Постанова 4807 № 331/1628/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/1628/22 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є. Провадження № 22-ц/807/944/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Кочеткової І.В. Кримської О.М. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за поставлену теплову енергію, В С Т А Н О В И В: У червні 2022 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення основного боргу за поставлену теплову енергію. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані послуги надавались до нежитлового приміщення XI підвалу літ. А-4, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна опалювальна площа нежитлового приміщення складає 47,2 кв. м. Вказане приміщення належить відповідачці ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 18.09.2007р. Концерн «МТМ» у період з листопада 2020 року по квітень 2021 року надав послуги ОСОБА_1 на загальну суму 8 208,21 грн., але відповідач за вказаний період жодних оплат за надані послуги не здійснювала, тому сума заборгованості за вказаний період складає 8 208,21 грн. У зв`язку з наявністю заборгованості позивачем відповідно до приписів статті 625 ЦК України нарахована сума інфляційних витрат у розмірі 688,25 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 229,10 грн. Таким чином, з урахуванням суми основного боргу, інфляційних витрат, 3% річних, загальна сума заборгованості відповідача перед Концерном «Міські теплові мережі» складає 9 125,56 грн., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» ос- новний борг в розмірі 8 208,21 гривень, інфляційні втрати в розмірі 688,26 гривень , 3% річ- них в сумі 229,10 гривень, а також судовий збір в сумі 2 481 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну ска- ргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити Концерну «Міські теплові мережі» у задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що в пункті 3 типового договору «характеристика об`єкта надання послуг» необхідно вказати виключно «опалювану площу» приміщень споживача/відповідача. Тобто послуга з централізованого опалення надається не на загальну площу приміщення, а лише «опалювану площу» у розумінні термінів, що затверджені Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005р. В пункті 22 типового договору зазначено, що точками розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, зокрема, у багатоквартирному будинку при наданні послуги з централізованого опалення є відгалуження від стояків у межах квартири. Також послуга з централізованого опалення передається тільки у межах приміщення споживача і точкою передачі буде місце/точка, де вертикальний стояк системи опалення будинку входить у дане приміщення. Однак суд першої інстанції не досліджував такі питання під час розгляду справи та не надав належну оцінку доказам відповідача, згідно з якими у підвалі, у якому розміщено належне їй нежитлове приміщення, відсутні як радіатори, так і вертикальні трубопроводи, тобто немає точки передачі послуги. Також апелянт звертає увагу суду на те, що на підтвердження факту відсутності джерел тепловиділення у її нежитловому приміщенні, яке є підвальним, нею надано до суду першої інстанції два документи, а саме: 1)додаток № 2 до відзиву на позовну заяву - «Акт від 05.01.2000р…», який складено представниками Закритого акціонерного товариства «Жовтневе підприємство теплових мереж» (правонаступник Концерн «МТМ»), де встановлено, що «система отопления отсутствует. Одна стена граничит с помещением, принадлежащим ПРЄЖО-2, в котором находится котельная (не действующая)»; 2)додаток № 3 до відзиву на позовну заяву - «Інформаційна довідка» обслуговуючої компанії ВУЖФ ТОВ «Місто для людей Запоріжжя» від 16.11.2020р., у якій надано відомості, що у нежитловому приміщенні XI АДРЕСА_1 , власницею 57/100 у якому є ОСОБА_1 , центральне опалення не передбачено; у приміщенні відсутні вертикальні трубопроводи центрального опалення, відсутні радіатори опалення. В скарзі зазначається, що з отриманих нею після ухвалення рішення листів БТІ, які вона просить долучити до справи та врахувати як докази, визнавши причини їх неподання суду першої інстанції поважними, слідує, що будинок АДРЕСА_1 мав у 1964р. власну котельню, де у «вугільному складі» не могло бути в наявності системи опалення, оскільки «кам`яне вугілля» має схильність до самозаймання, і тому його зазвичай зберігають у прохолодних приміщеннях до яких відносяться підвали, де є необхідна невисока плюсова температура, що зберігається за рахунок тепловиділення землі. Тобто «підвал» відповідачки з моменту спорудження будинку відноситься до неопалювальних приміщень (вугільний склад) і тому в ньому не було передбачено встановлення радіаторів, що являються головною ознакою опалюваного приміщення. Отже, документами ТОВ «ЗМБТІ» додатково спростовується твердження позивача про самовільний демонтаж відповідачем опалювальних приладів, та підтверджується факт відсутності радіаторів у підвалі відповідача, оскільки їх встановлення не було передбачено при проектуванні системи опалення цього будинку. Тому у позивача не було законних під-став розподіляти покази будинкового/комерційного вузла обліку на неопалювальне приміще- ння відповідачки, оскільки послуга з централізованого опалення в такі приміщення фактично не надається. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи відповідно до приписів ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із п. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення з огляду на наступне. Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила). Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України "Про теплопостачання" (в ре- дакції, чинній на час виникнення боргу). Відповідно до вимог ч. 6 статті 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-УІІІ, послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Статтею 12 цього Закону передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових. Згідно з ч. 4 статті 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-УІІІ, з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутись будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. За змістом ч. 5 статті 13 цього Закону, неукладення договору з виконавцем послуг не звільняє споживача від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої виконавцем. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов`язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим відмова від оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не береться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (Постанова Верховного суду України від 30.10.2013р. по справі 6-59цс13 та інші подальші, якими підтримано таку позицію). Відсутність укладеного між сторонами договору, обов`язковість укладання якого покладається і на споживача, і на теплопостачальну організацію, не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопо- стачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Згідно з ч. 9 цього Закону, споживач здійснює оплату за спожиті послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Згідно положень п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, споживач зобов`язаний дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення унормовано, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. В пункті 12 вказаних Правил передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показами пропорційно опалювальній площі (об`єму) квартири. Відповідно до пункту 20 Правил, плата за надані послуги вноситься споживачем відпо- відно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Законом «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-УІІІ та вище зазначеним Порядком унормовано поведінку сторін з приводу житлово-комунальних послуг, зокрема, у разі ненадання послуг постачальником споживачеві. У відповідності з вимогами статті 27 вказаного закону, уразі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг ( ч. 1); виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача (ч. 5). Частиною 5 статті 27 цього Закону також визначено, що акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. В частині 6 статті 27 цього Закону зазначено, що у разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необгрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п`яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обгрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем). Аналогічні приписі містяться у Правилах надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Згідно з пунктом 29 Правил - споживач має право на перевірку кількісних і якісних показників надання послуг (якість і тиск води, температура гарячої води, температура повітря у приміщенні тощо) у порядку, встановленому цими Правилами (пп. 4). Пунктом 33 Правил передбачено, що у разі неналежного надання або ненадання послуг виконавцем споживач повідомляє про це виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв`язку чи у письмовій формі за адресами, що визначені в договорі. Представник виконавця, якому не відомі причини неналежного надання або ненадання послуг, зобов`язаний узгодити з виконавцем точний час та дату встановлення факту ненада- ння послуг, надання їх не у повному обсязі або перевірки кількісних та/або якісних показ- ників надання послуг (п. 35 Правил). Відповідно до пункту 37-39 Правил, за результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання послуг, який підписується споживачем та представником виконавця, у двох примірниках по одному для споживача та виконавця; у разі неприбуття представника виконавця в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та /або якісних показників або необгрунтованої відмови від підписання акта-претензії, такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі; акт-претензія реєструється уповноваженими особами виконавця в журналі реєстрації актів-претензій, та виконавець зобов`язаний розглянути такий акт-претензію і повідомити протягом трьох робочих днів споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обгрунтуванням причин такої відмови, а у разі ненадання протягом установленого строку виконавцем відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання послуг. Спори щодо задоволення претензій споживачів розв`язуються у суді. Проте споживач має право на досудове розв`язання спору шляхом задоволення пред`явленої претензії. Судом встановлено, що відповідачу по справі - ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 57/100 частин нежитлового приміщення XI, підвалу літ. А-4, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем було нараховано оплату у період з листопада 2020 року по квітень 2021 року за надані послуги з теплопостачання до вказаного приміщення, належного ОСОБА_1 , на загальну суму 8 208,21 грн., але відповідач за вказаний період жодних оплат за надані послуги не здійснювала, тому утворилась сума заборгованості за вказаний період в зазначеному розмірі. У зв`язку з наявністю заборгованості позивачем відповідно до приписів статті 625 ЦК України нарахована сума інфляційних витрат у розмірі 688,25 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 229,10 грн. Відповідач ОСОБА_1 заперечувала факт надання послуг до належного їй приміщення, вказуючи про відсутність комунікацій у ньому та мереж теплопостачання, зокрема, радіаторів та вертикального трубопроводу. Вирішуючи питання надання відповідачу вказаних послуг з теплопостачання та їх споживання останнім, суд виходив із наступного. Будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним та підключений до системи централізованого опалення, до якої теплову енергію постачає Концерн «МТМ». Отже, система опалення приміщення відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому вона розташована, тобто у такому разі факт наявності теплопостачання в приміщенні відповідача в спірному періоді є підтвердженим та доведеним. Так, у зв`язку з тим, що об`єкт надання послуги відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювального сезону 2020-2021рр., відповідно до яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі. Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради. Суд, встановивши вище наведеним чином обставини у справі, зазначив, що факт надання послуги, крім цього, також підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії, виставленими позивачем відповідачу у спірному періоді. Суд вказував, що між позивачем та відповідачем відсутній укладений договір, а отже під час розрахунків застосовується термін оплати, вказаний у пункті 18 Правил. За підсумками встановлених обставин та оцінки зібраних у справі доказів суд визнав вимоги позивача обгрунтованими, тому стягнув суму заборгованості разом з інфляційними втратами та 3 % річних з відповідача. Задовольняючи позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі», суд першої інстанції виходив з того, що відсутність укладеного між сторонами договору, обов`язковість укладення якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації, не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини. А заперечення відповідача в тій частині, що послуги з теплопостачання у належне їй приміщення не надавались, оскільки в ньому відсутні прилади опалення та стояки мереж теплопостачання, суд визнав неспроможними, оскільки вони є недоведеними відповідачем. Вирішуючи позов по суті, суд першої інстанції навів правильний аналіз норм матеріального права, якими слід керуватись при вирішенні цього спору. Також апеляційний суд погоджується із встановленими судом першої інстанції обставинами, на підставі яких ним вірно визначено характер спірних правовідносин. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише не мати відповідного договору, але й довести, що фактично не користувався послугами, які надаються до всього будинку, і тепло у його приміщення не надходить також від суміжних приміщень (їх стін, стелі, підлоги), а також, що він відмовився в установленому порядку від їх отримання. Між тим, належні і допустимі докази цим обставинам у матеріалах справи відсутні. В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що судом неповно та не всебічно з`ясовані обставини справи, зокрема, безпідставно не взяті до уваги надані нею докази щодо відсутності в належному їй нежитловому приміщенні мереж опалення, які не були передбачені при проектуванні та будівництві будинку у підвальному приміщенні, де на теперішній час розташовано її офіс. Тому вона вважає, що послуги їй не надавались, а відтак і не може виникнути заборгованість із їх оплати. Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про отримання нею після постановлення рішення суду в цій справі нових доказів у вигляді листів ЗМБТІ, які просить прийняти та дослідити на стадії апеляційного провадження. Вважає, що сукупністю наданих нею документів підтверджується, що її приміщення складається з приміщень котельні та вугільного складу, які розташовані у підвалі, в якому при проектуванні та будівництві будинку не було передбачено опалення. Зокрема, таким доказом є інвентаризаційна довідка, яку надало ТОВ «ЗМБТІ», згідно з якою у характеристиці нежитлового приміщення будинку, яке наразі їй належить, станом на 1954 рік (а.с. 162) в графі «види опалення» зазначено «ні», тобто опалення в ньому відсутнє. Оскільки відповідач в ході розгляду справи активно користувалась своїми правами та заявляла відповідні клопотання для доведення своїх заперечень проти позову, але не встигла отримати документи від ОП «ЗМБТІ», колегія вважає за можливе прийняти і дослідити два інформаційні листи цього органу, надані відповідачем на стадії апеляційного провадження. Переглядаючи справу за доводами скарги та з урахуванням тих доказів, які мались у суду першої інстанції та були предметом його дослідження, а також з урахуванням аналізу змісту листів ОП «ЗМБТІ», колегія дійшла таких висновків. З наданих на стадії апеляційного провадження інформаційних листів ОП «ЗМБТІ» № 432 від 03.04.2023р. та № 1294 від 30.03.2023р. вбачається, що вивченням матеріалів інвентаризаційної справи на нежитлове приміщення ХІ підвалу літ. А-4 в житловому будинку АДРЕСА_1 встановлено, що за даними технічної інвентаризації від 21.06.1997р. нежиле приміщення підвалу літ. А мало номер № 3 та площу 175,7 кв. м та складалось із: тамбуру № 1 площею 3,5 кв. м, коридору № 2 площею 24,3 кв. м, туалету № 3 площею 1,3 кв. м, душової № 4 площею 1,4 кв. м, кімнати № 5 площею 7,5 кв. м, котельні № 6 площею 24,9 кв. м, котельні № 7 площею 62,8 кв. м, котельні № 8 площею 18,7 кв. м, складу № 9 площею 31,3 кв. м. За даними технічної інвентаризації, проведеної 16.11.1998р., нежиле приміщення ХІ підвалу літ. А складалось із: тамбура № 1 площею 3,5 кв. м, коридору № 2 площею 9,5 кв. м, туалету № 3 площею 1,3 кв. м, душової № 4 площею 1,4 кв. м, кімнати № 5 площею 7,3 кв. м, кімнати № 6 площею 34,4 кв. м, кімнати № 7 площею 18,7 кв. м, кімнати № 8 площею 31,3 кв. м, а всього загальна площа приміщення складала 110,0 кв. м. Згідно з договором купівлі-продажу від 10.2.1998р., посвідченого приватним нотаріусом Ніколаєвською Л.Б., ОСОБА_2 було набуто право власності на 57/100 частин нежилого приміщення ХІ підвалу літ. А у складі: тамбура № 1 площею 3,5 кв. м, коридору № 2 площею 9,5 кв. м, кімнати № 7 площею 18,7 кв. м, кімнати № 8 площею 31,3 кв. м, а всього із загальною площею частки - 63,0 кв. м, а всього приміщення ХІ - 110 кв. м.. При проведенні поточної інвентаризації 13.08.2007р. нежитлового приміщення ХІ підвалу літ. А-4 був встановлений факт спорудження перегородки в коридорі № 2 та обладнання санвузла № 3, виконання внутрішніх опоряджувальних робіт, внаслідок чого змінилась загальна площа приміщення з 110 кв. м до 94,4 кв. м, а також була змінена нумерація приміщень підвалу. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Четвертою Запорізькою державною нотаріальною конторою 18.09.2007р. № 2-733, ОСОБА_1 набула право власності на 57/100 частин нежилого приміщення ХІ підвалу літ. А-4, в тому числі: коридор № 1 площею 2,3 кв. м (станом на 16.11.1998р. тамбур № 1 площею 3,5 кв. м), коридор № 2 площею 3,2 в. м (станом на 16.11.1998р. частина коридору № 2 площею 9,5 кв. м), санвузол № 3 площею 3,9 кв. м (станом на 16.11.1998 частина коридору № 2 площею 9,5 кв. м), кабінет № 4 площею 22,5 кв. м (станом на 16.11.1998 кімната № 8 площею 31,3 кв. м), кабінет № 5 площею 15,3 кв. м (станом на 16.11.1998 кімната № 7 площею 18,7 кв. м), що складає 47,2 кв. м. Наступна інвентаризація була проведена 07.03.2023р., тобто поза межами спірного періоду в цій справі. Апелянт вважає, що вказаною інформацією доводиться, що її приміщення при будівни- цтві будинку було підвалом, який складався з приміщення тамбуру, приміщення складу вугілля та частини виробничого приміщення котельні, у яких не передбачено опалення. Зі змісту заяв відповідача по суті справи слідує, що вона свої заперечення грунтує на відомостях інвентаризаційної довідки БТІ, з якої вбачається, що проектною документацією на будинок АДРЕСА_1 не передбачалось у 1954 році опалення у підвальному приміщенні, яке наразі є частиною нежитлового приміщенням, належного відповідачу. Тож вказує, що й до теперішнього часу теплові мережі та опалювальні приладі у належному їй нежитловому приміщенні відсутні. З аналізу дослідженої апеляційним судом документації в цій справі слідує, що при будівництві будинку АДРЕСА_1 у приміщенні ХІ, яке знаходилось у підвалі літ. А, не передбачалось підключення централізованого опалення, а сам будинок опалювався за допомогою власної котельні, яка знаходилась у цьому підвальному приміщенні зі складом зберігання вугілля, що, серед іншого, вказує на те, що трубопроводи для постачання підігрітої води у підвальному приміщенні до квартир будинку мались. Отже, при підключенні в подальшому будинку АДРЕСА_1 до мереж централізованого опалення, у зв`язку із чим припинено використання котельної та складу вугілля та переведено їх одночасно із іншими складовими підвалу у статус нежитлового приміщення, відбулись зміни й відповідних мереж будинку. З урахування цього колегія суддів погоджується із умовиводом суду першої інстанції, що відсутність радіаторів у приміщенні не означає відсутність споживання комунальних послуг з опалення. Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, за власні кошти. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Опалення є однією із витрат, пов`язаною зі зберіганням нерухомого майна, а отже оплата за ці надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов`язком власника. Опалення - це послуга, яка надається для нормування температури повітря у приміщен- нях. Так, нежитлове приміщення відповідача використовується як робоча зона, тобто прос- тір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників, а отже підлягає нормуванню мікроклімат у приміщенні відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Колегія зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання», місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Встановлено, що наказом ДП «УкрНДНЦ» від 13.12.2017р. № 414 методом підтвердження за позначенням прийнято національний стандарт ДСТУ ЕN 12831-3:2017 «Енергоефективність будівель. Метод розрахунку проектного теплового навантаження. Частина

1. Теплове навантаження, Модуль М3-3» з набранням чинності з 15.12.2017р. Цей стандарт введено вперше і застосування його вносить низку суттєвих змін у спосіб обчислення тепловтрат приміщень, зокрема при визначенні теплового навантаження будівлі обов`язковим є врахування потенційних втрат тепла до суміжного простору. У межах цього стандарту суміжним простором може бути: 1. інше опалювальне приміщення в межах одного будівельного об`єкта; 2. інша будівельна особа в межах тієї ж будівлі (наприклад, сусідня квартира); 3. неопалювальний простір (неопалювальне горище/підвал, неопалювальний зимовий сад тощо); 4. сусідня будівля. Тож, коли в багатоквартирному будинку в окремих групах приміщень демонтовані або відсутні радіатори внутрішньобудинкової системи опалення або впродовж тривалого часу відключена запірна арматура на системі опалення приміщення з встановленими індивідуальними приладами розподільного обліку теплової енергії, тоді температура внутрішнього повітря в цих приміщеннях понижується, порівняно з проектною, та на практиці виникають становища, коли температура по обидві сторони внутрішнього огородження суттєво відрізняється і спостерігаються значні втрати тепла через такі огородження. Теплоенергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання і конвекції, і поширюється тепло не тільки від радіаторів, а й від інших елементів системи опалення (розподільчі трубопроводи, стояки тощо). Тіла, предмети, повітря, отримавши теплоенергію від носія, в свою чергу, передають тепло іншим тілам і предметам, нагріті повітряні маси переносять тепло в інші ділянки простору. Тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, і теплоенергія, що міститься в повітрі передається в тому числі і в сусідні приміщення через огороджувальні конструкції суміжних приміщень (стіни, стелі, підлога). Тому можливість визначення конкретної точки і повного обсягу надходження теплової енергії на опалення в конкретному приміщені відсутня. На підтвердження факту ненадання їй послуг з теплопостачання у зв`язку з відсутністю системи опалення у спірному приміщенні ОСОБА_1 посилається на акт від 05.01.2000р., складений представниками Закритого акціонерного товариства «Жовтневе підприємство теплових мереж» техніком Хорощо В.Е., контролером ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , згідно з яким у підвальному приміщенні по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 ( площа = 63,0 кв. м), система опалення відсутня, гаряча вода відсутня. Одна стіна межує з приміщенням, яке належить ПРЕЖО-2, в якому знаходиться котельня (недіюча). Встановлений електрообігрівач. Станом на час складання акту власником цього приміщення був ОСОБА_2 . Вказаний акт датовано 05.01.2000р., тобто задовго до того моменту, коли ОСОБА_1 стала власником нежитлового приміщення ХІ підвалу літ. А. Крім того, в ньому зазначено про площу приміщення розміром 63,0 кв. м, а не 47,2 кв. м, власником якої наразі є відповідач. Також колегія наголошує, що дослідження не стосувалось виявлення трубопроводів у облаштованих стінках та стелях нежитлового приміщення, де можуть знаходитись закриті трубопроводи та запірні арматури на них, зокрема, які існували на час обігріву будинку за допомогою власної котельної. Отже, цей акт судом обґрунтовано не було взято до уваги як доказ неотримання послуг теплопостачання. Колегія суддів наголошує, що вказаний акт не є доказом відсутності мереж опалення на час, коли відповідач стала власником спірного нежитлового приміщення (а не підвалу, де первісно розміщалась котельня), як і того, що додаткові вмонтовані системи не існували у спірному періоді з моменту переведення підвалу у нежитлове приміщення, в тому числі й у періоді з листопада 2020 по квітень 2021 року. Факт того, що на вимоги ОСОБА_1 Концерн «МТМ» не з`являється і не здійснює огляд її приміщення, є лише підставою для звернення до суду з відповідними вимогами про зобов`язання вчинити ці дії, або для ініціювання судового провадження щодо визнання правомірним акту-претензії, складеного нею за участю двох інших споживачів - мешканців будинку. Що ж стосується самого акту-претензії від 08.01.2020р., складеного споживачами у зв`язку із тим, що на звернення ОСОБА_1 від 18.12.219р. представника виконавця не було направлено для огляду її приміщення, то відповідачем не було надано доказів, що нею було дотримано приписи ч. 6 ст. 27 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» в частині надсилання акту-претензії виконавцю послуги рекомендованим листом. Отже, цей акт-претензія не набуває чинності у такому випадку, оскільки не був розглянутий виконавцем, як це передба- чено вказаною нормою закону. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування с важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі N 910/23428/17. Отже, зібраними у справі доказами не підтверджується, що на час надання ОСОБА_1 комунальних послуг позивачем спірне приміщення продовжує перебувати у статусі неопалювального та через нього не проходять відповідні трубопроводи. З урахуванням вище наведеного, колегія вважає, що надані позивачем докази про наявність заборгованості зі сплати спожитої теплової енергії у пред`явленому до стягнення розмірі в сумі 8208,21 гривень з листопада 2020 року по квітень 2021 року суд першої інстанції обгрунтовано вважав належними, допустимими та, оцінюючи їх у сукупності з іншими, правильно визнав достатніми для підтвердження аргументів, викладених позивачем у позові. Зважаючи на факт існування заборгованості ОСОБА_1 зі сплати комунальних послуг, вірними є й висновки суду щодо наявності підстав для стягнення з останньої інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми. Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконанню грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуван- ням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від прост- роченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунку, який надано позивачем, сума 3 % річних від простроченої суми складає 229,10 грн., а сума інфляційних втрат у розмірі 688,25 грн. Розрахунок позивача по заявленій сумі заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат, відповідачем не спростовано, даних, які б спростовували викладені у позові обставини не надано, та не надано доказів щодо погашення заборгованості. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або вико- нання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд, враховуючи, що на час розгляду справи судом сума заборгованості за отримані послуги не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було здійснено заходи по погашенню заборгованості, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції. З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до приписів статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення - без змін. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Постанова прийнята, складена та підписана 14 серпня 2023 року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: І.В. Кочеткова О.М. Кримська Дата документу 14.08.2023 Справа № 331/1628/22