Ухвала КЦС ВС № 570/2573/22

Ухвала 14 серпня 2023 року м. Київ справа № 570/2573/22 провадження № 61-11529ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: оцінити текст розписки, складеної 14 червня 2000 року про отримання ним від ОСОБА_2 позики в сумі, еквівалентній 10 000 доларам США на відповідність її вимогам частини другої статті 129, частини другої статті 169, статті 374 Цивільного кодексу Української РСР, а також - фактичним обставинам справи на предмет наявності підстав вважати її неукладеним договором позики, зокрема через відсутність зазначення в ній сторін та предмета позики, підтвердження факту передачі йому грошей у позику, а також його зобов`язання повернути їх ОСОБА_2 ; визнати недійсним договором позики з підстави укладення його під впливом помилки, що має істотне значення (стаття 56 Цивільного кодексу Української РСР), розписку, складену 14 червня 2000 року про отримання ним від ОСОБА_3 позики в сумі, еквівалентній 10 000 доларів США, яка рішенням Рівненського міського суду від 15 вересня 2015 року була визнана договором позики, що відповідає вимогам статей 1046-1051 Цивільного кодексу України. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що спірна розписка насправді була складена ним на підтвердження факту повернення йому ОСОБА_2 позики, а саме - 50 000 грн, які він позичив йому на початку того ж року без розписки. Зазначену розписку він написав на підтвердження факту припинення фактичного позикового боргу перед ним, помилково вважаючи, що ОСОБА_2 не буде використовувати її як доказ отримання грошей вже ним (позивачем) в сумі 10 000 доларів США у позику (в борг) і вимагатиме стягнення вже з нього їх еквіваленту в національній валюті за курсом Національного банку України, а суд буде виходити з презумпції дійсності такої розписки як договору позики. Така помилка є істотною, оскільки внаслідок її допущення суд ухвалив рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 понад 250 000 грн. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про оцінку тексту розписки, складеної 14 червня 2000 року, про отримання ним від ОСОБА_2 позики в сумі, еквівалентній 10 000 доларам США, на відповідність її вимогам частини другої статті 129, частини другої статті 169, статті 374 Цивільного кодексу Української РСР, а також - фактичним обставинам справи на предмет наявності підстав вважати її неукладеним договором позики, зокрема через відсутність зазначення в ній сторін та предмета позики, підтвердження факту передачі йому грошей у позику, а також - його зобов`язання повернути їх ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що набрали законної сили рішення суду у справі, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики з підстави укладення його під впливом помилки, що має істотне значення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року - без змін. 01 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав засобами електронного зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови судів від обов`язку оцінити обставини, на які він вказав як на підставу неукладеності та нікчемності розписки як договору позики, сформувати відповідний висновок в мотивувальній частині рішення, відмовити йому в задоволенні позову та роз`яснити, що належним способом захисту його порушеного права є звернення до суду із підстав, передбачених главою 83 Цивільного кодексу України. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є визнання недійсним, з підстави укладення під впливом помилки, що має істотне значення, договору позики на суму, еквівалентну 10 000 доларам США, яка на дату подання касаційної скарги за курсом Національного банку України становить 365 686 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн). Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню. Посилання заявника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, про те, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину, не заслуговує на увагу, оскільки, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій в цій справі, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року у справі № 569/11141/15-ц, яке набрало законної сили, встановлено факт укладення договору позики, що має реальний характер, і факт передачі грошової суми позичальнику, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики 10 000 доларів США. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім цього, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягають касаційному оскарженню. Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження. Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко