Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/9631/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9631/22 пров. № А/857/212/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року, прийняте суддею Потабенко В.А. у місті Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 до 21.06.2022; стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за період з 03.10.2020 до 21.06.2022, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 позов задоволено частково: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 87047 гривень 93 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд виходив з того, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18. Суд застосував попередню редакцію ст. 117 КЗпП України, яка була чинною на момент подання позову та не передбачала обмеження строків у виплаті середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. З метою недопущення подвійного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважав, що в межах спірних правовідносин з рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №380/12486/20, правильним є визначення періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28.10.2021 по 21.06.2022 (враховуючи дату зарахування коштів на картковий рахунок позивача 28.12.2021), що становить 236 календарних днів. Суд обрав спосіб часткового задоволення позову у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку у сумі 87047,93 грн. за час затримки розрахунку при звільненні (62,13 % від 140106,12 грн.). Стосовно позовних вимог позивача щодо застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44, суд зазначив, що оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, то позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Військової частини НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 у справі №380/20159/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково, а саме: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 по 27.10.2021 у сумі 21023,04 грн. Командування Військової частини НОМЕР_1 вважає, що ці два позови є тотожними, оскільки пред`явлені у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Таким чином, за один той же час, а саме з 03.10.2020 до 27.10.2021 позивач намагається повторно отримати середнє грошове забезпечення по відношенні до отриманої індексації грошового забезпечення. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №190 майора ОСОБА_1 , заступника командира батальйону з озброєння батальйону зв`язку та автоматизованих систем управління, звільненого наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.09.2020 №614 у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статі 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу. З 02.10.2020 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Пустомитівського РВК Львівської області. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі №380/12486/20 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 по 02 жовтня 2020. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2013 по 02 жовтня 2020, з врахуванням січня 2008 та березня 2018, як базових місяців, для розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2021 у справі №380/12486/20 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 380/12486/20 повернуто скаржнику. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі №380/12486/20, 22.06.2022 відповідачем шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 81098,89 грн. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 (справа №120/3857/19-а). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 в справі № 810/451/17. Відтак, помилковим є покликання апелянта на те, що норми КЗпП України не застосовуються до правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження заробітної плати. Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі № 380/20159/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 по 27.10.2021 у сумі 21023,04 грн. (набрало законної сили 02.09.2022). Суд першої інстанції метою недопущення подвійного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, прийшов до правильного висновку про те, що в межах спірних правовідносин з урахуванням вищевказаного рішення суду, правильним є визначення періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28.10.2021 по 21.06.2022 (враховуючи дату зарахування коштів на картковий рахунок позивача 28.12.2021), що становить 236 календарних днів. Покликання апелянта на те, що позивач намагається повторно отримати середнє грошове забезпечення по відношенні до отриманої індексації грошового забезпечення не заслуговує на увагу суду, враховуючи те, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку обраховується після строку кінцевого, який обумовив суд у зазначеній вище справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 в справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок: синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Таким чином, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що апелянт не оскаржує суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, яку суд зобов`язав нарахувати та виплатити, а також частину позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, то колегія суддів не надає зазначеному оцінки. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі №380/9631/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар