Постанова 4870 № 907/27/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" серпня 2023 р. Справа №907/27/23 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів О.І. Матущака Г.В. Орищин, розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77» за вих. № 05/05-2023 від 05.05.2023 (вх. № 01-05/1523/23 від 11.05.2023) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2023 (повний текст рішення складено 14.04.2023, м. Ужгород, суддя Л.І. Пригара) у справі № 907/27/23 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мего ЛТД», м. Вінниця до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77», м. Ужгород про стягнення 212 309,98 грн, з яких: 86 000,00 грн заборгованість за поставлений товар, 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20 % річних та 6 020,00 грн штрафу. ВСТАНОВИВ: Товариством з обмеженою відповідальністю «Мего ЛТД» заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ 77» про стягнення 212 309,98 грн, з яких: 86 000 грн заборгованість за поставлений товар, 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020 грн штрафу. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки №23/10/20 від 23.10.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого в нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 86 000 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, останньому нараховано 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020,00 грн штрафу. Відповідач визнає позовні вимог у частині стягнення суми 86 000 грн заборгованості за поставлений товар і готовий сплатити позивачу грошові кошти в означеному розмірі після отримання від нього відповідного рахунку-фактури. Разом з тим, відповідач вказує на порушення позивачем умов договору, що на його переконання є підставою для відмови в задоволенні позову в частині заявлених до стягнення пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 20% річних. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2023 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мего ЛТД» задоволено. Суд виніс рішення, яким стягнув із Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ 77» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мего ЛТД» суму 212 309,98 грн, з яких: 86 000,00 грн заборгованість за поставлений товар , 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6 020, 00 грн штрафу, а також 3184,65 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи обставини справи та фактичне визнання відповідачем позову в частині стягнення суми основного боргу, здійснивши перевірку нарахування позивачем штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 86 000,00 грн заборгованості за поставлений товар, 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020,00 грн штрафу є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем належними і допустимими доказами не спростованими. Не погоджуючись з даним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77» подало апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.04.2023 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій заявлених позивачем по справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача крім суми основного боргу в розмірі 86 000, 00 грн, штрафні санкції на суму 126 309, 98 грн, то суд помилково при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував статтю 233 Господарського кодексу України, якою закріплено право суду зменшувати штрафні санкції у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 07.06.2023, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує. Колегія суддів вказує, що головуючий суддя О.С. Скрипчук перебувала у плановій відпустці з 17.07.2023 по 30.07.2023, суддя О.І. Матущак перебував у плановій відпустці з 17.07.2023 по 31.07.2023. Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне. 23.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГО ЛТД» (постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ШБУ 77» (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №23/10/20 (далі Договір), пунктом 1.1. якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця суміш асфальтобетонну та бітум нафтовий дорожній в`язкий марки ROAD BITUMEN 70/100 (в подальшому товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар згідно умов цього Договору. Згідно із пунктом 2.1. Договору, ціна за одиницю товару зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до даного Договору. За змістом п. 2.2., 2.3. Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок постачальника, згідно рахунків, складених постачальником. Покупець здійснює оплату товару в 10-денний термін з моменту його отримання. Відвантаження товару здійснюється після узгодження сторонами замовлення покупця, в якому зазначаються обов`язкові умови поставки: кількість та тип суміші, місце доставки. Замовлення може бути зроблене електронним, телефонним або іншим зв`язком. Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт. Буштино, вул. Заводська,

1. Замовлення та умови поставки вважаються узгодженими сторонами після здійснення оплати покупцем партії товару, що поставляється за цим замовленням, на підставі рахунку-фактури постачальника. Приймання-передача товару здійснюється у місці завантаження (п. 3.1., 3.2., 3.3. та 3.5. Договору). За умовами п. 5.2. Договору, у разі прострочення оплати товару в термін, вказаний в п. 2.3. даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20% (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості товару, за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості. Згідно із п. 5.4. Договору, сторони погоджуються, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку 6 (шістьма) місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим Договором стосовно стягнення неустойки/штрафу становить 3 (три) роки. Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань (п. 9.1. Договору). На виконання умов Договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГО ЛТД» було поставлено, а відповідачем, у свою чергу, прийнято у власність товар на загальну суму 86 000 грн, що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №РН-0000300 від 23.10.2020, копія якої міститься в матеріалах справи. Докази оплати відповідачем отриманого товару на суму 86 000 грн в матеріалах справи відсутні. Внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6020 грн штрафу. При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного. Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. В силу приписів частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 Господарського кодексу України ). Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару відповідачу товару на загальну суму 86 000 грн, що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №РН-0000300 від 23.10.2020, копія якої міститься в матеріалах справи. Згідно із частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України). Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України). Однак, всупереч своїх зобов`язань, відповідач за отриманий товар оплати не здійснив. Отже, заборгованість відповідача згідно видаткової накладної №РН-0000300 від 23.10.2020 за поставлений товар становить 86 000 грн., що відповідачем не заперечується. Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу не оскаржується. Щодо стягнення з відповідача 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6 020, 00 грн штрафу, суд зазначає наступне. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару в термін, вказаний в п. 2.3. даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20% (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості товару, за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18. Здійснивши перевірку нарахування позивачем 47 300,15 грн пені, 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, 37 408,29 грн 20% річних та 6 020, 00 грн штрафу, колегія суддів вказує, що такі обраховані вірно. Разом з тим, суд вказує, що згідно із статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України). При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься перелік виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20). Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що заявлені до стягнення суми є неспівмірними із вартістю поставленого товару. Судом встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача 126 309, 98 грн штрафних санкцій за порушення строків оплати, що становить 143,38 % від суми основної заборгованості. Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (

позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18). З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до висновку Великої Палати викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно із яким Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. З огляду на господарську діяльність відповідача, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум із вартістю поставленого товару, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін суд вважає, що стягнення з боржника штрафних санкцій не може бути джерелом збагачення кредитора. Також суд відзначає, що поставка товару відбулась ще 23.10.2020, однак позивач не звертався до відповідача з вимогами по стягненню основної суми заборгованості та штрафних санкцій. Враховуючи наведене вище, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені, штрафу та відсотків річних до 50% і стягнути з відповідача 23 650,08 грн пені, 18 704,15 грн 20% річних та 3 010,00 грн штрафу. Підстав для зменшення інфляційних нарахувань немає, адже законодавство цього не передбачає і Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 про це не вказує. Виходячи з фактичних обставин даної справи та умов укладеного між сторонами договору, колегія суддів вказує, що висновки суду першої інстанції у частині задоволення повністю вимог про стягнення штрафних санкцій помилкові. За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вищенаведені норми права та фактичні обставини справи, рішення господарського суду Закарпатської області від 14.04.2023 року у справі № 907/27/23 підлягає частковому скасуванню. Судові витрати З огляду на те, що суд частково задовольняє апеляційну скаргу, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77» за вих. № 05/05-2023 від 05.05.2023 (вх. № 01-05/1523/23 від 11.05.2023) задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 14.04.2023 року у справі №907/27/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мего ЛТД» про стягнення штрафних санкцій. Прийняти нове рішення яким: Позов задоволити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ 77» (вул. Собранецька, будинок 42, офіс 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000; код ЄДРЮОФОПтаГФ 41412376) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мего ЛТД» ( Хмельницьке шосе, будинок 13, кімната 219, м. Вінниця, 21036; код ЄДРЮОФОПтаГФ 34455332) 86 000, 00 грн заборгованості за поставлений товар, 23 650,08 грн пені, 18 704,15 грн 20% річних, 3010,00 грн штрафу та 35 581,54 грн інфляційних нарахувань, а також 2 504,19 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги розподілити між сторонами пропорційно до задоволених вимог. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мего ЛТД» ( Хмельницьке шосе, будинок 13, кімната 219, м. Вінниця, 21036; код ЄДРЮОФОПтаГФ 34455332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ 77» (вул. Собранецька, будинок 42, офіс 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000; код ЄДРЮОФОПтаГФ 41412376) 1 020,70 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя О.І. Матущак Суддя Г.В. Орищин