Ухвала КАС ВС № 640/11571/20

УХВАЛА 10 серпня 2023 року м. Київ справа №640/11571/20 адміністративне провадження № К/9901/5876/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А., під час розгляду в порядку письмового провадження справи №640/11571/20 за позовом Державного підприємства науково-дослідного інституту радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, третя особа - Державний концерн "Укроборонпром", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 (суддя Іщук І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021 (головуючий суддя Беспалов О.О., судді: Ключкович В.Ю., Пилипенко О.Є.), ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року Державне підприємство науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" (далі також - позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (далі також - відповідач, податковий орган), третя особа - Державний концерн "Укроборонпром", в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.03.2019 №05112615050103, №05122615050103, №05132615050103, №05142615050103, №05152615050101; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.03.2020 №Ю-137 та рішення про застосування штрафних санкцій від 27.03.2020 №0003394207 та №0003404207. На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акта перевірки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021, позов задоволено у повному обсязі. Вирішуючи спір, судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача на підставі направлень від 28.01.2020 №105/26-15-05-01-03, №120/26-15-42-07, №132/26-15-05-06, №616/26-15-05-09-01 в період з 28.01.2020 по 24.02.2020 проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства з 01.10.2016 по 30.09.2019, а також внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.09.2019, іншого законодавства за відповідний період. За результатом проведеної перевірки складено акт від 02.03.2020 №152/26-15-05-01-03/24577572, в якому зафіксовані наступні порушення: - п. 44.1, п.44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (із змінами та доповненнями), п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 664 380 грн., у тому числі: за 2018 рік на суму 142 380 грн., за три квартали 2019 року на суму 522 000 гривень; - п. 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138 зі змінами, в результаті чого встановлено заниження частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті на загальну суму 907 986 грн., у тому числі: за 2018 рік на суму 194 586 грн., за три квартали 2019 року на суму 713 400 гривень; - пп. 57.11.1., 57.1 1.2. п. 57.1 1 ст.57 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми авансового внеску при виплаті дивідендів на загальну суму 827817 гривень, в т.ч. за півріччя 2018 року на суму 88815 гривень, затри квартали 2018 року на суму 133223 гривень, за 2018 рік на суму 177406 гривень, затри квартали 2019 року на суму 650412 гривень; - п. 198.5 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 274748 грн., у тому числі: у жовтні 2018 на суму 108634 грн., у грудні 2018 на суму 3248 грн., у липні 2019 на суму 109878 грн., у вересні 2019 на суму 52988 гривень; - п.201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями) не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на загальну суму 274 748 грн., в тому числі: листопад 2017 у сумі 46619 грн., грудень 2017 у сумі 52007 грн., червень 2018 у сумі 10008 грн., грудень 2018 у сумі 3248 грн., липень 2019 у сумі 109878 грн., серпень 2019 у сумі 52988 гривень; - п. 49.2, пп. 49.18.2 п. 49.18 ст.49, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, зі змінами та р. III «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Мінфіну України від 13.01.2015 №4, а саме: в податковому розрахунку за 1 квартал 2018 року, З квартал 2019 року, неправильно відображено ідентифікаційні номери фізичних осіб, що призвело до зміни платника податку; - п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010№2464-УІ, зі змінами, в результаті несвоєчасного подання та неподання звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за січень 2015, червень 2016; - п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-УІ, зі змінами, в результаті чого донараховано фонду оплати праці за червень 2016 року - 1416622,74 грн. та єдиного соціального внеску за червень 2016 року на загальну суму 296986,31 грн. (ЄСВ: 22 % - 287907,47 грн, 8,41 % - 9078,84 грн.). На підставі висновків акта перевірки були прийняті, зокрема, податкові-повідомлення рішення від 27.03.2020 №05112615050103, №05122615050103, №05132615050103, №05142615050103 та №05152615050103; вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27.03.2020 №Ю-137; рішення про застосування штрафних санкцій від 27.03.2020 та №0003394207 №0003404207, які є предметом оскарження у цій справі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що внески позивача до ДК "Укроборонпром" не є дивідендами у розумінні пп. 14.1.49 ст. 14 Податкового кодексу України, оскільки останній не є засновником ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація"; сплачені ж Підприємством регулярні внески учасника враховуються у податкових витратах, як такі, що пов`язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності як в цілому Концерну, так і позивача безпосередньо з огляду на нормативно встановлені особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Отримання Концерном цих внесків враховується при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств. Також суди зазначили, що частина чистого прибутку не є податковим зобов`язанням та/або штрафною (фінансовою) санкцією, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та не є санкцією за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідно, не може бути податковим боргом. Окрім того, суди вказали на необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем п.198.5 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, оскільки кошти щодо сплати витрат на виконання доручення є витратами на збут та не відносяться до собівартості товару, а відтак не призначаються для їх використання, зокрема, в операціях, місце постачання яких розташоване за межами митної території України. Також, за висновками судів, безпідставними є посилання податкового органу на те, що в ході проведення перевірки та до заперечень ДП НДІРС "Квант-радіолокація" не було надано первинних документів, які підтверджують, що додаткова комісійна плата пов`язана із здійсненням операцій, що є об`єктом оподаткування, оскільки як зазначено в Акті перевірки відповідачем проведено перевірку на підставі таких документів: податкових накладних, виписок з банку, договорів, податкових накладних, актів приймання-передачі, договорів, видаткових накладних, актів виконаних робіт (наданих послуг), звітів комісіонерів, виписок банку, податкових накладних, податкових декларацій та інших документів; яких саме документів не було надано відповідачем до перевірки останнім в Акті перевірки не зазначено. Доводи ж податкового органу щодо несплати позивачем єдиного внеску за червень 2016 року спростовуються матеріалами справи (копіями платіжних доручень з призначенням платежу єдиний внесок за червень 2016 року). Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Підставою касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у цій справі, відповідач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм п. 44.1, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), а саме без урахування висновку щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 (справа №822/1212/16), від 29.05.2020 (справа №826/27811/15), від 06.08.2019 (справа №160/8441/18). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.03.2021 відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки вищенаведених доводів податкового органу. У відзивах на касаційну скаргу контролюючого органу, Товариство та третя особа, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій і безпідставність доводів відповідача, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Також вказали на відсутність зазначених відповідачем підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України), оскільки висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Усталеною є

позиція Верховного Суду, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин. Крім того, при поданні касаційної скарги на цій підставі зазначені скаржником норми права, які, на його переконання, неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитися перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Перевіряючи доводи контролюючого органу про застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.02.2020 (справа №822/1212/16), від 29.05.2020 (справа №826/27811/15), від 06.08.2019 (справа №160/8441/18), колегія суддів виходить з такого. Відповідач вказує, що в ході проведення перевірки, а також до заперечень на акт перевірки не було надано первинних документів, які підтверджують, що комісійні винагороди пов`язані із здійсненням господарських операцій, що є об`єктом оподаткування ПДВ. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки, зокрема щодо операції, вчинених на виконання умов договору комісії між позивачем та ДГЗП "Спецтехноекспорт" щодо продажу нерезидентам документації, надання робіт, послуг на території замовників - нерезидентів, перелік яких наведено в акті перевірки, контролюючим органом було використано первинні документи, а саме: оборотно-сальдові відомості, журнали-ордери, картки та здійснено аналіз рахунків 36, 20, 92, 64, 79, договорів, видаткових накладних, актів виконаних робіт (наданих послуг), звітів комісіонерів, виписок банку, податкових накладних, податкових декларацій. Також судами констатовано відсутність посилань у акті перевірки на неподання позивачем документів; будь-які документи контролюючим органом не витребовувалися. Висновок Верховного Суду у постановах від 27.02.2020 у справі №822/1212/16, від 29.05.2020 у справі №826/27811/15, від 06.08.2019 у справі №160/8441/18 щодо застосування норми пункту 44.6 статті 44 ПК зроблено відповідно до встановлених обставин щодо ненадання платником податків документів, які підтверджують дані податкового обліку, під час перевірки. Контролюючий орган у касаційній скарзі доводить, що наданих Товариством до перевірки документів недостатньо для підтвердження задекларованих ним сум податкового кредиту. Разом з тим, вимога пункту 44.6 статті 44 ПК стосується тих документів, які є підставою для внесення показників до податкової звітності (первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством). Інші документи знаходяться поза межами дії норми пункту 44.6 статті 44 ПК, про що Верховний Суд зробив висновок у постанові від 20.12.2021 (справа №200/6804/19-а). Суд апеляційної інстанції правильно виснував, що Товариством під час проведення перевірки було подано первинні документи щодо господарських операцій за договором комісії (податкові накладні, видаткові накладні, розрахункові документи). У справах №822/1212/16, №826/27811/15, №160/8441/18 були встановлені обставини ненадання платниками податків, щодо яких проведено перевірку, безпосередньо до перевірки або у строк, встановлений пунктом 44.7 статті 44 ПК України, первинних документів, які б підтверджували дані податкового обліку, що і стало підставою для застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України, з чим погодився суд касаційної інстанції. Однак, у справі, у якій подано касаційну скаргу, такі обставини відсутні, що істотно відрізняє правовідносини у такій справі з правовідносинами у зазначених справах. Так, інше застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у цій справі, порівняно з постановами Верховного Суду у справах №822/1212/16, №826/27811/15, №160/8441/18 обумовлено іншими обставинами у справі та їх оцінкою у сукупності. Як вже зазначено вище, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що позивач надав документи під час перевірки на підтвердження сум ПДВ, що не заперечує ГУ ДПС. Доводи відповідача щодо ненадання позивачем документів під час перевірки лежать у площині оцінки наданих позивачем документів як недостатніх, а не у площині виконання позивачем обов`язку, встановленого пунктом 44.1 статті 44 ПК. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Оскільки касаційне провадження було відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, після відкриття касаційного провадження виявилося, що правовідносини у цій справі не є подібними до справ №822/1212/16, №826/27811/15, №160/8441/18, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України. Інші доводи касаційної скарги не були підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Здійснення касаційного перегляду судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, є неможливим. Порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 КАС України, колегією суддів не встановлено, а тому касаційне провадження у цій справі належить закрити. Керуючись статтями 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021 у справі № 640/11571/20, відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - закрити. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В.П. Юрченко М.М. Гімон І.А. Васильєва , Судді Верховного Суду