Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/4208/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/4208/23 пров. № А/857/9788/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Гінди О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року, головуючий суддя Дмитрук В.В., ухвалене у м. Луцьку, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: В березні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , Адміністрації ДПС України, в якому просила визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення за періоди з 01.07.2015 по 19.10.2015 року та з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця для виплати індексації - серпень 2012 року та грудень 2015 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.07.2015 року по 19.10.2015 року та з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця; визнати протиправною бездіяльність Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, функції та повноваження якого передані Адміністрації Державної прикордонної служби України, щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 20.10.2015 року по 22.08.2016 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця; зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 20.10.2015 року по 22.08.2016 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачі при нарахуванні індексації грошового забезпечення за спірні періоди не застосували січень 2008 року, як базовий місяць. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд попередньої інстанції не виконав свій обов`язок та не замінив первісних відповідачів належними, відтак не застосував процесуальні норми ст. 48 КАС України, які підлягають застосуванню до ухвалення рішення у справі. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач з 01.07.2015 по 19.10.2015 року та з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року проходила військову службу в Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, що підтверджується витягом з послужного списку ОСОБА_1 (а.с. 8-9). Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26.08.2022 року №713-ОС майора ОСОБА_1 начальника відділення контролю та документального забезпечення штабу звільнено з військової служби в запас за підпунктом «ґ» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.7). У відповідь на адвокатський запит, листом №11/205-23-Вих. від 11.01.2023 року Відповідач-1 повідомив, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ та до п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (зі змінами) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015-2018 роки дозволили здійснити видатки на виплату індексації грошових доходів по червень 2015 року. Тому військовослужбовцям Державної прикордонної служби України індексація була нарахована та виплачена по червень 2015 року включно. Також Відповідач-1 надав довідку про розмір нарахованої та невиплаченої індексації №1 від 09.01.2023 року за період з 01.07.2015 року по 19.10.2015 року та з 01.09.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 25 205,79 грн, із якої вбачається, що при нарахуванні індексації застосовувався базовий місяць - серпень 2012 року, грудень 2015 року . При цьому, відповідачі при нарахуванні індексації грошового забезпечення за спірні періоди не застосували січень 2008 року як базовий місяць. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що військова частина НОМЕР_1 та Адміністрація Державної прикордонної служби України не були останнім місцем служби позивача і не проводили остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні з військової служби. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Так, засади грошового забезпечення військовослужбовців визначені у статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону). Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2019 року №1115/2009. Пункт 293 Положення визначає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець. Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.. Із змісту ч.1 ст. 46 КАС України, видно, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Позивач зобов`язаний довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок. Відповідно до ч.ч. 3-7 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу апелянта на ту обставину, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати відповідне клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним. Як видно з матеріалів справи, позивач не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача на належного. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції. Заміна відповідача може відбутися також за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або за ініціативою суду. Такі висновки щодо застосування норм права викладено в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі №826/12172/18 та від 18.06.2020 року у справі №824/245/19-а. Колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, за умови неможливості його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте вже до належного відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року у справі №140/4208/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов О. М. Гінда