Постанова 4873 № 910/7918/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" серпня 2023 р. Справа№ 910/7918/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Копитової О.С. суддів: Доманської М.Л. Сотнікова С.В. за участю секретаря судового засідання: Гуньки О.В. та представників сторін: арбітражний керуючий - Кізленко В.А. - посвідчення, від апелянта - не з`явилися, від відповідача - не з`явилися, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не з`явилися, розглянувши матеріали апеляційної скарги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року (повний текст складено 21.02.2023 року) у справі № 910/7918/20 (суддя Мандичев Д.В.) за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до приватного акціонерного товариства «АвтоКрАз» треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 ; 3) ОСОБА_3 ; 4) ОСОБА_4 ; 5) ОСОБА_5 ; 6) ОСОБА_6 ; 7) ОСОБА_7 ; 8) ОСОБА_8 ; 9) ОСОБА_9 ; 10) ОСОБА_10 ; 11) ОСОБА_11 ; 12) ОСОБА_12 ; 13) ОСОБА_13 ; 14) ОСОБА_14 ; 15) ОСОБА_15 ; 16) ОСОБА_16 ; 17) ОСОБА_17 ; 18) ОСОБА_18 ; 19) ОСОБА_19 ; 20) ОСОБА_20 ; 21) ОСОБА_21 ; 22) ОСОБА_22 ; 23) ОСОБА_23 ; 24) ОСОБА_24 ; 25) ОСОБА_25 ; 26) ОСОБА_26 ; 27) ОСОБА_27 ; 28) ОСОБА_28 ; 29) ОСОБА_29 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - розпорядник майна приватного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» арбітражний керуючий Кізленко Вадим Андрійович про зобов`язання вчинити дії в межах справи №917/814/16 за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» про банкрутство ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року по справі № 910/7918/20 відмовлено Кременчуцькій міській раді Полтавської області у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області (надалі по тексту - апелянт) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі № 910/7918/20. Прийняти нове, яким позовні вимоги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що правовідносини з розпорядження (відчуження) майна боржника, щодо якого відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, врегульовані спеціальними нормами чинного нормативного акту з процедур банкрутства - нормами Кодексу України з процедур банкрутства, які за загальним правилом мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство перед іншими законодавчими актами України з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, який перебуває в особливому правовому режимі, що змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Апелянт, посилаючись на ч. 5 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, зазначає, що протягом процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права приймати рішення, зокрема, про відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачу в заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства. Таким чином, враховуючи також положення ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства, загальне правило встановлює заборону на відчуження будь-якого нерухомого майна боржника протягом процедури розпорядження майном. При цьому, апелянт стверджує, що з цього правила встановлений випадок, передбачений, зокрема, положеннями абзацу 5 ч.5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Наведені обмеження скасовуються і відчуження майна боржника допускається у встановленому законом порядку, зокрема, у ліквідаційній процедурі боржника ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства. При цьому, відчуження окремих об`єктів нрухомого майна боржника має спеціальне нормативне регулювання. Апелянт зазначає, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоваряжування, визначні Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 11 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільських, селищних, міських, районних у містах ( у разі) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Таким чином, апелянт вважає, що за змістом наведених вище норм об`єкти житлового фонду боржника не можуть бути включені до ліквідаційної маси боржника за умови, що боржник зобов`язаний згідно із законодавством передати ці об`єкти територіальній громаді, а норми як Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» так і Кодексу України з процедур банкрутства передбачають обов`язкове та безумовне передання цих об`єктів до комунальної власноті відповідної територіальної громади. При цьому, обов`язку ліквідатора передати визначені ч. 7 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства об`єкти до комунальної власності територіальної громади кореспондує обов`язок органу місцевого самоврядування прийняти такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом. Ці обов`язки є чітко встановленими, а не дискреційними. Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також враховуючи положення ч. 1 ст. 59 та ч. 7 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, що виключають віднесення до ліквідаційної маси банкрута об`єктів житлового фонду, в тому числі і гуртожитків, наявність/відсутність/відчуження від боржника цієї категорії майна, зокрема і у процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство, жодним чином не впливає як на формування ліквідаційної маси боржника, так і на задоволення вимог кредиторів у даній справі, а тому жодним чином не обмежує та не впливає на права, інтереси та обов`язки учасників провадження у справі про банкрутство. Апелянт зазначає, що перебування боржника у процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство та відповідні визначені Кодексом України з процедур банкрутства обмеження на відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, чинність мораторію на задоволеня вимог кредиторів, між тим жодним чином не створює конфлікту у застосуванні норм Кодексу України з процедур банкрутства при вирішенні питання щодо відчуження від боржника в комунальну власність Кременчуцької міської територіальної громади в особі Кременчуцької міської ради Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області гуртожиток за адресою: місто Кременчук, вул. В. Пугачова, 14-А, оскільки передача у комунальну власність Кременчуцької міської територіальної громади будівлі гуртожитку по вул. В. Пугачова, 14-А в м. Кременчуці є обов`язком, а не правом приватного акціонерного товариства «АвтоКрАз» (надалі по тексту - ПрАТ «АвтоКрАз», відповідач), а обов`язком Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, у свою чергу є прийняття до комунальної вланстності спірного об`єкта нерухомості. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції вищенаведеним нормам Закону не надав жодної належної оцінки. Крім того, апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, щодо відмови Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки враховуючи, що вилучені акції ПрАТ «Автокраз» передано до Міністерства оборони України для забезпечення потреб Держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, прийняття рішення господарським судом щодо зобов`язання ПрАТ «Автокраз» передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Кременчука в особі Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області гуртожиток за адресою: місто Кременчук, вул. В. Пугачова, 14-А може вплинути на інтереси Держави, тому Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області вважає за необхідне залучити до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерство оборони України. Однак, на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано особливого статусу в якому нині перебуває Держава та мету з якою було вилучено акції ПрАТ «Автокраз» та передано до Міністерства оборони України. Таким чином, враховуючи викладене, апелянт вважає, що існують всі підстави для задоволення позовних вимог Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в повному обсязі. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2023 року апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді: Копитової О.С., суддів: Сотнікова С.В., Остапенка О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2023 року витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7918/20 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до ПрАТ «АвтоКрАз» про зобов`язання вчинити дії. 03.04.2023 року від господарського суду міста Києва на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2023 року надійшли матеріали справи № 910/7918/20 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до ПрАТ «АвтоКрАз» про зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2023 року задоволено заяву судді Північного апеляційного господарського суду Остапенка О.М. про самовідвід у справі № 910/7918/20. Відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Остапенка О.М. від розгляду справи № 910/7918/20. Матеріали справи № 910/7918/20 передано для визначення складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 року, у зв`язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Остапенка О.М., призначено повторний автоматизований розподіл справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023 року, для розгляду справи сформовано колегію у складі головуючого судді: Копитової О.С. суддів: Сотнікова С.В., Полякова Б.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі № 910/7918/20. Клпотання Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено. Розгляд апеляційної скарги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області призначено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на 14.06.2023 року. Вирішено інші процесуальні питання. 02.05.2023 року через відділ документообігу суду від представника ПрАТ «Автокраз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі № 910/7918/20, а рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі № 910/7918/20 залишити в силі. Обґрунтовуючи поданий відзив представник відповідача зазначає, що матеріально-правове обґрунтування вимог позивача побудоване на приписах Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності». Щодо застосування у спірних правовідносинах Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», відповідач зазначає, що вказаним законом врегульовані правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону. Відповідач зазначає, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи оперативному управлінні війських частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до Законів України війських формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзивачайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей). Дія цього Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Відповідно до Акту прийняття-передачі нерухомого майна у власність ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 11.02.2000 року Міністерство промислової політики України (як правонаступник Міністерства машинобудування, військо-промислового комплексу і конверсії України) передало, а ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» (яка є правонаступником ВАТ «Краз», що створене шляхом корпоратизації державного підприємства "Кременчуцький автомобільний завод" відповідно до Указу Президента України № 210 від 15.06.1998 року «Про корпоратизацію підприємств») прийняло у власність компанії на підставі Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Краз» станом на 01.09.1994 року та рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 03.03.1998 року об`єкти нерухомого майна, зокрема: «Будинок ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14». Згідно примітки вказаного акту майно згідно переліку введено до статутного фонду ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 03.03.1998 року. Вказані факти є підставою стверджувати, що Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширює свою дію на цей об`єкт нерухомого майна - гуртожиток. Разом з тим, відповідно до ч. 1 та 3 ст. 14 вказаного Закону гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядки та строки, визначені затвердженою законом загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в одних із способів, а саме: на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: за згодою власника гуртожитку - за його рішенням або ж без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду. Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації, у власність територіальних громад приймаєтьмся відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки. Тож, відповідач вважає, що місцевим судом вірно застосовано рішення Конституційного Суду України від 20.10.2021 року №7-р(ІІ)-2021 у справі №3-181/2020(440/20), якою встановлено неконституційність норми п.п. «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», на яку посилається позивач, як нормативно-правове регулювання своїх вимог. Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин п.п. «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у зв`язку з визнанням даної норми неконституційною. Щодо посилання апелянта на приписи Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» відповідач зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що такі дії є безпідставними, оскільки вказаний закон визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну. 05.06.2023 року через відділ документообігу суду від розпорядника майна ПрАТ «Автокраз» арбітражного керуючого Кізленка В.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому розпорядник майна просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі № 910/7918/20, а рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі № 910/7918/20 залишити без змін. Щодо твердження апелянта про залучення Міністерства оборони України то розпорядник майна у своєму відзиві зазначає, що ПрАТ «Автокраз» є юридичною особою, тому в силу приписів ст.. 80, 96 Цивільного кодексу України самостійно (а не засновники) відповідає за своїми зобов`язаннями. Більш того, ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду. Таким чином, оскільки клопотання позивача про залучення третьої особи було заявлено після закінчення підготовчого провадження, то на думку розпорядника майна, місцевий суд законно відмовив у його задоволенні. Щодо підстав для передачі гуртожитку до комунальної власності то розпорядник майна зазначає, що Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23.01.2020 року «Про надання згоди на безоплатне прийняття гуртожитку по вул. Вадима Пугачова, буд. 14-А з власності ПрАТ «АвтоКраз» до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука» позивач вирішив надати згоду на безоплатне прийняття власності приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука об`єкта нерухомого майна, а саме: будівлі Гуртожитку (згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно - будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК "АвтоКраз" по вул. Московській, буд. 14-А загальною площею 6277,1 кв.м, реєстраційний номер майна 1117581) з метою захисту конституційних прав мешканців гуртожитку стосовно реалізації права на приватизацію житла, забезпечення гідних умов проживання. Частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Розпорядник майна зазначає, що оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 року №7-р(ІІ)-2021, визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість застосування вказаного положеня до спірних правовідносин. Крім того, розпорядник майна зазначає, що ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» встановлено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Однак, в матеріалах справи відстуні докази, що громадяни, в інтересах яких звертається апелянт: не мають власного житла; не використали право на безоплатну приватизацію; фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Таким чином, розпорядник майна вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. 14.06.2023 року у судовому засіданні суддею Поляковим Б.М. заявлено самовідвід у справі № 910/7918/20, який мотивовано наявністю обставин, які виключають можливість участі вказаного судді у розгляді даної апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 року задоволено заяву судді Північного апеляційного господарського суду Полякова Б.М. про самовідвід від розгляду справи № 910/7918/20. Відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Полякова Б.М. від розгляду справи № 910/7918/20. Матеріали справи № 910/7918/20 передано для визначення складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 року, у зв`язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Полякова Б.М., призначено повторний автоматизований розподіл справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року, для розгляду справи сформовано колегію у складі головуючого судді: Копитової О.С. суддів: Доманської М.Л., Сотнікова С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2023 року прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі № 910/7918/20. Розгляд апеляційної скарги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області призначено на 15.08.2023 року. 29.06.2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи №910/7918/20 15.08.2023 року без участі відповідача. 15.08.2023 року в судове засідання з`явився розпорядник майна та надав усні пояснення по справі. Представники апелянта та треті особи на стороні позивача в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи від апелянта та третіх осіб на стороні позивача на адресу суду не надходило. Враховуючи належне повідомлення апелянта та третіх осіб на стороні позивача, враховуючи клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, а також те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, які не зявилися в судове засідання. В судовому засіданні 15.08.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа №917/814/16 за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ПрАТ «АвтоКрАз» про банкрутство. До господарського суду міста Києва надійшов позов Кременчуцької міської ради Полтавської області до ПрАТ «АвтоКрАз» про зобов`язання вчинити дії, а саме передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Кременчука в особі Кременчуцької міської ради Полтавської області гуртожиток за адресою: місто Кременчук, вул. Вадима Пугачова, 14-А. Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2020 року у задоволенні позову Кременчуцької міської ради Полтавської області про зобов`язання ПрАТ «АвтоКрАз» передати на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади міста Кременчука в особі Кременчуцької міської ради Полтавської області гуртожиток за адресою місто Кременчук, вул. Вадима Пугачова, 14-А відмовлено повністю. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 року апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020 року у справі № 910/7918/20 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 19.10.2021 року касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 року та рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020 року у справі № 910/7918/20 скасовано. Справу №910/7918/20 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва. За результатами нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року по справі № 910/7918/20 відмовлено Кременчуцькій міській раді Полтавської області у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та відмовлено повністю у задоволенні позову. Вирішено інші процесуальні питання. Зазначене рішення суду першої інстанції і переглядається в апеляційному порядку. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та заслухавши пояснення розпорядника майна, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги Кременчуцької міської ради Полтавської області слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року по справі № 910/7918/20 - залишити без змін, виходячи з наступного. Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що судом першої та апеляційної інстанції допущені процесуальні порушення - недослідження та ненадання оцінки обставинам та відповідним доказам: - щодо матеріально-правових характеристик Гуртожитку як об`єкта нерухомості; - щодо підстав для виникнення права власності Боржника на Гуртожиток; - щодо підстав та мети безоплатної передачі Міністерством промислової політики України «Будинку ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14» (Гуртожитку), у власність Холдингової компанії «АвтоКраз» (правонаступником якого є Боржник, Відповідач); а також вирішення спору про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; призвели до постановлення судами незаконних (передчасних) судових рішень у цій справі - про відмову у задоволенні вимог Позивача щодо передачі Боржником Гуртожитку до територіальної громади міста Кременчука. Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, відповідно до протокольних рішень акціонерів правонаступником «Холдингова компанія «АвтоКраз» є публічне акціонерне товариство «АвтоКраз», правонаступником якого є ПрАТ «АвтоКраз». Відповідно до листа Фонду державного майна України № 10-17-21587 від 05.12.2019 року продаж державних акцій ВАТ «Кременчуцький автомобільний завод» (код ЄДОПОУ 05808735, правонаступник - АТ «Холдингова компанія «АвтоКраз») був здійснений з 1995 року по 2001 року відповідно до способів, передбачених чинним на той час законодавством про приватизацію. З жовтня 2001 року і до теперішнього часу державний пакет акцій ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» відсутній. Згідно з цим листом повноваження щодо розпорядження майном, що було внесено до статутного капіталу господарського товариства, належить органам товариства (загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган) у порядку, визначеному статутом та внутрішніми положеннями товариства. Гуртожиток не вносився до Статутного фонду Холдингової компанії «АвтоКраз» у формі відкритого акціонерного товариства (в подальшому організаційно-правова форма змінена на публічне акціонерне товариство, а з нього на приватне акціонерне товариство), заснованої згідно з наказом Фонду державного майна України № 33-АТ від 24.10.1995 року «Про створення холдингової компанії «АвтоКраз» відповідно до Закону України "Про господарські товариства" та Указу Президента України № 224/94 від 11.05.1994 року «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» шляхом об`єднання в статутному капіталі контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів. Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «КрАЗ» станом на 01.09.1994 року, рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 03.03.1998 року, актом прийняття-передачі нерухомого майна у власність ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 11.02.2000 року, в процесі корпоратизації (приватизації) підприємства, об`єкт «Будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК «АвтоКраз» не передавався. Відповідно до Акту прийняття-передачі нерухомого майна у власність ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 11.02.2000 року Міністерство промислової політики України (як правонаступник Міністерства машинобудування, військо-промислового комплексу і конверсії України) передало, а ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» (яка є правонаступником ВАТ «Краз», що створене шляхом корпоратизації державного підприємства «Кременчуцький автомобільний завод» відповідно до Указу Президента України № 210 від 15.06.1998 року «Про корпоратизацію підприємств») прийняло у власність компанії на підставі Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Краз» станом на 01.09.1994 року та рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 03.03.1998 року об`єкти нерухомого майна, зокрема: «Будинок ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14». Згідно з актом прийняття-передачі нерухомого майна у власність ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 11.02.2000 року балансова вартість на 01.09.1994 року «Будинок ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в м. Кременчуці по вул. Московській, 14» становить 10 299 грн 00 коп., а залишкова вартість на 01.09.1994 - 8 887 грн 00 коп. Наказом № 418 від 06.10.2000 року «Про реконструкцію гуртожитку №11 ВПУ-7 під жилі квартири» керівництвом ХК «АвтоКраз» за згодою профкому прийнято рішення про переобладнання гуртожитку № 11 ВПУ-7 під жилі квартири із терміном вводу 29.12.2000 року. Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області № 505 від 16.03.2001 року «Про надання холдинговій компанії «АвтоКраз» у формі відкритого акціонерного товариства в тимчасове короткострокове користування до 01.01.2003 року земельної ділянки для переобладнання гуртожитку № 11 ВПУ-7 під жилий будинок по вул. Московській, 14-а у місті Кременчуці», надано холдинговій компанії «АвтоКраз» у формі відкритого акціонерного товариства в тимчасове короткострокове користування до 01.01.2003 року земельну ділянку загальною площею 7353 кв.м. для переобладнання гуртожитку №11 вищого професійного училища № 7 під жилий будинок по вул. Московській, 14-а. Адміністрація холдингової компанії «АвтоКраз» звернулась до міськвиконкому з клопотанням про внесення змін до рішення міськвиконкому № 2492 від 29.12.2000 року та №505 від 16.03.2001 року. На підставі цього звернення рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1833 від 04.10.2001 року внесено зміни до рішень № 2492 від 29.12.2000 року та № 505 від 16.03.2001 року - вирішено перший пункт рішення міськвиконкому № 2492 від 29.12.200 року викласти з таким формулюванням: «Дозволити холдинговій компанії «АвтоКраз» у формі відкритого акціонерного товариства проектування реконструкції гуртожитку вищого професійного училища № 7 під гуртожиток для висококваліфікованих працівників компанії по вул. Московській, 14 в м. Кременчуці та в пунктах 1, 2 рішення міськвиконкому від 16.03.2001 року № 505 по тексту вилучити слова «для переобладнання гуртожитку № 11 вищого професійного училища № 7 під жилий будинок по вул. Московській, 14-а». Актом Державної технічної комісії № 1046 від 14.06.2002 року про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, Державна технічна комісія, призначена згідно з рішенням Кременчуцької міськвиконкому № 1190 від 06.07.2001 року, встановила, що гуртожиток вищого професійного училища № 7 реконструйовано під гуртожиток для висококваліфікованих працівників ХК «АвтоКраз» по вул. Московській, 14 А, реконструкція якого виконана згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданого інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю м. Кременчука за № 2Ж-02 від 05.03.2002 року. Цей акт є актом про прийняття даного гуртожитку в експлуатацію та є підставою для оформлення права власності на збудований об`єкт та включення його до державної статистичної звітності. Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 663 від 21.06.2002 року «Про затвердження акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК «АвтоКраз» по вул. Московській, 14а» затверджено акт державної технічної комісії, про прийняття в експлуатацію гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК «АвтоКраз» по вул. Московській, 14а, вирішено оформити право власності на введений об`єкт та видати свідоцтво про право власності та провести реєстрацію введених споруд та приміщень відповідно до діючої інструкції «Про державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб». На підставі цього рішення Позивача видано свідоцтво № 237 від 03.09.2002 року про право власності на будівлю гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК «АвтоКраз», відповідно до якого Позивач посвідчує, що в цілому будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК «АвтоКраз», яка розташована в місті Кременчуці по вул. Московській за № 14а, дійсно належить Холдинговій компанії «АвтоКраз» у формі відкритого акціонерного товариства на праві колективної власності. Згідно з інформацією в Державному реєстрі речових прав та свідоцтві про право власності приміщення Гуртожитку належить ПрАТ «АвтоКраз» з 21.06.2002 року. Відповідно до листа Боржника № 120/22-84 від 22.07.2020 року будівля Гуртожитку перебуває на балансі Боржника за інвентарним № 954 з 2002 року згідно зі свідоцтвом про право власності від 03.09.2002, виданим Кременчуцькою міською радою Полтавської області за №

237. Відповідно до Довідки про вартість деяких об`єктів основних засобів ХК «АвтоКраз» станом на 01.04.2003 року Гуртожиток для високваліфікованих робітників № 11 балансова вартість становить 3 363 765 грн 33 коп., залишкова - 2 706 064 грн 80 коп. Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 23.01.2020 року «Про надання згоди на безоплатне прийняття гуртожитку по вул. Вадима Пугачова, буд. 14-А з власності ПрАТ «АвтоКраз» до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука» позивач вирішив надати згоду на безоплатне прийняття власності приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука об`єкта нерухомого майна, а саме: будівлі Гуртожитку (згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно - будівля гуртожитку для висококваліфікованих працівників ХК «АвтоКраз» по вул. Московській, буд. 14-А загальною площею 6277,1 кв.м, реєстраційний номер майна 1117581) з метою захисту конституційних прав мешканців гуртожитку стосовно реалізації права на приватизацію житла, забезпечення гідних умов проживання, враховуючи: - численні скарги та звернення мешканців гуртожитку, рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02.03.2017 року «Про звернення депутатів Кременчуцької міської ради до Кабінету Міністрів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Фонду державного майна України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України щодо захисту конституційних прав мешканців гуртожитку для висококваліфікованих працівників ПАТ «АвтоКраз», - рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1577 від 22.11.2019 року «Про ініціювання питання щодо передачі у комунальну власність міста гуртожитку №11 для висококваліфікованих працівників приватного акціонерного товариства «АвтоКраз» по вул. Вадима Пугачова, 14-А», - згідно з відповідями Фонду державного майна України № 10-17-21587 від 05.12.2019 року, Полтавської обласної державної адміністрації № 26130/2/01-10 від 16.12.2019 року, - керуючись Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», статтями 328, 329 Цивільного кодексу України, статтями 25, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». 10.03.2020 року виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області звернувся до ПрАТ «АвтоКраз» та арбітражного керуючого Кізленка В. А. листом № 01-28/1844 з проханням розпочати процес передачі будівлі Гуртожитку до комунальної власності м. Кременчука. Відповіді на лист позивач та виконавчий комітет не отримали. Боржник як власник гуртожитку рішення про передачу його у власність територіальної громади, не приймало. Вищевказані обставини стали підставою звернення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із позовом до суду, обґрунтованого приписами підпункту б пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та частини 3 статті 41 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності». Як вбачається з матеріалів справи, місцевий суд, беручи до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.10.2021 року, дійшов висновку про наступне. Спір в межах справи про банкрутство Боржника виник через його відмову на вимогу Позивача, який керується положеннями Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», передати у комунальну власність (власність територіальної громади міста Кременчука) Гуртожиток як об`єкт житлового фонду, що належить Боржнику на праві власності, яке ґрунтується на стверджуваному Боржником праві на Гуртожиток як на нову річ, що створена в результаті переробки (реконструкції) Гуртожитку. Правовідносини з розпорядження (відчуження) майна боржника, щодо якого відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, врегульовані спеціальними нормами чинного нормативного акту з процедур банкрутства - нормами Кодексу України з процедур банкрутства, які за загальним правилом мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство перед іншими законодавчими актами України з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, який перебуває в особливому правовому режимі, що змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Відповідно до ч. 5 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства протягом процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права приймати рішення, зокрема, про відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачу в заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства. Ураховуючи також положення ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства («Мораторій на задоволення вимог кредиторів»), загальне правило встановлює заборону на відчуження будь-якого нерухомого майна боржника протягом процедури розпорядження майном. З цього правила встановлений виняток, передбачений, зокрема, положеннями абзацу 5 ч. 5 ст. 41 цього Кодексу, однак які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах з огляду на підстави вимог позивача. Наведені обмеження скасовуються і відчуження майна боржника допускається у встановленому законом порядку, зокрема у ліквідаційній процедурі боржника (ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства). При цьому відчуження окремих об`єктів нерухомого майна боржника має спеціальне нормативне врегулювання. Так, відповідно до ч. 7 ст. 61 цього Кодексу у разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури, арбітражний керуючий передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом. Крім цього ч. 3 ст. 41 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначено, що рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад. Відповідно до ст.. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. У силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 11 цього Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. За змістом наведених норм об`єкти житлового фонду боржника не можуть бути включені до ліквідаційної маси банкрута за умови, що банкрут зобов`язаний згідно із законодавством передати ці об`єкти територіальній громаді, а норми чинного Кодексу України з процедур банкрутства передбачають обов`язкове та безумовне передання цих об`єктів до комунальної власності відповідної територіальної громади. При цьому обов`язку ліквідатора передати визначені ч. 7 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства об`єкти до комунальної власності територіальної громади кореспондує обов`язок органу місцевого самоврядування прийняти такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом. Ці обов`язки є чітко встановленими, а не дискреційними. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 911/2012/17 та постанові Верховного Суду від 08.07.2021 року у справі № Б-19/81-10. З огляду на наведене та враховуючи положення ч. 1 ст. 59 та ч. 7 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, що виключають віднесення до ліквідаційної маси банкрута об`єктів житлового фонду, в тому числі і гуртожитків, наявність/відсутність/відчуження від боржника цієї категорії майна, зокрема і у процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство, жодним чином не впливає як на формування ліквідаційної маси Боржника, так і на задоволення вимог кредиторів у цій справі, а тому жодним чином не обмежує та не впливає на права, інтереси та обов`язки учасників провадження у справі про банкрутство. Отже перебування боржника в процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство та відповідні визначені Законом (ч. 5 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства) обмеження на відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, чинність мораторію на задоволення вимог кредиторів, між тим жодним чином не створює конфлікту у застосуванні між нормами Кодексу України з процедур банкрутства та положеннями Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», у разі їх застосування у справі про банкрутство при вирішенні питання щодо відчуження від боржника об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків. Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком місцевого суду однак, звертає увагу і на той факт, що все ж таки обов`язок передачі об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків (за наявності підстав) до комунальної власності встановлений законодавцем саме для ліквідатора боржника на стадії ліквідації підприємства, як завершальній стадії припинення діяльності такого підприємства. При цьому, слід врахувати, що не кожне порушене відносно підприємства провадження по справі про його банкрутство завершається ліквідаційною процедурою, що також повинно враховуватись позивачем при зверненні з відповідним позовом. Крім того, приписами ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач та арбітражний керуючий, заперечуючи проти позову вказували на те, що право власності на спірний гуртожиток було набуте боржником, як на новостворений об`єкт нерухомого майна, проте з такими твердженнями місцевий суд не погодився та зазначив, що із поданих документів вбачається, що Вище професійне училище № 7 04.07.200 скерувало Холдинговій компанії «АвтоКрАЗ» листа, в якому повідомило, що гуртожиток, який не передається в державну власність, готове повернути з 10.06.2000 року. Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з місцевим судом та вважає доведеним факт наявності станом на липень 2000 року спірного гуртожитку, як об`єкту нерухомого майна. Крім того, із бухгалтерської довідки від 01.07.2009 року та довідки від 01.04.2003 року вбачається, що роком вводу спірного гуртожитку значиться 1979 рік. Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що Кременчуцькою міською радою 29.12.2000 року (у редакції рішення № 1833 від 04.10.2001 року) було надано дозвіл Холдинговій компанії «АвтоКрАЗ» на проектування реконструкції гуртожитку. 14.06.2002 року Державною технічною комісією про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію був складений акт № 1046, в якому було зазначено, що гуртожиток закінчений реконструкцією, а будівельно-монтажні роботи виконані згідно з проектом та виданими технічними умовами. 21.06.2002 року Кременчуцькою міською радою вищевказаний акт був затверджений, вирішено оформити право власності на введений об`єкт та видати свідоцтво про право власності. На виконання вказаного рішення було видане Свідоцтво № 237 про право власності на гуртожиток за Холдинговою компанією «АвтоКрАЗ» від 03.09.2002 року, на підставі якого 19.05.2003 року було проведено державну реєстрацію права власності. Матеріали справи не містять доказів оскарження та визнання недійсними вищевказаних рішень та свідоцтва про право власності. Разом з тим, хибними є твердження боржника та арбітражного керуючого про гуртожиток, як новостворений об`єкт нерухомого майна, оскільки не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками. Реконструкція також не має наслідком створення нової речі, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої нерухомості з використанням її функціональних елементів, тому передчасно стверджувати, шо реконструйований об`єкт є іншим об`єктом нерухомості. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12, а також подібні висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 06.06.2018 у справі № 569/1651/16-ц. Приписами ч.ч. 1, 2 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше присвоюється реєстраційний номер, який є індивідуальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону. За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва. За змістом наведених норм реєстраційний номер нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування, в той час як новоствореному об`єкту нерухомого майна надається свій власний індивідуальний номер. Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що реєстраційний номер спірного гуртожитку змінювався, оскільки сторонами не було представлено суду належних доказів на підтвердження проведення державної реєстрації права власності на спірний гуртожиток у період до 2003 року. При цьому, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що споруди Вищого професійного училища № 7 (навчальний корпус, навчально-виробничі майстерні, суспільно-побутовий корпус) не були зареєстровані до листопада 2001 року, як об`єкти нерухомого майна державної форми власності. Як вбачається з матеріалів справи, матеріально-правове обґрунтування вимог позивача побудоване на приписах Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності». Щодо застосування у спірних правовідносинах Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», то ним врегульовані правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону. Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 та 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей). Дія цього Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Згідно з пунктом 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування. Відповідно до акту від 11.02.2000 року прийняття-передачі Міністерство промислової політики України (як правонаступник Міністерства машинобудування, військо-промислового комплексу і конверсії України) передало, а ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» (яке є правонаступником ВАТ «Краз», що створене шляхом корпоратизації державного підприємства "Кременчуцький автомобільний завод" відповідно до Указу Президента України № 210 від 15.06.1998 року «Про корпоратизацію підприємств») прийняло у власність компанії на підставі акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Краз» станом на 01.09.1994 року та рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» від 03.03.1998 року об`єкти нерухомого майна, зокрема: «Будинок ВПУ-7 з їдальнею, гуртожитком, навчальним корпусом в місті Кременчуці по вул. Московській, 14». Згідно примітки вказаного акту майно згідно переліку (у тому числі й спірний гуртожиток) введено до статутного фонду ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКраз» згідно рішення загальних зборів акціонерів від 31.03.1998 року. Вказані факти є підставою стверджувати, що Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширює свою дію на цей об`єкт нерухомого майна - гуртожиток. Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 14 вказаного Закону гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду. Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки (частина 5 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"). Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 року № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) встановлено неконституційність норми підпункту «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (зі змінами), на яку посилається позивач, як на нормативно-правове регулювання своїх вимог. Вирішуючи господарський спір, суд застосовує правовий акт. Якщо суд доходить висновку, що правовий акт суперечить Конституції України, то не застосовує його з дотриманням порядку, закріпленого ч. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, і, вирішивши таким чином спір, установлює стан правової визначеності у відносинах між сторонами. На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає вірним висновок місцевого суду про неможливість застосування до спірних правовідносин підпункту «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у зв`язку із визнанням даної норми неконституційною. Також апеляційний суд погоджується і з висновком місцевого суду про те, що, посилання позивача на приписи Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» є безпідставними, оскільки вказаний закон визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну. Апеляційний суд зазначає, що, приписами ч. 3 ст. 41 вказаного Закону передбачено, що рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад. Пропозиції щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об`єктів житлового фонду (крім гуртожитків) та інших об`єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Пропозиція вважається погодженою з трудовим колективом підприємства за наявності рішення загальних зборів трудового колективу, прийнятого більшістю голосів від загальної кількості працівників підприємства. Пропозиції щодо передачі у комунальну власність побудованих за рахунок державних капітальних вкладень об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), не потребують погодження з такими товариствами та їх трудовими колективами. Враховуючи вищевикладене та враховуючи те, що місцевим судом встановлено, що спірний гуртожиток було внесено до статутного фонду Боржника в 1998 році, апеляційний суд вважає вірний висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для застосування вказаних приписів Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності». Враховуючи викладене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов вірного та обгрунтованого висновку про те, що вимоги Кременчуцької міської ради Полтавської області задоволенню не підлягають Також апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду і в частині відхилення клопотання позивача про залучення Міністерства оборони України до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у даній справі прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається. Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі №910/7918/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року у справі №910/7918/20 - залишити без змін. 3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі. 4.Справу №910/7918/20 повернути до господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Повний текст постанови складено та підписано 17.08.2023 року Головуючий суддя О.С. Копитова Судді М.Л. Доманська С.В. Сотніков