Постанова 4851 № 520/25267/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2023 р. Справа № 520/25267/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2002, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.02.22 по справі № 520/25267/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0168040-2413-2030 на суму 20062,52 грн, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що прийнято всупереч нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 . Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказує, що відповідачем було застосовано неналежний розмір ставки податку. Відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, де викладено свій погляд на обставини справи та зазначає, що ставка податку в розмірі 1% застосована правомірно, а контролюючий орган діяв на підставі та в межах закону, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивачем було отримано пакет документів який складався з податкового повідомлення - рішення №0162655-2413-2030 на суму 1331,89 грн, податкового повідомлення - рішення №0168038-2413-2030 на суму 77,06 грн, податкового повідомлення - рішення №0168039-2413-2030 на суму 85,72 грн, податкового повідомлення - рішення №0168040-2413-2030 на суму 20062,52 грн, винесених Головним управлінням ДПС у Харківській області та розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік, по об`єктах оподаткування, що належать позивачу. Позивач не погоджуючись з нарахованою сумою податку, зазначеною в податковому повідомленню - рішенні №0168040-2413-2030 на суму 20062,52 грн, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення №0168040-2413-2030 на суму 20062,52 грн, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області є правомірним. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень відносно позивача щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (надалі за текстом ПК України). Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю. Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Отже, обов`язок платника податку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникає у власників з дня виникнення права власності на об`єкти нерухомості, що відповідно до норм ПК України є об`єктами оподаткування. Згідно з інформацією, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності позивача перебуває об`єкт нерухомого майна, що відповідно до вимог пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України підлягають оподаткуванню, зокрема: нежитлова будівля, загальною площею 463,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 (право власності з 14.10.2010). Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України (у редакції, що діяла в 2020 році) Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості . Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно з пп. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. Відповідно до Додатку №1 до рішення ХL VI сесії Пересічанської селищної ради 7 скликання «Про застосування ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, з 2019 року» від 29.08.2018 ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) Будівлі житлові - 0,5%; 2) Будівлі нежитлові - 1,5 %; 3) Будівлі офісні - 1,0%; 4) Будівлі торговельні 0,25%; 5) Будівлі промисловості та склади - 0,2 %; 6) Гаражі - 0,1 відсотка; 7) Інші будівлі - 0,75%. Згідно зі ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік мінімальна заробітна плата у 2020 році становить 4723,00 гривень. Отже, ставка податку за 2020 рік становила 47,23 грн за 1 квадратний метр бази оподаткування об`єктів нежитлової будівлі (1% * 4723,00 розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2020) . Згідно підпункту б підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку. Розрахунок податкового повідомлення-рішення від 07.04.2021 №0168039-2413-2030 (за 2020 у розмірі 20062,52 грн) за нежитлову будівлю, загальною площею 463,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (право власності з 14.10.2010) 463.4*4723*1%*11/12 = 20062,52 грн, де 463,4 - загальна площа; 4723 мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2020; 1% - ставка податку за 2020 рік; 11 - кількість місяців оподаткування. Щодо тверджень апелянта про те, що податковим органом не вірно було встановлено ставку податку в розмірі 1% по об`єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вважає, що дану будівлю слід кваліфікувати за класом 1251 " будівлі промисловості", колегія судів зазначає. Так, згідно з даними Державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якої є «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомості зареєстрований як «нежитлова будівля» за номером 13029761, тип майна відсутній. Згідно з підпунктом 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000). Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначає Закон України від 01.07.2004 № 1952 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952). Пунктом 1 ст. 26 Закону № 1952 визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі змін ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх змін, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» п. 2 ч. 6 ст. 37, цього закону, вносяться зміни до державного реєстру прав. Статтею 28 Закону № 1952 визначено, що для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються до такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об`єкта, надається технічний паспорт на такий об`єкт. Під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносяться відомості про об`єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об`єкт. З метою уніфікації об`єктів нерухомості Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації розроблено Методику класифікації будівель за головною класифікаційною; ознакою - їх цільовим функціональним призначенням (далі - Методика). Оскільки фактичне головне призначення кожного конкретного об`єкта нерухомості обчислюється на підставі документів, що підтверджують право власності, у порядку, визначеному Класифікатором, із використанням Методики ідентифікації за головною класифікаційною ознакою будівель багатофункціонального призначення, то платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за отриманням необхідного висновку щодо ідентифікації об`єкта нерухомості доцільно звертатись до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно - будівельного контролю та нагляду. Відтак, платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно - будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об`єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу. Зазначена правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному ним у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №819/2191/17. Відповідно до пп. 266.7.3. п. 266.7 ст. 266 ПК України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Відтак, позивача не було позбавлено можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподаткованих будівель для вірного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування вірних коефіцієнтів для обчислення такого податку. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивачем вчинялися дії щодо звірки даних для обчислення податку відповідно до податкового законодавства. На підставі матеріалів справи суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали не містять доказів/документів приналежності будівлі до того чи іншого класу, не надано документів для врахування класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0168040-2413-2030 на суму 20062,52 грн. Частиною 2статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Таким чином, суд, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2002 по справі № 520/25267/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов