Постанова Рівненський апеляційний суд № 566/487/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 серпня 2023 року м. Рівне Справа № 566/487/23 Провадження № 22-ц/4815/784/23 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструк С.В., суддів: Хилевич С.С., Шимків С.С. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Млинівського районного суду Рівненської області від 24 травня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення (перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років), В С Т А Н О В И В : В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Млинівського районного суду Рівненської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років). Ухвалою Млинівського районного суду Рівненської області від 24 травня 2023 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі п.1 ст.186 ЦПК України. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу суду. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заявник у даній справі звернувся до суду з вимогою щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Дана заява не стосується оскарження дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Вимога спрямована на реалізацію особистих прав заявника та не стосується перевірки законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. За своєю суттю та суб`єктивним складом учасників подана заява не містить ознак публічно-правового спору чи спору про право. При цьому апелянт посилається на напрацьовані ВП ВС загальні критерії при визначенні юрисдикції та висновки викладені у постановах ВП ВС у справах №693/1140/16-ц, №320/948/18. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений частиною 1 статті 315 ЦПК України. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення цивільних суб`єктивних прав громадян. У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року дійшла висновку, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини 1 статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Відповідно в порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частинами 1, 2 і 7 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється, в тому числі, на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України). За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту перебування на утриманні трьох малолітніх дітей. Встановлення заявленого факту, що має юридичне значення, заявник обґрунтував тим, що в силу підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, можуть бути звільнені з військової служби у зв`язку з перебуванням на їх утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив з того, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження ним військової служби, зокрема, реалізації права на звільнення, а тому заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, належить до юрисдикції адміністративного суду. Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання за ним права на звільнення з військової служби. Тобто за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з проходженням і звільненням з публічної служби (військової служби), а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів зауважує, що необхідність у встановленні факту також зумовлена відмовою командира частини подати рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, яка мотивована відсутністю судового рішення про встановлення факту утримання 3 дітей до 18 років. ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачає наявність документів, що підтверджують наявність сімейних обставин. В свою чергу у справах окремого провадження заявник повинен довести, що не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (ВП ВС № 320/948/18). Тобто законодавець не вказує про обов`язковість судового рішення для звільнення з військової служби, а вирішення питання що звільнення повинно відбуватись в площині правовідносин військовослужбовця та військової частини. При цьому слід враховувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц про недопустимість ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні в порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. З огляду на викладене підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги немає. Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Млинівського районного суду Рівненської області від 24 травня 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В. Шимків С.С.