Постанова Одеський апеляційний суд № 495/8600/22

Номер провадження: 33/813/1148/23 Номер справи місцевого суду: 495/8600/22 Головуючий у першій інстанції Боярський О.О. Доповідач Стахова Н. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.08.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Головуючого судді - Стахової Н.В., за участю секретаря судового засідання Долгової В.І., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ВСТАНОВИВ: 20.10.2022 року інспектором відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області складено протокол серії № 0002708 про вчинення ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП. У протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що 20.10.2022 року о 12:29 год., а/д Одеса-Рені М-15, 60 км, + 540 м., Одеська область, Білгород-Дністровський район, гр. ОСОБА_1 , надавав послуги з перевезення пасажирів у кількості 16 пасажирів по т/з Mersedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 , за маршрутом «Одеса-Паланка», без державної реєстрації як суб`єкт господарювання, та без відповідно на це ліцензії. Своїми діями вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП. Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2023 року визнано громадянина ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП. Притягнуто громадянина ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн на користь держави. Стягнуто судовий збір в сумі 536,80 гривень на користь держави. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк оскарження постанови та скасувати постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2023 року та провадження по справі щодо нього закрити, посилаючись на те, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою і не відповідає фактичним обставинам справи. В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що адміністративну справу було розглянуто всупереч вимогам ст. 268 КУпАП за його відсутності, оскільки він належним чином не повідомлявся про місце і час розгляду справи, в порушення ст. 254 КУпАП йому не був вручений другий примірник протоколу про адміністративне правопорушення інспектором відділу Укртрансбезпеки. Зазначає, що не займається перевезенням пасажирів, це була єдина поїздка як волонтера. В матеріалах справи не міститься, як суть правопорушення, докази про систематичний характер здійснення перевезення пасажирів, як на одну з ознак господарської діяльності, виходячи зі змісту ст. 19 Господарського кодексу України. Будь яких достатніх та допустимих доказів того, що він систематично здійснював господарську діяльність з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку до протоколу про адміністративне правопорушення не додано. В апеляційній скарзі скаржник ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, посилаючись на те, що жодних судових повісток про виклик до суду він не отримував, копію даної постанови не було направлено на адресу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про її існування він дізнався 11 травня 2023 року коли отримав повідомлення від Вознесенського відділу ДВС ПМУ Міністерства юстиції про примусове виконання оскаржуваної постанови. Повний текст оскаржуваної постанови він отримав 31 травня 2023 року поштою після звернення з відповідною заявою до суду першої інстанції, що підтверджується конвертом. Апеляційний суд вважає, що клопотання слід задовольнити, зважаючи на наступне. З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні під час винесення постанови ОСОБА_1 не був присутнім. Доказів направлення йому оскаржуваної постанови матеріали справи не містять. Відповідно до інформації накладної № 6770704358077 про відправлення рекомендованого листа копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримав 31 травня 2023 року (а.с. 30). Апеляційну скаргу подано 05 червня 2023 року засобами поштового зв`язку (а.с. 39). За правилом статті 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Отже, звернувшись з апеляційною скаргою 05 червня 2023 року, скаржник подав її в межах десятиденного строку з дня отримання копії оскаржуваної постанови. За таких обставин, строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин, а тому його слід поновити. Суд апеляційної інстанції, заслухавши думку особи, що притягається до адміністративної ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, дійшов наступного висновку. Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАПсуд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, які зазначені у ст. 251 КУпАП. Суд, у відповідності до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону під час розгляду матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення. Так, частина 1 ст. 164 КУпАПпередбачає накладення адміністративного стягнення за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди). Про легітимність здійснення підприємницької діяльності свідчить видане у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка. Зайняття підприємницькою діяльністю особою, яка не отримала у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію або особою, свідоцтво про державну реєстрацію якої було скасовано у визначеному законодавством порядку, і є об`єктивною стороною правопорушення. Стаття 3 ГК Українивизначає, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. У відповідності до ст. 42 цього Кодексупідприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. За змістом ч. 1 ст. 58 ГК Українисуб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відповідно до п. 24 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом потребують ліцензування. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт», цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт», ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів, а статтею 60 цього ж Законуза порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників щодо надання послуг з перевезень пасажирів передбачена відповідальність. Окрім того, ст. 6 ч. 12 Закону України «Про автомобільний транспорт»встановлено, що усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, підлягають державному контролю. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт»автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Законута інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та / чи вантажів, тощо. Статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт»визначено перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, а також встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. З наведених нормативно-правових актів вбачається, що обов`язковою умовою належного перевезення пасажирів транспортним засобом є ліцензійний документ на право перевезення пасажирів, які ОСОБА_1 надані не були. Апеляційний суд визнає, що приймаючи рішення по справі суддя врахував вищезазначені вимоги, дав об`єктивну оцінку всім доказам, які є в матеріалах справи, та постановив рішення, яке відповідає вимогам ст. 283 КУпАП. Вина ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАПадміністративного правопорушення підтверджується сукупністю зібраних у справі, досліджених суддею місцевого суду та перевірених апеляційним судом доказів, яким дана правильна оцінка у постанові. Суддя при розгляді даної справи встановив, що 20.10.2022 року о 12:29 год., а/д Одеса-Рені М-15, 60 км, + 540 м., Одеська область, Білгород-Дністровський район, гр. ОСОБА_1 , надавав послуги з перевезення пасажирів у кількості 16 пасажирів по т/з Mersedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 , за маршрутом «Одеса-Паланка», без державної реєстрації як суб`єкт господарювання, та без відповідно на це ліцензії. Своїми діями вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП. На підтвердження цих обставин матеріали справи містять наступні докази: протокол № 0002708 від 20.10.2022 року; пояснення свідка ОСОБА_2 , який підтвердив факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, а саме того, що ОСОБА_1 перевозив біженців за гроші, с кожного пасажира взяв по 500 гривень. З урахуванням наведеного слід вважати встановленим, що ОСОБА_1 мав умисел саме на здійснення господарської діяльності, тобто діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Надавши об`єктивну правову оцінку доводам апеляційної скарги апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки вони спростовуються дослідженими вище доказами, не довіряти яким у суду апеляційної інстанції підстав немає. Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні докази вини ОСОБА_1 апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки докази, що містяться у матеріалах справи, які досліджені та оцінені місцевим судом, відтак перевірені на предмет належності та допустимості судом апеляційної інстанції, у своїй сукупності свідчать про те, що останній порушив вимоги п. 24 ст. 7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності»та вчинив передбачене ч.1 ст.164 КУпАПадміністративне правопорушення. Не вважає слушними апеляційний суд й доводи адвоката про те, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують те, що ОСОБА_1 займався господарською діяльністю на постійній основі тривалий час та отримував від неї прибуток. Вказані доводи апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення та зібраних у справі доказів, ОСОБА_1 надавав послуги з перевезення пасажирів без одержання ліцензії, яка є обов`язковою, що дає обґрунтовані підстави вважати, що він займався підприємницькою діяльністю. Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»діяльність із перевезення пасажирів підлягає ліцензуванню, тобто отримання особою, яка здійснює таку діяльність, відповідної ліцензії Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 164 КУпАПнастає за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а також без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди). Системний аналіз зазначених вимог чинного законодавства свідчить про те, що адміністративна відповідальність настає і за одноразове надання послуг з перевезення пасажирів без відповідної ліцензії на зайняття таким видом діяльності, а тому ОСОБА_1 є суб`єктом передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАПадміністративного правопорушення, а відсутність в матеріалах справи даних про гроші, отримані від реалізації наданих послуг з перевезення біженців, які повинні бути вилучені у правопорушника, на що є посилання в поданій апеляційній скарзі, не спростовує висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. З протоколу про адміністративне правопорушення серії № 0002708 від 20.10.2022 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП вбачається, що йому було роз`яснено, що протокол подається на розгляд до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, протокол ОСОБА_1 підписаний, вказана особа зазначила, щоб копію протоколу направили власнику автобуса. Справа надійшла в провадження суду 31 жовтня 2022 року, розглянута судом 09 січня 2023 року. Відомості про направлення ОСОБА_1 судової повістки на 09 січня 2023 року матеріали справи не містять. Тому слушним є твердження заявника про відсутність відомостей про його належне повідомлення про дату та час розгляду справи. Проте, не знайшло свого підтвердження твердження заявника, що наведене призвело до порушення його прав, наслідком чого стало ухвалення незаконного судового рішення. Під час апеляційного перегляду ОСОБА_1 забезпечено право на участь у судовому розгляді задля усунення можливих порушень, чого по справі не встановлено, натомість доведеність вини особи, що притягається до адміністративної відповідальності, відповідає критерію «поза розумним сумнівом». Крім того, статтею 268 КУпАП не передбачено обов`язкової участі особи при розгляді справи за ч. 1 ст. 164 КУпАП, тому винесення постанови за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у даному випадку, не може бути підставою для її скасування. Апеляційним судом шляхом проведення апеляційного розгляду з належним повідомленням особи, що притягається до адміністративної відповідальності, про дату, час та місце розгляду справи та наданням можливості його безпосередньої участі у судовому перегляді постанови, було відновлено права останнього, перевірені всі вказані в апеляційній скарзі доводи, проте не встановлено підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі. Отже розгляд суддею справи за відсутності правопорушника не вплинув на висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги стосовно того, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, не підлягають задоволенню. Протокол про адміністративне правопорушення № 0002708 від 20.10.2022 року відповідає положенням ст. 256 КУпАП. Будь-яких доказів, що спростовують дані, які містяться в протоколі апелянтом не надано. Досліджені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення докази повністю узгоджуються між собою та є такими, що не викликають сумніву у їх достовірності та допустимості та підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні. Адміністративне стягнення накладене судом першої інстанції з дотриманням вимог статей 23,33 КУпАПв межах санкції ч.1 ст.164 КУпАП. Тож, на переконання апеляційного суду, при розгляді апеляційної скарги не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б тягнули за собою скасування постанови суду першої інстанції, а тому оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а подана на неї апеляційна скарга, доводи якої не знайшли свого підтвердження і є безпідставними без задоволення. Керуючись ст. ст. 7, 252, 280, 283, 294 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2023 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Н.В. Стахова