Постанова 4808 № 339/186/22

Справа № 339/186/22 Провадження № 22-ц/4808/774/23 Головуючий у 1 інстанції Сметанюк В. Б. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Возняк В.Д., з участю сторін та представника Андрійовича Я.Ф. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Болехівського міського суду від 24 квітня 2023 року під головуванням судді Сметанюка В.Б. у м. Болехів, в с т а н о в и в: В липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона будучи неодруженою, з 1998 року стала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з братом відповідача ОСОБА_4 , який був зареєстрований в домоволодінні своїх батьків по АДРЕСА_1 . Оскільки у них не було власного житла, вони проживали разом з його батьками. Відповідач по справі ОСОБА_3 теж зареєстрований у будинку батьків, а фактично проживає в м. Стрий. В 2006 році вона придбала старий житловий будинок в АДРЕСА_2 , проте, при оформленні договору купівлі-продажу за рекомендацією нотаріуса записала будинок на двох з чоловіком, хоча гроші на його придбання дав її син, а капітальний ремонт робила вона за власні кошти. В 2018 році померла мати чоловіка, а в подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_4 , який за життя склав заповіт, згідно з яким все майно, зокрема, домоволодіння по АДРЕСА_1 , заповів в рівних частках синам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зазначає, що після смерті матері чоловіка, його престарілому батьку різнобічну допомогу надавала в основному тільки вона. Зокрема, готувала та возила їжу, садила город, прала білизну. Після смерті організувала похорон, зробила поминальний обід. Вказує, що вони з ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, піклувались один про одного, мали спільний бюджет, разом проводили дозвілля, думали одружитися, проте не встигли. ОСОБА_4 з дитинства хворів. Внаслідок перенесеного рецидивуючого менінгіту та черепно-мозкової травми в нього були постійні головні болі, втрата пам`яті, похитування при ходьбі, що змушувало систематично лікуватись в різних медичних установах. Орієнтовно у 1998-1999 роках чоловік став інвалідом 3 групи, а у 2015 році йому було встановлено 2 групу інвалідності довічно. Останні чотири роки свого життя ОСОБА_4 через важку хворобу перебував у безпорадному стані, не міг самостійно за собою доглядати, відповідно потребував сторонньої допомоги, в зв`язку з чим, вона одна тривалий час доглядала за чоловіком, опікувалася ним, возила на лікування, матеріально забезпечувала, купляла продукти, прибирала житло, займалася приготуванням їжі, здійснювала комунальні платежі. Останні місяці життя ОСОБА_4 був у лежачому стані, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в їхньому будинку в м. Болехові. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно. За життя спадкодавець заповіту не залишив, а вона, не будучи юридично обізнаною, вважала себе його дружиною. Відповідач у визначений законом час звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті брата як спадкоємець другої черги. Враховуючи, що вона з ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад 20 років, всі ці роки він важко хворів, був інвалідом другої групи, не працював, постійно лікувався, відтак, був у безпорадному стані, не міг самостійно забезпечити умови свого життя та потребував стороннього догляду, допомоги та піклування і саме вона забезпечила для нього належні умови життя, в тому числі і матеріальні, тому має право на спадщину як особа, яка проживала зі спадкодавцем не менше 5 років з переведенням у другу чергу спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги спадкування. Просила встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років з спадкодавцем ОСОБА_4 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Болехові Івано-Франківської області; змінити черговість спадкування та надати їй право на спадкування за законом разом із спадкоємцем другої черги ОСОБА_3 на частку домоволодіння по АДРЕСА_2 , частку домоволодіння по АДРЕСА_1 та по частці земельних ділянок за цими адресами і стягнути з відповідача судові витрати по справі. Рішенням Болехівського міського суду від 24 квітня 2023 року задоволено частково позов ОСОБА_2 . Встановлено факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років по день його смерті. Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування та надання їй права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 992, 40 грн сплаченого судового збору. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволенні позову. Вважає, що рішення суду в цій частині є необ`єктивним, не обґрунтованим, не правомірним і таким, що підлягає до часткового скасування і ухвалення у відповідній частині нового рішення. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не дав їм належну правову оцінку в їх сукупності, не врахував її інтересів і грубо порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального права, ухвалив помилкове рішення. Судом ухвалено рішення без її присутності і без присутності її представника. Суд посилається на те, що позивачка та її представник в судове засідання призначене на 24 квітня 2023 року повторно не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Наведені аргументи суду щодо її явки та явки її представників є перекрученими, неправильно трактованими і такими, що не відповідають дійсності. Її представниками в суді були адвокати Дуткевич М.В., а відтак Андрійович Я.Ф. , яким вона дала відповідні повноваження, зазначені в договорах про надання правничої допомоги. Суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на те, що її представник про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Однак це не відповідає дійсності. Згідно вимог закону, суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Відомостей про вручення її представнику адвокату Андрійовичу Я.Ф. повідомлення про дату, час і місце судового засідання на 24.04.2023, в матеріалах справи немає, тому слухання справи за таких обставинах слід було відкласти. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. В цьому випадку суд не залишив позовну заяву без розгляду, а розглянув її в односторонньому порядку, і всупереч волі позивачки, неправомірно ухвалив рішення. Таким чином, причини неявки представника позивачки в судове засідання є поважними, тому вважає що слухання справи слід було відкласти. Але навіть якщо б неявка була без поважних причин, то суд повинен був залишити заяву без розгляду, а не ухвалювати рішення по суті спору. Також, розглянувши справу без їхньої присутності, суд фактично позбавив сторону всіх прав, передбачених статтею 43 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, саме цих вимог закону не дотримався суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, тому його слід частково змінити. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування та надання їй права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги і ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. ОСОБА_3 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведеній у ній. ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представника Андрійовича Я.Ф. , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 1998 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом проводили дозвілля. Спочатку проживали в с. Сукіль Болехівської міської ради разом з батьками ОСОБА_4 , а в 2006 році спільно придбали будинок в АДРЕСА_2 , провели ремонтні роботи і переселились туди, де спільно проживали до дня смерті ОСОБА_4 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Договором купівлі-продажу від 11.08.2006 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11910148 від 21.09.2006, відповідно до яких ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спільно придбали у рівних частках на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 6-7). Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 13). З довідки Болехівського ККП від 09.09.2021 № 1147 убачається, що ОСОБА_2 провела поховання ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на Болехівському міському кладовищі (т.1 а.с. 14). В довідці Болехівського ККП від 06.07.2022 № 431 зазначено, що померлий ОСОБА_4 проживав до дня смерті без реєстрації в АДРЕСА_2 , однією сім`єю разом з ОСОБА_2 (а.с. 15). Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 06.07.2022, складеного депутатом Болехівської міської ради за участі представників громадськості, встановлено, що ОСОБА_2 проживала однією сім`єю з ОСОБА_4 з 2006 року до дня смерті чоловіка в АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 16). Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина все належне йому майно, а саме на частку домоволодіння по АДРЕСА_2 , що відповідно до договору купівлі-продажу від 11.08.2006 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11910148 від 21.09.2006 належала йому на праві приватної власності та частку домоволодіння по АДРЕСА_1 , що успадкована ним за заповітом батька ОСОБА_4 від 19.07.2018. Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся в Долинську державну нотаріальну контору його рідний брат (т.1 а.с. 109). ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю: спілкувалася з ним, піклувалася про його здоров`я, купляла продукти харчування та готувала їжу, брала участь у сплаті комунальних послуг, здійснювала за ним догляд. Після смерті ОСОБА_4 , саме вона отримала свідоцтво про його смерть (т. 1 а.с. 110), займалася його похованням про, що свідчить довідка, видана Болехівським ККП 09.09.2021 № 1147, про те, що ОСОБА_2 похоронить чоловіка ОСОБА_4 на Болехівському міському кладовищі (т.1 а.с. 14). Відповідно до медичних документів ОСОБА_4 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні. Так, згідно виписки з медичної карти № 1266605 ОСОБА_4 лікувався в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні з 08.07. по 18.07.2005 року з діагнозом: наслідки перенесеної нейроінфекції (рецидивуючий менінгіт 1967, 78, 81 р.) та черепно-мозкової травми (1967р.) у вигляді хронічного церебрального арахноідиту з органічною мікросимптоматикою, лікворо-гіпертензійним синдромом та стійким астено-гіпотонічним типом (т.1 а.с. 17). Відповідно до висновку по справі № 1612, виданого Державним науково-дослідним інститутом медико-соціальних проблем інвалідності вбачається, що ОСОБА_4 перебував на стаціонарному обстеженні з 28.03.2006 по 04.04.2006 з діагнозом: енцефалопатія ІІ ст. важкого генезу, лікворна киста лобної долі справа, двостороння пірамідна недостатність, помірний вестибуло-атактичний синдром, синдром ВСД змішаного типу, кризовий перебіг, виражений астено-невротичний синдром (т.1 а.с. 18). З 2006 року ОСОБА_4 визнаний інвалідом ІІІ групи загального захворювання (т.1 а.с. 8, 23-24). В подальшому неодноразово стаціонарно лікувався в Долинській центральній районній лікарні (т.1 а.с. 21-22, 25, 28-29, 32), звертався амбулаторно в Болехівську центральну міську лікарню, знаходився на обліку в сімейного лікаря (т.1 а.с. 19, 26-27, 31). З інформації з КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 05.09.2022 № 1525 та долученої копії витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 1027212 вбачається, що ОСОБА_4 з 30.05.2012 по 07.06.2012 перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділі даної лікарні з основним діагнозом: залишкові явища перенесеної нейроінфекції (1967, 1978, 1981 - рецидивуючий менінгіт), перенесеної черепно-мозкової травми (1967) у вигляді хронічного кистозного церебрального арахноідиту з органічною мікросимптоматикою, лікворо-гіпертензійним та астено-цефалгічним синдромами (т.1 а.с. 95-96). З виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 358/2016 інфарктного відділення № 2 з реабілітацією Івано-Франківського обласного клінічного кардіологічного диспансеру вбачається, що ОСОБА_4 проходив лікування в період з 26.01.2016 по 05.02.2016 з діагнозом кардіосклероз постінфарктний (гострий QS інфаркт міокарда від 04.01.2016), дифузна аневризма передньої стінки, СН ІІ ФК ІІІ, легенева гіпертензія ІІ (т.1 а.с. 30). ОСОБА_4 13.07.2016 була визначена пенсія по інвалідності 2 групи загального захворювання довічно, про що свідчить його пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 (т.1 а.с. 9). За змістом п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Предметом доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, передусім є сукупність обставин, які згідно із законом є основними ознаками сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, які визначені ч. 2 ст. 3 СК України. Ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): - перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки; - друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; - третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; - четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; - п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування). Таким чином, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Статтею 1258 ЦК України передбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 ЦК України та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року в справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19 та інші). У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 234/7861/18 зазначено, що під безпорадним станом необхідно розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів. У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17 вказано, що безпорадність може бути обумовлена фізіологічними причинами або може супроводжуватися патологічним процесами або бути їх наслідком (при психічних і нервових захворюваннях, при важких захворюваннях,що супроводжуються різкою фізичною слабкістю). Безпорадний стан можливо та необхідно доказувати відповідними доказами, у тому числі записами в медичних документах. Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачкою в повному обсязі доведено факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 понад п`ять років до дня смерті останнього, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлення цього факту дає позивачці право на спадкування майна ОСОБА_4 як спадкоємцю четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України. Щодо позовної вимоги про зміну черговості спадкування та надання права на спадкування разом зі спадкоємцями другої черги, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в її задоволенні, оскільки позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а позивачка саме в зв`язку з його безпорадним станом, протягом тривалого часу за будь-який період спільного проживання опікувалась ним, матеріально забезпечувала його. Відсутність таких даних свідчить про відсутність сукупності вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів, які дають право на зміну черговості при спадкуванні, тому правових підстав для застосування положень ч. 2 ст. 1259 ЦК України та відповідно, для задоволення позовних вимог. З такими висновками суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду та вважає їх законними та обґрунтованими. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Доводи апелянта про те, що рішення суду в частині, відмови у задоволенні позову є необ`єктивним, неправомірним є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дав їм належну правову оцінку, дав оцінку показанням свідків у справі. Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 638/2080/17 (провадження № 61-10559св22) вказав, що позивачем не надано та у справі відсутні належні, допустимі письмові докази (медичну довідку, висновок тощо) на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані. Разом із цим, лише покази свідків на підтвердження цієї обставини не можуть бути достатніми доказами. Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Колегія суддів враховує, що справа перебувала в провадженні суду першої інстанції з липня 2022 року до квітня 2023 року. Суд першої інстанції виконав свій обов`язок щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав та розглянув даний спір на підставі наявних у матеріалах справи доказів, врахувавши, що позивачка та її представник не заявляли клопотання щодо витребування доказів, призначення експертизи. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які дані (письмові докази, висновки експертів, тощо), у яких зазначалася про безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, окрім наданої суду стороною позивача інформації щодо наявності захворювань у ОСОБА_4 та встановлення йому інвалідності. Крім того, суд першої інстанції вірно врахував, що ОСОБА_4 одержував пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання довічно, про що свідчить його пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 (а.с. 9). Тому суд обґрунтовано вважав, що пояснення позивачки про матеріальне забезпечення ОСОБА_4 не доведені в суді, оскільки останній протягом багатьох років отримував пенсію по інвалідності, а доказів отримання ОСОБА_2 власних регулярних доходів, якими вона могла б забезпечувати спадкодавцю належні умови проживання, матеріали справи не містять і така обставина не встановлена. Доводи апелянта про те, що вона та її представник не були належним чином повідомлені про судові засідання, не доведені. ОСОБА_2 та її представник адвокат Андрійович Я.Ф. у судове засідання, призначене на 24 квітня 2023 року, повторно не прибули і про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином (т.1 а.с. 241-242). Від представника позивача - адвоката Андрійовича Я.Ф. на електронну адресу суду 24 квітня 2023 року надійшло клопотання, в якому він просив суд відкласти судове засідання в зв`язку з тим, що перебуває на лікуванні (т.1 а.с. 243). Клопотання подібного змісту також надходили до суду про відкладення судових засідань, призначених на 01 березня 2023 року, 21 березня 2023 року, 04 квітня 2023 року, однак до жодного з них не додано документів, які підтверджують поважність неприбуття до суду (т.1 а.с. 222, 227, 236). Причин особистої неявки в судові засідання позивачка ОСОБА_2 не навела і в суді апеляційної інстанції вказала, що не приходила в судові засідання з причин відсутності її адвоката. Апеляційний суд зазначає, що у цій справі позивачка користувалася правничою допомогою ще іншого адвоката Дуткевича М.В., який неодноразово приймав участь у судових засіданнях, подавав докази і брав участь у їх дослідженні. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Шульга проти України» та справі «Красношапка проти України» зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними. Статтею 43 ЦПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки. Суд першої інстанції з врахуванням того, що ОСОБА_2 та її представник адвокат Андрійович Я.Ф., будучи належним чином повідомленими про судове засідання, в черговий раз повторно не прибули у судове засідання, виснував про неможливість подальшого відкладення розгляду справи і провів розгляд справи без участі позивачки, що відповідає вимогам цивільного процесуального закону. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Болехівського міського суду від 24 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 серпня 2023 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин