Постанова 4814 № 646/8195/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 646/8195/18 Номер провадження 22-ц/814/218/23Головуючий у 1-й інстанції Бабенко Ю.П. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л. секретар: Андрейко Я.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року, постановлене суддею Бабенко Ю.П. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та остаточно визначившись з позовними вимогами просила: - визнати частково в 1/2 частині недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 870 від 08.08.2016 року на 17/100 часток квартири АДРЕСА_1 , яке видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С.; - визнати частково в 1/2 частині недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 872 від 08.08.2016 року на 19/100 часток квартири АДРЕСА_2 , яке видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С.; - визнати за нею право власності на 17/200 часток квартири АДРЕСА_1 та на 19/200 часток квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вона є матір`ю ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті сина відкрилась спадщина, яка складається з 17/100 часток квартири АДРЕСА_1 та 19/100 часток квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 заповіту не залишив, тому відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги після його смерті є позивач та його донька ОСОБА_1 . Вказала, що невчасно дізналась про смерть сина та звернулась до нотаріуса поза межами 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини. Нотаріусом Мангушевою О.С. було роз`яснено, що позивач може звернутись до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19.04.2017 року, яке набрало законної сили, їй встановлено додатковий строк для прийняття спадщини в три місяці. Після набрання рішенням законної сили позивач через свого представника ОСОБА_7 звернулась до нотаріуса Мангушевої О.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті сина. З листа нотаріуса Мангушевої О.С. від 08.09.2017 р. № 716/02-14 стало відомо, що ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно. Без згоди всіх спадкоємців внести зміни в свідоцтво про право на спадщину неможливо. В добровільному порядку відповідачка відмовляється вносити зміни до свідоцтва про право на спадщину. 24.03.2017 року між відповідачкою та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 17/100 часток квартири АДРЕСА_1 . Крім цього, 12.05.2017 року між відповідачкою та ОСОБА_4 було укладено договір міни 19/100 часток квартири АДРЕСА_2 . Відповідачка, будучи обізнаною про розгляд позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, скористалась наявністю у неї свідоцтва на право на спадщину і розпорядилась спадковим майном на власний розсуд, порушивши права позивача, як спадкоємця. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано частково в 1/2 частині недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 870 від 08.08.2016 року на 17/100 часток квартири АДРЕСА_1 , яке видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. Визнано частково в 1/2 частині недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 872 від 08.08.2016 року на 19/100 часток квартири АДРЕСА_2 , яке видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 17/200 часток квартири АДРЕСА_1 та на 19/200 часток квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду оскаржила ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року до участі у справі залучено правонаступників позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. (т. 1, а.с. 6). ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 96). ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 7). Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме на 17/100 часток квартири АДРЕСА_1 та на 19/100 часток квартири АДРЕСА_2 . Викладене підтверджується копією спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 2, а.с. 90-204). Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 заповіт не складав. Стаття 1258 ЦК України регулює черговість спадкування за законом, зокрема спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). За змістом статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Син спадкодавця ОСОБА_8 подав до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушевій О.С. заяву про відмову від прийняття спадщини (т. 2, а.с. 128). ОСОБА_1 , яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою, звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 91). Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Таким чином, відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є його мати ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 . Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Позивачка у визначений законом строк з заявою про прийняття спадщини після смерті сина не звернулася. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19.04.2017 року позивачу визначено додатковий строк для прийняття спадщини у три місяці (т. 1, а.с. 15-16). Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15.08.2017 року вказане рішення залишено без змін, тобто набрало законної сили (т. 1, а.с. 17-18). На підставі вказаного рішення суду позивачка 06.09.2017 року подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, тобто в строк визначений судом (т. 2, а.с. 153). Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України). 08.08.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. відповідачці ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на все спадкове майно, а саме на 17/100 часток квартири АДРЕСА_1 та на 19/100 часток квартири АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 145, 151). Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України). Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. В постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року зазначено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, оскільки з видачею ОСОБА_1 зазначених вище свідоцтв було порушено права позивачки ОСОБА_2 на спадкування. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17/100 часток квартири АДРЕСА_1 відповідачка подарувала 24.03.2017 року ОСОБА_3 . 19/100 часток квартири АДРЕСА_2 за договором міни від 12.05.2017 року відповідачка передала ОСОБА_4 , а остання за договором міни від 24.04.2018 року передала ОСОБА_5 (т.1, а.с. 22-30, 156-163). Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на спадкове майно, суд першої інстанції враховуючи, що свідоцтва про право на спадкування, на підставі яких відбулося відчуження часток квартир, визнані судом частково недійсними, тому підлягають застосованню наслідки його недійсності, зокрема визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом. Окрім того, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залучені до справи як треті особи, бо в спорі щодо спадкування після смерті ОСОБА_6 вони не є спадкоємцями. Також враховано, що в позовній заяві не заявлені позовні вимоги щодо укладених відповідачкою договорів з третіми особами з приводу вказаного спадкового майна, а також з приводу договору міни між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов`язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд згідно вимог пункту 4 частини другої статті 197 ЦПК України - уточнити склад осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. З аналізу ст. 51 ЦПК України вбачається, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. З матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що спірне майно було відчуджено ОСОБА_1 та користь третіх осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а остання - ОСОБА_5 . Таким чином, пред`являючи позовну вимогу про визнання права власності ОСОБА_2 в якості відповідача вказала ОСОБА_1 з володіння якої спірне майно вибуло на підставі укладених договорів дарування та міни. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Таким чином, в частині позовних вимог про визнання права власності на спірне спадкове майно належними відповідачами мали бути особи, яким це майно належить на підставі договорів, правомірність яких в установленому законом порядку не спростована. Разом з тим, наданим правом на залучення співвідповідачів ОСОБА_2 не скористалася, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Лише за наявності всіх належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Вищевикладеного суд першої інстанції не врахував та прийшов до помилкового висновку про належний суб`єктний склад за позовною вимогою про визнання права власності на спірне майно та наявність підстав для її задоволення. Суд апеляційної інстанції не наділений відповідно до процесуального законодавства повноваженнями замінювати неналежного відповідача на стадії апеляційного розгляду належним відповідачем. Колегія апеляційного суду також роз`яснює, що наявність судового рішення про відмову у задоволенні позову до неналежного відповідача не перешкоджає зверненню позивача з позовом до належного відповідача. Таким чином, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 17/200 часток квартири АДРЕСА_1 та на 19/200 часток квартири АДРЕСА_2 з відповідною частиною місць спільного корстування в будинках, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , про визнання права власності на 17/200 часток квартири АДРЕСА_1 та на 19/200 часток квартири АДРЕСА_2 з відповідною частиною місць спільного корстування в будинках, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовити. В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді: С. Б. Бутенко Г. Л. Карпушин