Постанова 4857 № 380/7177/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/7177/22 пров. № А/857/1204/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року, прийняте суддею Кравцівим О.Р. у місті Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області (надалі ГУ ПФУ у Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - ГУ ПФУ у Львівській області) про визнання протиправним та скасування рішення №134650017368 від 29.03.2022 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення», з 11.03.2022. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області №134650017368 від 29.03.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ; зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 10.04.2007 по 05.06.2007 та з 14.02.2008 по 17.08.2009; зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11.03.2022. У задоволенні інших вимог відмовлено. Суд виходив з того, що хоча те, що посада позивача конкретно не зазначена в переліку посад згідно з Списком, враховуючи уточнюючі довідки не спростовується той факт, що він дійсно безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті. Суд наголосив, що пенсійний орган не врахував додаткові докази та всебічно не з`ясував обставини, які зокрема встановлені судом при розгляді справи, а лише обмежився висновком про відсутність конкретної посади в переліку, та помилково дійшов висновку про те, що спірні періоди не підлягають зарахуванню до пільгового стажу. Суд зазначив, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до пільгового стажу роботи позивача що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 10.04.2007 по 05.06.2007 та з 14.02.2008 по 17.08.2009 і повторно розглянути заяву від 11.03.2022 про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем при розгляді заяви про призначення позивачу пенсії за вислугу років не враховано рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/20Г9, за нормами якого з 04.06.2019 при призначенні пенсій за вислугу років, зокрема, відповідно до п. «а» статті 55 Закону № 1788, застосовуються норми, відповідно до яких вимоги щодо наявного загального та спеціального стажу особи враховуються виключно на момент звернення за призначенням пенсії. Відповідачем же, спеціальний стаж роботи враховано не на дату звернення за призначенням такої пенсії, тобто на 11.03.2022, а станом на 11.10.2017, що суперечить вимогам п. «а» статті 55 Закону № 1788 та рішенню Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019. Таким чином, до стажу роботи позивача, який дає йому право на призначення пенсії за вислугу років слід зарахувати період роботи з 12.10.2017 по 21.01.2022 і саме зазначений період (з 12.10.2017 по 21.01.2022) є спірним у даній справі. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції констатує, що довідки Львівської дирекції залізничних перевезень №42 від 21.09.2021 та Виробничого структурного підрозділу «Львівська дистанція колії» від 12.0.2022 № 1 підтверджують, що позивач з 06.06.2007 по 13.02.2008 (08 місяців 7 днів) та з 19.08.2009 по 12.01.2022 (12 років 04 місяці 7 днів) виконував роботу, пов`язану з організацією перевезень і забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті, яка дає право на пенсію за вислугу років. Фактично судом проаналізовано вказані довідки та зазначено, що позивач станом на дату звернення за призначенням пенсії має необхідну тривалість спеціального стажу - не менше 12 років 6 місяців, проте не зроблено висновку щодо необхідності зарахування до стажу роботи за вислугу років періоду після 11.10.2017, тобто з 12.10.2017 по 21.01.2022. Судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не обрано належного способу захисту прав позивача, який би мав на меті забезпечити повне відновлення порушених прав. На думку апелянта, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття судом рішення про зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788 «Про пенсійне забезпечення», з 11.03.2022. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою повністю задовольнити позов. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.03.2022 ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян №6 (сервісний центр) ГУПФ України у Львівській області із заявою про призначення пенсії відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУПФ України у Одеській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача. За результатами розгляду заяви ГУПФ України у Одеській області прийняло рішення №134650017368 від 29.03.2022 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. З вказаного рішення видно, що страховий стаж особи становить 38 років 11 місяців, а пільговий 08 років 10 місяців. До пільгового стажу не зарахований період з 10.04.2007 по 05.06.2007 та з 14.02.2008 по 17.08.2009, оскільки посада не відповідає Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058) передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Пунктом «а» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі, жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. Згідно з пп. 21 п. 2 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Конституційного Суду від 04.06.2019 в справі № 2-р/2019 визнані неконституційними положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 № 911-VIII, якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказано, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 № 1058-ІV (надалі - № 1058-ІV). 03 жовтня 2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1. Згідно пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Також Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії». Відтак, враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «а» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017. Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 липня 2022 у справі № 440/1286/20. Відтак, покликання апелянта на те, що спеціальний стаж роботи враховано не на дату звернення за призначенням такої пенсії, тобто на 11.03.2022, а станом на 11.10.2017, що суперечить вимогам п. «а» статті 55 Закону № 1788 та рішенню Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, колегія суддів до уваги не бере. З приводу покликання апелянта на те, що судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не обрано належного способу захисту прав позивача, який би мав на меті забезпечити повне відновлення порушених прав, колегія суддів зазначає наступне. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. У Рекомендаціях Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Враховуючи, що обчислення страхового та пільгового стажу відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду, суд позбавлений компетенції на обчислення такого стажу, а також компетенції на вирішення питання призначення пенсії, тому судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог про призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах. В такому випадку належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання орган Пенсійного фонду повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відтак, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині задоволення позовних вимог. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі №380/7177/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар