Постанова 4855 № 320/13741/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13741/23 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Грибан І.О., Сорочка Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд: - визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. щодо прийняття постанови від 21 лютого 2023 р. ВП №71049127 про арешт коштів боржника у зведеному виконавчому провадженні N36363275 на суму 550339,42 євро (EUR); - визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. щодо виставлення АТ "Укрексімбанк" платіжних інструкцій про примусове стягнення коштів в розмірі 550339,42 євро (EUR); - визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. у вигляді не зняття арешту з рахунків ДП "НАЕК "Енергоатом" захищених в силу Закону та зобов`язати останнього вчинити дії щодо зняття арешту з таких рахунків; - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 21 лютого 2023 п. ВП №71049127 про арешт коштів боржника у зведеному виконавчому провадженні №36363275 на суму 550339,42 євро (EUR). Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року відмовлено у відкритті провадження. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що вирішення спору щодо правомірності рішень, дій та бездіяльності органу ДВС у цій справі відповідно до положень частини першої статті 74 Закону №1404-VIII, статей 339-345 ГПК України, ст. 287 КАС України належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, тобто Господарський суд м. Києва. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подано апеляційну скаргу, в якій останній просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду. Свою позицію обґрунтовує тим, В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вказує, що у матеріалах справи наявні докази того, що зведене виконавче провадження об`єднує виконавчі документи, видані на виконання судових рішень та рішень інших органів (а саме постанови про стягнення виконавчого збору, виданої органом державної виконавчої служби). Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, виходив з того, що оскаржувані рішення прийняті у межах виконавчих проваджень з виконання судових наказів, виданих на виконання рішень господарського суду, які в подальшому були об`єднані у зведене виконавче провадження, відтак оскаржувані вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегією суддів дослідивши матеріали справи та норми права доходить наступних висновків. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України). Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. За частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців). Згідно із частиною 1 статті 14, частинами першою, другою статті 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. За частинами 1, 2 статті 74 цього Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Згідно з статті 340 Господарського процесуального суду України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Стаття 447 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідно до пункту частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Зміст фактичних обставин і системний аналіз нормативних положень свідчить, що питанням яке підлягає вирішенню є належність заявлених позовних вимог до юрисдикції адміністративного суду. Питання юрисдикції суду щодо спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, Велика Палата Верховного Суду вирішувала неодноразово. Так, у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 442/2270/17-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 324/1018/17 і від 05 грудня 2018 року у справі № 422/2248/17 вона дійшла таких висновків: - при визначенні юрисдикції суду щодо спору необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження; - якщо виконавче провадження відкрите, і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою або приватним виконавцем на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої nстатті 3 Закону України «Про виконавче провадження», тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні; - якщо примусове виконання здійснювалось на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження мали розглядатися у порядку, передбаченому статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, чи статтею 287 цього кодексу, чинній з указаної дати. Верховний Суд зазначав, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема щодо судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій. Як вбачається з оскаржуваної постанови, якою об`єднано виконавчі проваджень у зведене виконавче по справам, які розглядалися в порядку Господарського та Цивільного судочинства. Отже, судом першої інстанції не перевірено та не надано оцінку матеріалам зведеного виконавчого провадження, не досліджено які саме виконавчі провадження об`єднано у зведеному виконавчому провадженні, за правилами якої юрисдикції ухвалені судові рішення, що перебувають на виконанні у зведеному виконавчому провадженні. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що без встановлення зазначених вище обставин і без надання їм належної правової оцінки, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків щодо необхідності відмови у відкритті провадження та прийняв ухвалу, яка не відповідає вимогам щодо її законності та обґрунтованості. Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі N 921/16/14-г/15, у справі N 127/9870/16-ц та у справі N 2-01575/11, від 28 листопада 2018 року у справі N 2-01575/11, від 13 березня 2019 року у справі N 545/2246/15-ц, від 03 та 10 квітня 2019 року у справах N 370/1288/15 та N 766/740/17-ц відповідно, від 29 травня 2019 року у справі N 758/8095/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі N 766/10138/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі N 1940/1957/18 та від 29 вересня 2020 року у справі 295/6656/14-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі N 344/1016/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі N 160/4071/20. Колегія суддів враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно пункту 4 частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду з огляду на положення статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 312, 315, 317, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан Є.О. Сорочко