторгнення, відповідач не мав змоги звернутися до господарського суду для захисту свої законних прав та інтересів, оскільки адміністрація скаржника вивозила персонал підприємства, намагалася зберегти та вивезти основні засоби підприємства через активні бойові дії, які велися на території міста Маріуполя. Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 263 ГПК України, позивач подав відзив на апеляційну скаргу та доповнення до відзиву, в яких заперечує доводи апелянта та зазначає, що з огляду на приписи Господарського кодексу України, який визначає поняття підприємництва, як самостійної ініціативної, систематично, на власний ризик господарської діяльності суб`єкта господарювання, ТОВ «Керамет» повинен був передбачити можливість настання негативних факторів, що могли виникнути внаслідок виконання спірного договору. Разом з тим, позивач зазначає, що апелянтом не подано до суду першої інстанції жодних доказів, які б підтверджували, що станом на січень 2022 ТОВ «Керамет» було зареєстроване у м. Маріуполь Донецької області. Позивач звертає увагу суду на те, що в договорі юридичною адресою покупця (відповідача) зазначено м. Дніпро, Запорізьке шосе, буд. 28-М. Водночас, зміна юридичної адреси відповідача, за твердженням останнього, відбулася в січні 2022, однак, всупереч п. 9.1 договору, відповідачем не було повідомлено позивача про зміну юридичної/фактичної адреси, відтак, вказані твердження апелянта не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду. З огляду на приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги ТОВ «Керамет» здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін. Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне: Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2021 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (продавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №720/2021-ЦЮ, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002), ціна якого вказана відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, та надати послуги щодо організації навантаження товару у разі звернення покупця (пункт 1.1 Договору). Відповідно до специфікації 1 до вказаного договору найменування товару - брухт вид №503 в кількості 207,582 т, загальною вартістю без ПДВ 1388975, 16 грн. Відповідно до п. 2.4.1. сума попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, яка становить 694 487, 58 грн без ПДВ сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору. Згідно п. 2.4.2. договору після здійснення відвантаження товару на 80% суми попередньої оплати відповідно до підпункту 2.4.1. договору, покупець зобов`язаний сплатити решту 50% вартості товару, яка становить 694 487, 58 грн без ПДВ на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання відповідного рахунку. Відповідно до 9.7. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем свого обов`язку щодо попередньої оплати 50% вартості товару. Пунктом 5.2. договору передбачено, що за порушення покупцем строків оплати за товар та/або послуги щодо організації навантаження товару, визначених п. 2.4. 2.5 цього договору. Продавець має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки. У зв`язку із неналежним виконанням ТОВ «Керамет» зобов`язань за договором, позивач звернувся до відповідача з претензією від 08.02.2022 №ЦЗВ 20/545 з вимогою сплатити пеню. Натомість, відповідач, у зв`язку зі зміною істотних умов, керуючись ст. 188 ГК України, листами за вих. №КМ-12/08-04 від 06.01.2022, №КМ-12/08-81 від 16.02.2022, №КМ-12/08-308 від 29.08.2022, №КМ-12/08-338 від 06.10.2022, звертався до позивача, в яких просив розірвати договори купівлі продажу, зокрема і спірний договір №720/2021-ЦЮ від 24.12.2021. Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання сторін виникли на підставі договору №720/2021-ЦЮ від 24.12.2022, згідно з яким продавець (позивач) зобов`язувався передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002), ціна якого вказана відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, та надати послуги щодо організації навантаження товару у разі звернення покупця (пункт 1.1 Договору). Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як встановлено судом, згідно п. 2.4.1. сума попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, яка становить 694487, 58 грн без ПДВ сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору. Так, на виконання умов договору, а саме: п. 2.4. відповідач повинен був здійснити попередню оплату в розмірі 50 % вартості товару, яка становить 694487, 58 грн без ПДВ в строк до 04.01.2022. Проте, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, попередню оплату 50% вартості товару ні у визначений договором строк, ні станом на дату розгляду даної справи відповідач не здійснив. З наведеного вбачається, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання, позаяк, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається. Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України). За умовами ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно п. 5.2. договору передбачено, що за порушення покупцем строків оплати за товар та/або послуги щодо організації навантаження товару, визначених п. 2.4., 2.5 цього договору. Продавець має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки. У зв`язку із простроченням відповідачем сплати попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 87486, 41 грн. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд встановив, що позивачем правильно нараховану відповідачу пеню в сумі 87486, 41 грн. Щодо покликань відповідача про розірвання спірного договору купівлі-продажу, судова колегія зазначає наступне: Як вбачається з матеріалів справи, сторони узгодили істотні умови договору, надали визначеної законом форми, під час укладення вищевказаного договору жодних розбіжностей щодо умов договору у сторін не виникало. З огляду на наведене, умови договору є для сторін цього договору обов`язковими для виконання. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. З умов договору вбачається, що відповідач, як покупець, не наділений правом в односторонньому порядку розірвати договір. Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а інша сторона у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, а у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Отже, підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є або істотне порушення умов договору, або наявність відповідного застереження в договорі чи пряма вказівка закону щодо відповідних підстав для розірвання договору, або істотна зміна обставин, за наявності одночасно чотирьох умов, передбачених пунктами 1-4 частини 2 статті 652 ЦК України. Як ствердив відповідач, він звертався до позивача із пропозиціями про розірвання договору, однак, позивач, на думку відповідача, в порушення ч. 3 ст. 188 ГК України навмисно затягнув процес добровільного врегулювання спору. Однак, ні умовами договору, ні законодавством не передбачено обов`язкової згоди позивача на розірвання договору. Таким чином, доводи відповідача щодо очікування позитивного для себе вирішення питання про розірвання договору є безпідставними. Водночас, у разі неодержання відповіді на пропозицію про розірвання договору у встановлений строк, відповідач мав право звернутися із відповідним позовом до суду (ч. 4 ст. 188 ГК України, ч. 2 ст. 652 ЦК України). Проте, в матеріалах справи докази такого звернення до суду відсутні, відповідач на існування таких обставин не посилався. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договору або уклали його на інших умовах. Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору. Водночас, відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Зважаючи на наведене, суттєва зміна кон`юнктури ринку стосується обох договірних сторін, зазначені обставини мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін та у повній мірі стосуються обох сторін договору. Твердження апелянта про неможливість звернення до суду з позовом про розірвання спірного договору, через повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та інтенсивні бойові дії на території м. Маріуполя, де, за твердженням скаржника, такий перебував з січня 2022, не обґрунтовані та документально не підтверджені. Водночас, суд зазначає, що в договорі купівлі-продажу № 720/2021-ЦЮ від 24.12.2021 юридичною та фактичною адресою ТОВ «Керамет» вказано м. Дніпро; жодних доказів про зміну юридичної або фактичної адрес відповідачем не подано. Відтак, такі доводи апелянта відхиляються судовою колегією як голослівні. З врахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Керамет» 87486, 41 грн. пені. обґрунтовано та правомірно задоволено судом першої інстанції. Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»). З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи. Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення. Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» від 17.04.2023. Рішення Господарського суду Львівської області від 2.03.2023 у справі №914/118/23 залишити без змін. Судові витрати покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Справу повернути в Господарський суд Львівської області. Головуючий суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік