Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/23337/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД --------------------- П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 серпня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/23337/21 Перша інстанція: суддя Корой С.М., повний текст судового рішення складено 30.12.2021, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року за позовом громадської організації "Соціально-правозахисна" до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної прокуратури, яка діє в інтересах держави про визнання незаконними дії, визнання протиправним та скасування розпорядження,- ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 24.11.2021 року громадська організація "Соціально-правозахисна" звернулася до суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації та просила суд визнати протиправними дії, визнати протиправним та скасувати розпорядження. 29.11.2021 року (вх.№66759/21) після уточнення позовних вимог позивач просив суд: - визнати дії представника Президента України в Одеській області, щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6 корпус А, 1870 року незаконними; - визнати протиправним та скасувати розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року. Підстава звернення до суду - позивач вважає, що суб`єкт владних повноважень порушив його права вищевказаними діями та розпорядженням про яке громадська організація "Соціально-правозахисна" дізналась після укладення договору №412/1-19, отримавши лист від Державного архіву Одеської області від 01.11.2021 року №5120/06-21. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 31 січня 2020 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі-Орендодавець) та Громадською організацією "Соціально-правозахисна" (далі - Орендар) укладено Договір оренди № 415/1-19 нежитлового приміщення (нова реакція), відповідно до якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вулиця Iнбер Вiри, 6, на 20 років. Відповідно до п. 4.2 зазначеного договору протягом дії цього Договору, крім своєчасного внесення орендної плати, Орендар зобов`язаний: окрім іншого своєчасно проводити капітальний та поточний ремонт приміщень. Частина громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Інбер Віри, 6 потребує капітального ремонту. У позові зазначено, що враховуючи, що під час укладання договору оренди № 415/1-19 нежитлового приміщення громадську організацію "Соціально-правозахисна" не було повідомлено, а також не було зазначено у договорі, що громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами зазначено в розпорядженні представника Президента України в Одеській області № 197/93 від 08 квітня 1993 року як таку, що внесено перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі, а про існування зазначеного розпорядження достеменно стало відомо лише після отримання його копій з Державного архіву Одеської області 01 листопада 2021 року, тому позивач вважає, що строк на звернення до адміністративного суду не пропущено. Вказане розпорядження, що зазначено у позові, порушує права позивача як орендаря спірного майна, адже його існування ставить під сумнів законність отримання його в оренду та перебування у користуванні позивача цього об`єкту, адже процедура передачі позивачу вказаного об`єкту була проведена без дотримання вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", що є безумовною підставою для припинення орендних відносин та вилучення цього об`єкту у орендаря. 13.12.2021 року (вх.№70276/21) від представника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до суду надійшли письмові пояснення. У поясненнях вказано, що внутрішньодворова окремо розташована будівля, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6, належить до об`єктів культурної спадщини житловий будинок, побудований в 1870 р. Розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 No197/93 зазначену будівлю прийнято під охорону держави як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення. Оскаржуване розпорядження приймалось відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-IX (чинного на час прийняття розпорядження, далі - Закон УРСР). У поясненнях зазначено, що наявність або відсутність паспорту або облікової картки пам`ятки жодним чином не впливає на обґрунтування незаконності затвердження Представником Президента України в Одеській області Розпорядження від 08.04.1993 №197/93, оскільки в даному випадку облікова документація є вторинною/похiдною зазначеного розпорядження. Щодо відсутності інформації про будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Вipи Iнбер, 6 в Державному реєстру нерухомих пам`яток України, у поясненнях вказано, що з прийняттям Закону України "Про охорону культурної спадщини" законодавцем з метою врегулювання правових, організаційних, соціальних та економічних відносин у сфері охорони культурної спадщини було запроваджено Державний реєстр нерухомих пам`яток України, із внесенням відомостей до якого про об`єкт культурної спадщини і було визначено момент набуття ним статусу пам`ятки культурної спадщини, a відтак, і встановлення регламентованого таким Законом охоронного режиму відносно нього. При цьому, з метою збереження відповідних об`єктів за час розроблення порядку реєстрації їх в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України та здійснення такої реєстрації в пункті з Прикінцевих положень Закону України i "Про охорону культурної спадщини" і було зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Як вказано у поясненнях, станом на сьогоднішній день законодавцем було внесено зміни і доповнення до Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо визначення поняття "пам`ятка культурної спадщини", який набрав чинності з 03.08.2017, було змінено визначення пам`ятки культурної спадщини, встановивши, що це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Щодо отримання користувачем будівлі в оренду, у поясненнях вказано, що відповідно до інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена споруда перебуває в оренді позивача відповідно до договору оренди від 31.01.2020 №415/1-19. Орендодавець - Департамент комунальної власності Одеської міської ради. 31.01.2020 Департамент комунальної власності Одеської міської ради без погодження з Департаментом уклав договір оренди нежитлового приміщення №415/1-19 за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 загальною площею 1061,6 кв. м. з позивачем без внесення вищезазначеної істотної умови. Відповідно, обов`язок захисту та збереження об`єкта культурної спадщини за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 з формально-юридичної точки зору покладено на власника. Враховуючи зазначене, Розпорядження представника Президента України в Одеські області від 08.03.1993 року №197/93 не порушує права позивача. У поясненнях також зазначено, що статус об`єкта культурної спадщини не несе загрозу праву власності. З`являється обов`язок зберігати історико-культурний об`єкт, що згідно положень статті 54 Конституції України є обов`язком усіх громадян України. Враховуючи вищевикладене, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. 14.12.2021 року (вх.№ЕС/3114/21) від представника відповідача до суду надійшов лист на виконання вимог ухвали суду від 29.11.2021 року, в якому зазначено, що на виконання зазначеної ухвали облдержадміністрація звернулась до Державного архіву Одеської області Одеської обласної державної адміністрації, який у свою чергу надав архівну копію розпорядження представника Президента України від 08.04.1993 № 197/93 на 4 арк. у 1 прим. За інформацією Державного архіву Одеської області Одеської обласної державної адміністрації інші відомості щодо вказаного розпорядження відсутні 24.12.2021 року (вх.№ЕС/3304/21) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що обласна державна адміністрація в особі керівника - Представника Президента України в Одеській області станом на 08.04.1993 мала відповідні повноваження щодо затвердження переліків пам`яток місцевого значення на території Одеської області на підставі Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури". Таким чином, на думку відповідача, позивач дійшов помилкового висновку про можливість визнання протиправним розпорядження Представника Президента України від 08.04.1993 № 197/93, при умові відповідності нормам законодавства, що діяли на момент його видання. А дії Представника Президента України в Одеській області щодо включення об`єкту за адресою: вул. В. Інбер, 6 були спрямовані на реалізацію наданих йому повноважень. Відповідач вказує, що розробка облікової документації на об`єкти культурної спадщини здійснювалась відповідно до Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, змісту, використання і реставрації недвижимих пам`ятників історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 № 203 (чинної на час прийняття розпорядження). Відповідно цієї Інструкції на місцеві державні та державні органи охорони культурної спадщини покладались зобов`язання з розробки облікової документації на пам`ятки (облікові картки та паспорти пам`яток), зокрема зазначалось, що в паспорті вказується категорія охорони та вид пам`ятки з посиланням на стверджуючий документ. Тобто паспорт на пам`ятку культурної спадщини може бути розроблений лише після її включення до відповідного Переліку пам`яток, забезпечення якого належало до повноважень органу охорони культурної спадщини, після набуття об`єктом статусу пам`ятки культурної спадщини. Крім того, наявність або відсутність паспорту або облікової картки пам`ятки жодним чином не впливає на обґрунтування незаконності розпорядження Представником Президента України в Одеській області від 08.04.1993 №197/93, оскільки в даному випадку облікова документація є вторинною/похідною відносно зазначеного розпорядження. Порядок здійснення заходів щодо обліку, охорони, використання, реставрації нерухомих пам`яток культури, власне, не відносився до компетенції Представника Президента України в Одеській області, та як наслідком не тягне за собою протиправність розпорядження Представником Президента України в Одеській області від 08.04.1993 №197/93 Також, на думку відповідача, відповідні позовні вимоги не можуть бути задоволені судом, враховуючи те, що між обласною державною адміністрацією та позивачем не виникало жодних відносин, а визнання протиправними і скасування визначеного розпорядження та дій не може порушувати його права чи інтереси та не може бути предметом спору відповідно до обставин справи і є неефективним способом захисту його прав. Як вказано у відзиві, листом від 20.09.2019 №01-13/4528 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертався до Департаменту щодо статусу об`єкта культурної спадщини за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 загальною площею 1061,6 кв.м. Листом від 26.09.2019 №01-12/1501 (копія наявна в матеріалах справи) Департамент повідомив про те, що "….двоповерхова будівля, яка розташована за зазначеною адресою та виходить на червону лінію забудови вул. В. Інбер та позначена на схемі, під охорону держави як пам`ятка культурної спадщини не приймалася. Разом із цим, внутрішньодворова окремо розташована двоповерхова будівля, яка розташована по вул. В. Інбер, 6 належить до об`єктів культурної спадщини - Житловий будинок, побудований в 1870 р. Розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 №197/93 зазначену будівлю прийнято під охорону держави як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення". Таким чином, власник був повідомлений про статус зазначеної будівлі як об`єкта культурної спадщини. Відповідач вважає, що позивач помилково вважає, що саме включення об`єкту нерухомого майна в перелік пам`яток культури не порушує його права, відповідна обставина лише зобов`язує погодити договір оренди із уповноваженим ним органом з відповідним органом охорони культурної спадщини. Таке погодження договору оренди є лише процедурним моментом, якого вимагає закон при наявності статусу пам`ятки культури, а питання щодо віднесення об`єкту нерухомого майна до такого статусу позивачем навіть не порушується. Таким чином, позивач не навів жодних фактів, обставин, доказів, які могли б свідчити про порушення його прав чи охоронюваного законом інтересу з боку суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволеними у зв`язку з тим, що розпорядження представника Президента України в Одеські області від 08.03.1993 року №197/93 не порушує права позивача. З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі громадській організації "Соціально-правозахисна" до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року позов громадської організації "Соціально-правозахисна" до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дії, визнання протиправним та скасування розпорядження задоволений. Визнано дії представника Президента України в Одеській області, щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року незаконними; Визнано протиправним та скасовано розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року. На вказане рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року Одеська обласна державна адміністрація подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення 30 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Апелянт вважає зазначене рішення таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. На рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року Одеська обласна прокуратура, яка діє в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Одеської міської ради, Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, Департаменту культури , національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення 30 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Апелянт вважає зазначене рішення таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. 16.03.2023 року (вх.№5664/22) на адресу суду апеляційної інстанції від Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить вимоги апеляційної скарги Одеської обласної державної адміністрації задовольнити у повному обсязі . 16.03.2022 року (вх.5683/22) на адресу суду апеляційної інстанції від Одеської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить вимоги апеляційної скарги Одеської обласної державної адміністрації задовольнити у повному обсязі . Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача залучена Одеська обласна прокуратура , що діє в інтересах держави. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як вірно встановлено судом першої та апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, внутрішньодворова окремо розташована будівля, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 корпус А, належить до об`єктів культурної спадщини. Так, розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 року №197/93 зазначену будівлю прийнято під охорону держави як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення (а.с.20, 51). В той же час, суд зазначає, що у додатку до розпорядження Представника Президента України від 08.04.1993 року №197/93 (а.с.22-23, 52-53) вказано, що Додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м.Одесі включає в себе, в тому числі житловий будинок, побудований в 1870 р. за адресою вул. Віри Інбер, 6, Оскаржуване розпорядження приймалось відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-IX (чинного на час прийняття розпорядження, далі - Закон УРСР). Вказане розпорядження прийнято за результатами розгляду подання управління архітектури та містобудування Одеської обласної державної адміністрації № 2-08/38 вiд 06.04.93 року (а.с.21, 54), в якому зазначено, що згідно з "Положення про державний реєстр національного культурного надбання", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1992 р. № 466 та листом Міністерства України в справах будівництва та архітектури від 10.03.93 року № 3-52/21 до 10 квітня 1993 року необхідно надіслати до центральних органів охорони пам`яток містобудування та архітектури перелік цих пам`яток по Одеській області для включення в державний реєстр. Крім того, судом встановлено, що розпорядженням № 197/93 від 08 квітня 1993 року доручено, Управлінню архітектури та містобудування забезпечити розробку облікових документів пам`яток, встановити відповідний нагляд за умовами їх використання, ремонту та реставрації. З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що 31 січня 2020 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі-Орендодавець) та Громадська організація "Соціально-правозахисна" (далі - Орендар) укладено Договір оренди № 415/1-19 нежитлового приміщення (нова реакція) (а.с.16-18, 43-48). Відповідно до умов п.1.1. договору № 415/1-19, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 (одна тисяча шістдесят одна шість десятих) кв.м, що розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Інбер Віри, будинок під номером 6 (шість), (далі за текстом об`єкт оренди). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2019791851101. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, Одеська обл. 30.01.2020 року, номер запису про право власності 35271017. Характеристика об`єкта оренди наводиться у технічному паспорті, який виданий КП "БТІ" Одеської міської ради від 25.09.2019 р. Ринкова вартість об`єкта оренди становить 9695081 (дев`ять мільйонів шістсот дев`яносто п`ять тисяч вісімдесят одна) грн. 00 коп. (без урахування податку на додану вартість). Звіт про незалежну оцінку об`єкта оренди складений ГП "Дельта-Консалтинг" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 636/18 від 15.08.2018 р., виданий Фондом державного майна України). Пунктом 1.2. договору № 415/1-19 визначено, що передача в оренду об`єкта, зазначеного у п.1.1. цього договору здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна". Згідно з п.1.3. договору № 415/1-19 Термін дії договору оренди: на двадцять років. Відповідно до п. 4.2 зазначеного договору № 415/1-19 протягом його дії, крім своєчасного внесення орендної плати, Орендар зобов`язаний: окрім іншого своєчасно проводити капітальний та поточний ремонт приміщень. Частина громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Інбер Віри, 6 потребує капітального ремонту. 30.01.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №35289725 про право користування позивачем об`єктом нерухомого майна реєстраційний номер 019791851101, а саме: громадським будинком з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 кв.м. за адресою місто Одеса, вулиця Інбер Віри, 6 (а.с.19-20, 49-50). Вважаючи дії представника Президента України в Одеській області, щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року незаконними, а розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Відповідно до статті 1 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (чинний на момент видання розпорядження) пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться па території Української PCP, охороняються державою. Відповідно до статті 7 Закону України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» державне управління в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української PCP, виконавчими комітетами обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами охорони пам`яток відповідно до законодавства Союзу PCP і Української PCP. Спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток історії та культури в Українській PCP є Міністерство культури Української PCP, Державний комітет Ради Міністрів Української PCP у справах будівництва, Головне архівне управління при Раді Міністрів Української PCP та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством Союзу PCP і Української PCP віднесено здійснення зазначених функцій. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться па території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, місцевих (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу PCP і Української PCP. Статтею 17 Закону України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» передбачено, що з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу PCP і Української PCP. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української PCP. Перелік пам`яток місцевого значення затверджується виконавчими комітетами обласних, місцевих (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української PCP. Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури. Відповідно до пункту 4 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Представника Президента України» від 05.03.1992 № 1268-ХІІ (чинної на час прийняття оскаржуваного розпорядження), що місцева державна адміністрація в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міст ' Києва і Севастополя формується на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів і управлінь. Після створення місцевої державної адміністрації діяльність виконавчих комітетів цих Рад припиняється, їх майно, а також майно, що належить до комунальної власності області, міст Києва і Севастополя, району, району міст Києва і Севастополя, за рішенням Ради народних депутатів передається в управління відповідної місцевої державної адміністрації. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 04.04.1992 № 252 «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» (Указ втратив чинність, крім статей 2 і З на підставі Указу Президента № 70/99 від 27.01.1999) місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов`язань та покладених на них законодавством обов`язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України «Про Представника Президента України» та Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування». Статтею 1 Закону України «Про Представника Президента України» визначено, що Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя. Пунктом 30 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 04.04.1992 № 252 передбачено, що глава місцевої державної адміністрації в межах повноважень та відповідно до законодавства одноосібно видає розпорядження. Таким чином, аналізуючи норми законодавства, яке діяло на час видачі розпорядження представника Президента України від 08.04.1993 №197/93, затвердження переліків пам`яток місцевого значення на території Одеської області було віднесено законом до повноважень обласної державної адміністрації в особі Представника Президента України в Одеській області. Законодавчою передумовою внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури, що передбачена статтею 17 Закону України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», є поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури. В матеріалах справи наявне подання управління архітектури та містобудування Одеської обласної державної адміністрації № 2-08/38 від 06.04.93 року (яке і є в розумінні статті 7 Закону України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» спеціально уповноваженим державними органами охорони пам`яток історії та культури), що відповідно до преамбули оскаржуваного розпорядження і стало підставою для його видачі. А отже, розпорядження представника Президента України від 08.04.1993 №197/93, яким будівлю за адресою: вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року прийнято під охорону держави як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення, видано відповідно до норм законодавства, які діяли на час його прийняття, відтак є законним та не може бути скасовано судом. Дії представника Президента України в Одеській області щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі зазначеної будівлі є також законними та вчиненими в межах наданої йому компетенції. Крім того, апелянт Одеська обласна прокуратура посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, відповідно до ст.99 КАС України. Однак, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та зазначає наступне: Апелянт стверджує , що Переліком пам`яток та об`єктів культурної спадщини м. Одеси (сформований відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», версія станом на 2009 рік), який міститься на сайті Одеської міської ради (за посиланням https://omr.gov.ua/ua/city/offices/nasledie/perechen-obektov-), житловий будинок, розташований по вулиці Віри Інбер, 6, віднесено до пам`яток архітектури місцевого значення. Отже, інформація про те, що вказаний об`єкт є пам`яткою архітектури місцевого значення є у відкритому доступі, тобто можна зробити висновок про те, що позивач міг дізнатися про статус будівлі. Позивач у своєму позові зазначає, що про порушення своїх прав дізнався випадково під час підготовки документів для здійснення капітального ремонту орендованого об`єкту, після отримання копії розпорядження з Державного архіву Одеської області 01.11.2021. Оскільки інформація про те, що спірний об`єкт є пам`яткою архітектури, міститься у відкритому доступі, а позивач не був позбавлений права до підписання договору оренди направити запити до відповідних установ задля захисту своїх прав та з метою встановлення, чи перебуває будинок на обліку як пам`ятка архітектури, є підстави вважати, що позивач мав та міг дізнатися про ймовірне порушення своїх прав значно раніше, а тому, відповідно, порушив строк звернення до суду задля захисту своїх прав. Крім того, відповідно до п. 4.13 зазначеного вище договору оренди, якщо будинок, в якому знаходиться об`єкт оренди, є пам`ятником архітектури і містобудування місцевого значення, орендар, тобто позивач по справі, зобов`язується у 30-тиденний термін з моменту укладання зазначеного договору оренди укласти охоронний договір з уповноваженим органом, у той же термін надати відповідний договір Орендодавцю. Підписуючи зазначений договір, голова ГО «Соціально-правозахисна» Клімакова А.Ю. була повідомлена про ймовірну необхідність в укладанні зазначеного вище охоронного договору та своїм підписом підтвердила згоду з зазначеним вище пунктом. Отже, позивач посилається на необізнаність про порушення його прав та жодним чином не доводить, що він не міг дізнатися про таке порушення. Спором у даній справі є розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року. Розпорядження є нормативно-правовим актом, яке чинне на момент розгляду справи. Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування. Звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб`єктивних прав, свобод, інтересу. Дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту. Факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту. Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту; дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула. За умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі №712/8985/17. Таким чином, відповідно до ч.3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Згідно з частиною другою статі 16 цього закону відповідно до Закону СРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" державний облік пам`яток історії та культури здійснюється в порядку, який визначається Радою Міністрів СРСР. Відповідно до пункту 13 Положення про охорону та використання пам`яток історії та культури, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 16.09.1982 року №865, державний облік пам`яток історії та культури включає виявлення та обстеження пам`яток, визначення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію та вивчення, складання облікових документів, ведення державних переліків нерухомих пам`яток. Порядок державного обліку пам`яток історії та культури і форми облікових документів встановлюється Міністерством культури СРСР або Головним архітектурним управлінням при Раді Міністрів СРСР в залежності від виду пам`яток. Пунктами 3.3. 9, 20 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, втримання, використання та реставрації нерухомих пам`яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року №203, встановлено порядок, за яким об`єкт, що становить історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність, визнається пам`яткою історії та культури шляхом включення його у відповідний державний перелік нерухомих пам`яток історії та культури в залежності від виду та категорії охорони пам`ятки. Приналежність нерухомої пам`ятки історії та культури до відповідного виду та категорії визначається при складанні документів державного обліку пам`яток та встановлюється при затвердженні відповідного державного переліку нерухомих пам`яток історії та культури. Державний облік пам`яток історії та культури включає: виявлення, дослідження пам`яток, визначення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію та вивчення, складання облікової документації, ведення державних переліків нерухомих пам`яток. При ухваленні рішення суд першої інстанції посилається на вищевказану інструкцію та, як висновок зазначає, що: «з питання включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, б, корпус А, 1870 року відсутня документація, яка може бути підставою для занесення пам`ятки до Реєстру. В той же час, суд зазначає, що до матеріалів справи не надано жодного доказу, який би підтверджував, що об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Одеса, вул. В. Інбер, б представляє історичну наукову, художню або іншу культурну цінність». Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність історичної наукової, художньої або іншої культурної цінності будівлі-пам`ятки через ненадання документів, які формувались до 1993 року, у зв`язку із втратою чинності норми про їх збереження та новими нормами щодо охорони таких пам`яток, що залишилось поза увагою суду при винесенні оскаржуваного рішення. Відповідно до пункту 10 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримання, використання та реставрації нерухомих пам`яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року №203, документи державного обліку пам`яток історії та культури, в тому числі виключених з державних переліків пам`яток, підлягають обов`язковому постійному зберіганню у відповідних центрах наукової документації державних органів охорони пам`яток (додаток №1). Відповідна норма діяла у період чинності цієї інструкції, яка в свою чергу не застосовується на території України відповідно до наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 №

158. Документи, які б підтверджували визначення історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності цього об`єкту та були складені відповідно до законодавства, яке діяло на момент видачі спірного розпорядження, дійсно могли не зберегтись (з моменту розроблення яких пройшло майже 30 років), але і не повинні були після втрати чинності інструкції, яка передбачала їх обов`язкове зберігання. Також Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надано фотофіксацію (фрагмент паспорту, який на зберігся) будівлі-пам`ятки, що свідчить про складання документів, які б підтверджували визначення історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності на зазначений об`єкт . У послідуючих законодавчих актах, законодавець визначає, що об`єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, є пам`ятками культурної спадщини. 8 червня 2000 року прийнято Закон України «Про охорону культурної спадщини». Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-IV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення. Закон України «Про охорону культурної спадщини» (від редакції 03.08.2017 до чинної на теперішній час) визначає поняття пам`ятка культурної спадщини як об`єкт культурної спадщини, який занесене до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, передбачає особливості включення до Реєстру об`єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом. Відповідний порядок наділяє такими повноваженнями Мінкультури. Відповідно до пункту 3 розділу 9 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 1 1.03.2013 № 158, у разі відсутності облікової документації на об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, його включення до Реєстру здійснюється без облікової документації. Таким чином, для об`єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності новим законом, законодавець встановив «захисний» період (до вирішення питання про включення/невключення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України) упродовж якого такий об`єкт беззаперечно вважається пам`яткою культурної спадщини. Більш того, передбачений випадок відсутності (не збереження) облікової документації, зважаючи на відсутність законодавчого обов`язку її зберігати. Крім того, розділ 8 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 1 1.03.2013 № 158, передбачає вилучення пам`яток із Реєстру. Цей порядок передбачає звернення ініціатора до Мінкультури, розгляд отриманих документів на засіданні Експертної комісії та рішення про наявність або відсутність підстав вилучення пам`ятки з Реєстру. Тобто, об`єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності новим законом, та внесені Мінкультом до Реєстру можуть бути вилучені з нього лише у порядку, встановленому законодавством, який передбачає розгляд питання компетентною експертною комісією. Отже, ухвалюючи спірне рішення, суд помилково застосував норми Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки він не підлягає застосуванню адже станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження останній не діяв. Крім того, суд не мав застосовувати положення Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України в частині порядку складання облікової документації на об`єкт культурної спадщини, оскільки це не є предметом спору в рамках розгляду даної адміністративної справи. Щодо доводів апеляційних скарг стосовно порушення прав позивача . Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Відповідно до статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону. Колегія суддів звертає увагу, що власник «житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року» - громада міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, була проінформована Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про статус цього об`єкту ще у вересні 2019 року. Більш того, навіть після укладення договору оренди власник звернувся за укладанням охоронного договору та уклав його 26.01.2022 на відповідну пам`ятку культурної спадщини. Тобто власник будівлі-пам`ятки визнає той факт, що «житловий будинок, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1 870 року» є пам`яткою культури та не оскаржує його. Таким чином, жодні права позивача не були порушені, оскільки він взяв в оренду будівлю, яка вже мала статус пам`ятки на момент укладання договору. Зокрема, правосуб`єктність позивача виникла лише у 2018 році, що беззаперечно вказує на неможливість порушення його прав актом 1993 року. До того ж, враховуючи те, що частина орендованого майна є будівлею-пам`яткою, обов`язковою передумовою укладення договору є наявність відповідного погодження органу культурної спадщини. Зазначене погодження, всупереч статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не надавалось. Крім того, відповідно до статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» істотною умовою договору оренди нежитлового приміщення від 31 січня 2020 року № 415/1-19 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією «Соціально-правозахисна» має бути забезпечення особою, якій передається пам`ятка, збереження пам`ятки відповідно до вимог Закону та умов охоронного договору, укладеного власником з відповідним органом охорони культурної спадщини. Зазначена істотна умова відсутня. Колегія суддів зауважує, що послідуючі порушення щодо оренди будівлі-пам`ятки жодним чином не впливають на її спеціальний статус. За приписами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи законні інтереси особи. Про необхідність доведення та встановлення того, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах, наголошує Верховний Суд в постанові від 24 жовтня 2018 року (справа №731/216/17, №К/9901/20602/18), а саме: «підставою адміністративного позову слід розуміти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, доводить факт порушення своїх прав, або ймовірність порушення нормативним актом прав у майбутньому. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові». Отже, оскаржуване розпорядження жодним чином не порушує прав позивача, судом першої інстанції не зазначено та не доведено які саме права позивача порушено включення у 1993 році в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги громадської організації "Соціально-правозахисна" - задоволенню не підлягають. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з вимогами ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до приписів ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної прокуратури - задовольнити, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року - скасувати, ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову громадської організації "Соціально-правозахисна"- відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька