Постанова 4852 № 160/18664/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 160/18664/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 в адміністративній справі №160/18664/23 за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,- ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Запорізькій області звернулось до суду із заявою, в якій просило підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно рішення Головного управління ДПС в Запорізькій області від 25.07.2023 року, прийнятого з підстав не допущення податкової до проведення фактичної перевірки підприємства. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року заяву Головного управління ДПС в Запорізькій області про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків - задоволено. Визнано обґрунтованим рішення Головного управління ДПС в Запорізькій області від 27 липня 2023 року про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . З апеляційною скаргою звернувся ФОП ОСОБА_1 , в обґрунтування якої зазначено, що наведена в наказі підстава для проведення фактичної перевірки є формальною. Посадові особи контролюючого органу під час перебування в магазині не пред`явили продавцю посвідчення. Дані обставини в сукупності дають підстави стверджувати, що наказ складено з порушенням вимог пп.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а не пред`явлення посвідчення є порушенням п. 81.1 ст. 81 ПК України. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційної провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, виходить з такого. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, ПК України, в.о. начальника ГУ ДПС у Запорізькій області був прийнятий наказ № 1130-П від 27.06.2023 року «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2 » та направлення на перевірку від 27.06.2023 року №1531, № 1532. Посадовими особами Головного управління ДПС у Запорізькій області 29.06.2023 року, з метою ознайомлення з наказом № 1130-п від 27.06.2023 року «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) та направленням на перевірку від 27.06.2023 року № 1532, № 1531, було здійснено вихід на фактичну перевірку магазину за адресою: АДРЕСА_1 . Після ознайомлення з наказом та направленнями на проведення фактичної перевірки, ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовлено у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, про що було складено акт №666/08/01/070/09/ НОМЕР_1 від 29.06.2023 року. Позивач зазначає, що відповідач фізична особа підприємець не виконує встановлені діючим законодавством обов`язки, навмисно створює умови щодо унеможливлення проведення фактичної перевірки, а саме: перешкоджає законній діяльності посадових осіб контролюючого органу під час виконання ними службових обов`язків, не виконує законні вимоги посадових осіб, не допускає посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, обґрунтованості та доведеності доцільності у застосуванні умовного адміністративного арешту майна платника податків. Крім того, судом зазначено, що відповідачем доказів оскарження наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 )» від 27.06.2023 року №1130-п, а також будь-яких дій чи рішень позивача, суду не надано. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно п.п.20.1.4 п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. За правилами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. У силу вимог п.п. 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Відтак, податковий орган наділений правом проводити перевірки, одним із різновидів яких є документальні позапланові перевірки. Згідно п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження. Наказ про проведення документальної позапланової перевірки з підстав, зазначених у цьому підпункті, видається: у разі розгляду заперечення до акта перевірки та/або додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, - контролюючим органом, який проводив перевірку; під час проведення процедури адміністративного оскарження - контролюючим органом вищого рівня, який розглядає скаргу платника податків. У відповідності п. 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. За правилами п. 78.5 статті 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок. Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимо ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). При цьому, абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України). Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки: непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення); оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом. Тобто, лише дотримання посадовими особами контролюючого органу законодавчо установлених обмежень щодо призначення податкової перевірки є обов`язковою передумовою реалізації податковим органом права на проведення перевірки. При цьому, саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №815/4392/15. Разом з тим, у разі, коли платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу може бути застосовано адміністративний арешт майна (п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України). Відповідно п. п. 94.6.1 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України, керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п. 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна. Отже, адміністративний арешт, як винятковий засіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, може бути застосований лише у тому випадку, якщо платник податків відмовився від проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення такої перевірки, що підтверджується відповідним актом. Відповідно до п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Згідно з п. 94.3 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті. Пунктом 94.5 ст. 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення. Положеннями п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Головного управління ДПС в Запорізькій області від 27.06.2023 року №1130-п, керуючись пп75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, на підставі пп80.2.2 п.80.2 ст.80 та доповідної записки начальника управління податкового аудиту Головного управління ДПС в Запорізькій області, прийнято рішення про проведення з 28..06.2023 року тривалістю не більше 10 діб фактичної перевірки магазину за адресою: АДРЕСА_1 , в якому здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 за період з 01.04.2023 року по день закінчення фактичної перевірки, з метою дотримання норм законодавства, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової та роздрібної торгівлі підакцизними товарами, вимог законодавства, яке регулює ведення касових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, з питань цін та ціноутворення. Згідно з п. 80.2 ст. 80 ПКУ фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (п.п. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80 ПКУ); у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПКУ); письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (п.п. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 ПКУ); неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (п.п. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80 ПКУ); у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПКУ); у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПКУ (п.п. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80 ПКУ); у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (п.п. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПКУ). Отже, аналізуючи наказ на проведення фактичної перевірки позивача (ас25) встановлено, що в останньому вказано пп 80.2.2 ПК без відображення інформації, на підставі якої його видали. Навіть, якщо приписи кодексу дозволяють проводити фактичну перевірку, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, потрібно звертати увагу на те, що в наказі підставу проведення перевірки, відповідно до вичерпного переліку підстав за пунктом 80.2 ПК, не зазначено. Верховний Суд неодноразово зауважував, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 ПК щодо змісту наказу про проведення перевірки. При встановленні однією правовою нормою декількох самостійних підстав для проведення перевірки, конкретна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена. Проте підстава повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які документи відповідно до доповідної записки про яку йдеться у наказі від 27.06.2023 року №1130-п, не містить жодної інформації стосовно того, в рамках яких саме заходів встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів встановлено факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій або ж інших доказів вчинення таких операцій встановлена контролюючим органом. Приймаючи рішення на користь платника колегія суддів дійшла висновку, що доповідна записка як підстава, яка підпадає під дію п. 80.2 ПКУ має містити інформацію про хоча і ймовірні, проте конкретні порушення суб`єктом господарювання законодавства, контроль за яким як раз покладено на фіскальні органи. Таким чином, акт № 666/08/01/070/09/ 3201720784 від 29.06.2023 року про недопуск, не є належним та допустимим доказом, у розумінні ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, тому передбачені п. п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України підстави для застосування умовного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 відсутні. Як наслідок, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення в підтвердженні обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 , застосованого рішенням від 25.07.2023 року. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника, які стали підставою для прийняття такого рішення. Оскарження платником наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, тому відсутність факту оскарження такого наказу не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника входять до предмета доказування у справах, визначених пунктом 2 частини першої статті 283 цього Кодексу. Отже, на думку колегії суддів, застосування державою адміністративного арешту майна повинно здійснюватися на підставі відповідної норми закону, знаходитись в межах дотримання принципу справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом, оскільки держава, стягуючи податки та збори, підтримує свій публічний фінансовий інтерес шляхом застосування до осіб таких обмежень як адміністративний арешт майна та накладає таке обмеження на особу, щоб забезпечити виконання нею податкового обов`язку для задоволення інтересів суспільства. Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив заяву Головного управління ДПС в Запорізькій області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, а тому, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви. Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 283, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 в адміністративній справі №160/18664/23 скасувати та прийняти нове рішення. У задоволенні заяви Головного управління ДПС в Запорізькій області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 17 серпня 2023 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя А.В. Суховаров