Постанова 4824 № 374/249/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №374/249/21 Головуючий у І інстанції - Козіна С.М. апеляційне провадження №22-ц/824/2640/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання Линок В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ржищівського міського суду Київської області від 15 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просили позбавити ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати її виселитися із даного житлового приміщення протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. В обґрунтування вимог зазначали, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 була дружиною позивача ОСОБА_3 . 12 грудня 2019 року рішенням Ржищівського міського суду Київської області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 розірвано. Проте ОСОБА_1 зареєстрована та продовжує проживати у квартирі позивачів, де також проживають спільні діти колишнього подружжя. Жоден з позивачів не заперечує щодо подальшого проживання у квартирі дітей ОСОБА_3 та навіть зацікавлені в тому, щоб діти проживали разом з батьком, який зможе надати їм належне матеріальне утримання та виховання. Зауважували, що вони категорично заперечують проти подальшого проживання в квартирі фактично чужої людини, яка вже давно не є членом сім`ї, чинить прямі перешкоди у користуванні власниками квартирою, не впускає у власну квартиру ОСОБА_4 , поводить себе агресивно по відношенню до ОСОБА_2 та до свого колишнього чоловіка ОСОБА_3 , вважаючи себе повноправним співвласником чужої квартири. Посилалися на те, що ОСОБА_3 намагається створити нову сім`ю, проте наявність у квартирі колишньої дружини повністю унеможливлює його проживання в цій квартирі з новою дружиною. Безкінечні сварки та претензії відповідача до ОСОБА_3 роблять його життя нестерпним у власній квартирі. Зазначали, що неодноразово в усній формі звертались до відповідачки з вимогою добровільно знятися з реєстрації та виселитися до власного житла, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , і власником якого є одноосібно відповідачка, проте остання відверто ігнорує всі звернення позивачів. Спільного господарства позивачі з відповідачкою не ведуть. Жодних договірних взаємовідносин щодо користування квартирою між сторонами спору не існує. Оплата всіх комунальних платежів проводиться виключно позивачем ОСОБА_3 . Уважають, що позбавлені права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном. На підставі викладеного, просили позовні вимоги задовольнити. Заочним рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 15 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Позбавлено ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язано її виселитися із даного житлового приміщення протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. Вирішено питання судового збору. Не погоджуючись з указаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення скасувати. У мотивування вимог зазначає, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє її права користування займаним приміщенням. Уважає, що інформація про місце її постійного проживання однозначно засвідчує факт законності існування її житлових прав та законності проживання разом з членами її сім`ї за вказаною адресою. Уважає, що вона не позбавлена права на користування займаним приміщенням. Позивачі не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що інтереси позивачів, як власників житла та користувачів цим житлом, перевищують інтереси відповідачки, як колишнього члена сім`ї, у якої припинилися правові підстави користування чужим майном, та яка забезпечена іншим житловим приміщенням і факт наявності у відповідачки іншого житла не спростовано останньою. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом установлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_5 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 29 листопада 1994 року. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії НРЕ №303368 спадкоємцем 1/4 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_2 . З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №267765093 від 27 липня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_3 , останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Зі змісту довідки, виданої РМА «Вікторія» №25 від 11 серпня 2021 року, вбачається, що ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_3 , разом з ним проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 - дочка, ОСОБА_7 - дочка. Співвласниками квартири є: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 12 грудня 2019 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано. Звертаючись до суду позивачі посилалися на те, що вони категорично заперечують проти подальшого проживання в квартирі фактично чужої людини, яка вже давно не є членом сім`ї, чинить прямі перешкоди у користуванні власниками квартирою, не впускає у власну квартиру ОСОБА_4 , поводить себе агресивно по відношенню до ОСОБА_2 та до свого колишнього чоловіка ОСОБА_3 , вважаючи себе повноправним співвласником чужої квартири. Спільного господарства позивачі з відповідачкою не ведуть. Жодних договірних взаємовідносин щодо користування квартирою між сторонами спору не існує. Оплата всіх комунальних платежів проводиться виключно позивачем ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16). За змістом статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відповідно до положень частини першої статті 402, частин першої, п`ятої статті 403, частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду; сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Статтею 405 ЦК України визначені права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом як окремий вид права користування чужим майном. У цій статті зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла безумовно втрачає право на користування цим житлом лише в одному випадку - у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Отже, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, і для членів сім`ї власника безумовне припинення користування житлом можливе лише на підставі частини другої статті 405 ЦК України (член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом). Це свідчить про те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування займаним приміщенням, а спір щодо користування повинен вирішуватися з урахуванням балансу інтересів обох сторін та обставин, які мають істотне значення. Всі інші підстави, передбачені для втрати членом сім`ї власника житла, який проживає разом з ним, права користування цим житлом, мають розглядатись з урахуванням загальних принципів регулювання відносин щодо припинення сервітуту, які унормовуються статтею 406 ЦК України. У постанові 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати спільний з відповідачем син, та захистом права відповідача як колишнього члена її сім`ї на користування будинком. Разом із тим, припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставини щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) від 02 грудня 2010 року поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Матеріалами справи встановлено, що рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 12 грудня 2019 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 розірвано, спільного господарства позивачі з відповідачем не ведуть, жодних договірних взаємовідносин щодо користування квартирою між сторонами не існує, проте відповідач залишається проживати у квартирі, яка належить позивача та які, у свою чергу, категорично заперечують проживання у квартирі ОСОБА_1 . Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 серпня 2021 року відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 . Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачів, як власників житла та користувачів цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї - ОСОБА_1 , у якої припинилися правові підстави користування чужим майном, та яка забезпечена іншим житловим приміщенням, що останньою не спростовано. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Ржищівського міського суду Київської області від 15 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник